29. Детермінація соціальної поведінки. Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки.

Детермінація (причинна обумовленість) і регуляція соціальної й індивідуальної поведінки людини набуває щораз більшої актуальності і значущості серед проблем наукового управління суспільством. Всі фактори мотивації поведінки в їх системі утворюють складний зміст інформації, що виступає в ролі основи управлінням соціальною та індивідуальною поведінкою людей.

Особистість взаємодіючи із с-вом виявляє свої х-ні риси:

- самосвідомість, ціннісні орієнтири, соц. відносини

через: потреби, смаки інтереси, переконання.

Соціолог. підхід до стр-ри особистості враховує передусім особливість механізму соц. поведінки.

Найважл. критерієм аналізу особ-ті є потреби – внутр. стимул її активності.

Америк. соц. Маслоу заснував ієрархічну теорію потреб(піраміда):

1) духовні (самовир. через творчість)

2) соц.(престиж, належність до колективу)

3) екзистенціальні(потреби буття): впевненість ,стабільність, безпека.

4) фізіолог.(їжа, одяк, секс, життя)

Тісно пов'язаний з потребами – інтерес – усвідомлена потреба.

Потреби, інтереси виступ об’єктив. стороною діяльн. поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навк. середовища.

Мотив – усвідомлена потреба у досягненні певних цілей. Мотиви: матер., дух., реліг., економ., соц., ідеологічні, домінуючі, периферичні(другорядні).

Соц. якість людини – сукупн. взаємопов’язаних елементів, які повязують соц. взаємодії особистості з інш. людьми у конкретних істор умовах.

Соц. якості проявл. через: статуси, ролі, норми, цінності, соц. активність, мету діяльн і т.д.

30. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка. Соц контроль за поведінкою.

Девіація як соціальне явище буває різноманітною, присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Особливо вона виявляється на етапі трансформації соціальної системи, під час зміни ціннісних орієнтацій. Соц. девіації реалізуються через девіантну поведінку.

Девіація може існувати на індивідуальному рівні, коли окремий індивід порушує норми своєї групи чи суспільства, а також на груповому рівні, коли яка-небудь група відмовляється від встановлених суспільством правил.

Девіантна (лат.— ухилення) поведінка — вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Соц. відхилення мають для сус-ва різне значення.

Позитивні є засобом прогресивного розвитку, подолання застарілих, консервативних, реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість — наукова, технічна, художня, суспільно-політична.

Негативні відхилення дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. До них належать соціальна патологія — злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм.

Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часі й просторі.

Соціальні відносини між індивідами і суспільством формуються в умовах соціального контролю.

Соціальний контроль — засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у тому числі й правового) регулювання.

Механізми соціального контролю:

соціалізація - людина має бажати впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства та відчувати розгубленість і роздратування, якщо ці закони порушуються;

груповий тиск - кожна людина є членом якоїсь групи (сім’ї, студентської групи), що має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися хоча б мінімуму тих вимог, норм, які існують у ній, інакше до порушника застосовують неформальні санкції (суспільний осуд, ізоляція).

Важливими елементами соц. контролю є: цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

Соц. норма — загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп. (визначає межу допустимої поведінки, що історично склалася у конкретному суспільстві.). Найчастіше поділяють:

Соц. приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда (право, звичай, правила пристойності, мода, мораль).

Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички.

Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції соціальної групи.

Вони виникають на основі навичок, закріплюються традиціями, в одних випадках визнаються як терпимі, в інших — як шановані.

Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція (непорушна постанова), за допомогою якої забезпечується реалізація правил поведінки.

Норми можуть існувати як стандарти поведінки чи як очікувана поведінка. Функції норм: інтеграційну - об'єднання членів групи; контрольну - контроль за поведінкою членів групи; еталонну - вироблення зразків і стандартів поведінки.

У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної підтримки, котру здійснюють основні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд).