53. Демографічна ситуація в Україні в дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

Станом на 1 жовтня 2011 року чисельність населення України  становила 45 млн. 665 тис. мешканців.^[1] З початку року чисельність населення скоротилась на 110,5 тис. осіб (-3,6 на 1000).

За січень-серпень 2011 року в Україні народилось 327.4 тис. дітей, померло 448.9 тис. осіб. Природне скорочення склало 121.5 тис., що на 20.3 тис. менше ніж за аналогічний період минулого року. Природне зростання населення спостерігалось у Волинській (+340), Закарпатській (+1823), Рівненській (+1824) областях і м.Києві (+2774). В інших областях зафіксовано природне скорочення населення, яке коливалось від 116 осіб у Чернівецькій області до 20989 у Донецькій області.

Міграційний приріст за цей період склав 11.0 тис. осіб, що на 0.5 тис. більше ніж за аналогічний період минулого року.

На 1 вересня 2011 року міське населення складало 31359.2 тис.(68.7%), сільське 14308.8 (31.3%).

За даними першого всеукраїнського перепису населення 2001 року, найчисельнішою етнічною меншиною в Україні є росіяни. Вони становлять близько 17,3% загальної чисельності населення України. Найбільше росіян проживає в Автономній Республіці Крим. Це єдиний регіон України, де вони становлять більшість (58,3%)..

До 40% загальної чисельності населення регіонів становлять росіяни в Луганській та Донецькій областях і представляють близько третини усіх росіян України. З 1897 року по 2001 чисельність росіян в межах сучасної України збільшилась на 374,1%^.

На 1 січня 2010 року густота населення України склала 76.1 чол. на 1км².За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська область. Досить низька густота населення в поліських і степо­вих областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська,Чернівецька, а також Автономна Республіка Крим.

Середня очікувана тривалість життя в Україні у 2008—2009 рр. складала 69.3 роки, в тому числі у міських поселеннях - 70.0 

З 1989 по 2009 рік середній вік населення збільшився з 36.5 до 40.1 

54. Гендерна проблематика в структурі соц. Знання.

Починаючи з 1960-х років, проблематика гендера стає популярною насамперед у соціальній психології. Незабаром, як зазначає Дж. Ріцтер, з’являються феміністичні соціологічні теорії, які також набувають значного поширення [8, с. 36].

Історично гендерні стереотипи формувалися в рамках типів соціального та економічного обміну. Так, в часи розвиненої „військової економіки” красивими полонянками нагороджували вояків за хоробрість – жінки вважалися предметом престижного споживання. Але вже у ХІІ столітті у Франції одночасно з появою куртуазних романів (у вищих, звичайно, суспільних верствах) зароджується етика високої поваги до жінки. Проте в добу Відродження і церковної Реформації, коли активізуалась буржуазна економіка, продовжували розвиватися патріархальні відносини. В цих умовах індивід не був упевнений у власній цінності, якщо вона не підкріплювалася ринковим успіхом. Відтак розрахунку підпорядковуються й сексуальні відносини. Жінка навіть втрачала власне прізвище, чого не було у середньовіччі (у середовищі знаті)

З цілковитою підставою можна вважати, що проблему соціально-психологічної ролі гендера в історії вперше порушила Сімона де Бовуар, дружина французького філософа Ж.-П. Сартра. Вона, зокрема, наголошувала, що „ .неповноцінність жінки визначила її мізерну роль в історії, а мізерна роль в історії прирекла її на неповноцінність” [9, с. 252]. Хоча такі суб’єктивні оцінки досить поширені, спробуємо коротко охарактеризувати стан сучасних соціально-історичних досліджень гендерної проблематики та визначити коло найцікавіших та найактуальніших проблем цієї сфери.

Зазначимо, що І. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Енгельс, К. Маркс, З. Фрейд та інші філософи, психологи, соціологи звертали пильну увагу на відносини між статями, розкриваючи різні їх аспекти.

Зокрема, К.-Г. Юнг зазначав, що немає чоловіка, який був би повністю позбавлений жіночих рис. І навпаки. Він увів поняття архетипів „чоловічості” та „жіночості”, тобто анімус, який формує думку та аніму, котра відтворює настрої Китайська соціальна думка також виділяє „інь” та „янь” як дві сторони чоловічого й жіночого: вони неподільні, але не тотожні.

Однак суто психологічні підходи до вивчення проблеми взаємовідносин між статями не дали можливості висвітлити ширші суспільні аспекти цих стосунків, показати їх значення для конкретного перебігу історичного процесу.

Напередодні Великої французької революції у низці публіцистичних творів ставилося риторичне запитання: якщо чоловіки народжуються вільними, то жінки є рабинями своєї статі? Ж.-Ж. Руссо, звертаючись до проблематики відносин між статями, наголошував, що той, хто не є добрим сином, чоловіком, батьком, не є і добрим громадянином. Відтак після 1789 року, коли було проголошено принцип прав людини, особливо гостро постало питання про права жіноцтва. Зовнішнім, суто семантичним проявом ідеї рівноправ’я стало використання замість слів „монсір” та „мадам” звернень „громадянин” і „громадянка”.

Слід зазначити, що питання про роль жінок у суспільному процесі закономірно постало саме на гребені Великої французької революції 1789 – 1794 років. Причому це сталося не лише внаслідок активізації жінок як суб’єкта революції (досить згадати Шарлоту Корде, яка вбила Марата), але й із суто об’єктивних причин, пов’язаних з економічними (урбанізація, індустріалізація), політичними (демократизація суспільного життя, республіканська форма правління) та соціокультурними чинниками (просвітництво, початок епохи модерну).

На межі ХІХ – ХХ століть розпочалися масштабні соціальні перетворення, складовою яких став і жіночий рух. І відразу він опинився в предметному полі соціологічних досліджень.

В цей період жінки увійшли до сфери найманої праці, активно включились у виробничі відносини. І тут же постала проблема заробітної платні: жінкам платили менше, ніж чоловікам, навіть якщо вони виконували однакову роботу. Почала складатися й тенденція фемінізації певних професій – менш престижних і нижче оплачуваних. Особливо виразно це виявилося в роки Першої світової війни, коли жінки були змушені виконувати економічні функції чоловіків. У цей час, до речі, жіноцтво порушило й чоловічу монополію на політичну сферу життя.

Впродовж ХІХ і ХХ століть гендерні дослідження проводились переважно на основі феміністичних теорій. Формуються основні ідейні течії. Смислом ліберального фемінізму стає боротьба проти дискримінації жінок у сфері громадського життя. Натомість радикальний фемінізм вбачає головне своє завдання у звільненні жінки через руйнацію владних та соціально-психологічних механізмів існування і функціонування режиму патріархату, який перманентно відтворюється родиною. Неомарксистський же фемінізм вважає головною причиною гендерної нерівності умови капіталістичної експлуатації.