63. Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях хх ст.

Масова культура – культура, популярна й переважна серед широких верств населення в даному суспільстві. Елементи поп-культури можна знайти повсюди — в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі).Загальнодоступна. не висловлює витончених смаків. Зявилася у 20 столітті коли ЗМІ стали доступними для всих верств населення.До неї відносять популярну естрадну музику, цирк, бульварну літ-ру. Вона зрозуміла і доспупна для всіх не залежно від рівня освіти.В неї найширша аудиторія, культура є авторською. Задовольняє тимчасові потреби, тому зразки масової культури втрачають індивідуальність і виходять з моди.

масова культура має 2 різновиди: субкультуру і контркультуру.

Суспільство розпадається на безліч груп - національних, демографічних, професійних - і поступово в кожної із них формується власна культура, тобто своя система цінностей і правил поведінки. Малі культурні освіти називають субкультурами. Існує молодіжна субкультура, субкультура національних меншостей, професійна субкультура і т.д. Вона відрізняється від домінуючої культури (тобто сукупності цінностей, традицій і звичаїв, якими керується біль­шість членів суспільства) мовою, поглядами на життя, манерою по­ведінки, зачіскою, одягом, звичаями. Молодіжні культури, які часто розглядаються як девіантні, розвиваються на основі прийняття молоддю своєрідних стилів в одязі і музиці, які відрізняють її від інших членів суспільства. Деякі соціологи розглядають таку практику як вираз опозиції пануючій культурі. Серед найбільш важливих причин появи молодіжної культури можна вважати: зростання доступних для молоді випадкових доходів і збільшення періоду між дитинством і зрілістю, часто викликане більш пізнім закінченням школи. Молодіжну культуру відрізняє три моменти:це скоріше культура дозвілля, а не праці;в її межах соціальні відносини організовані не навколо сім’ї або окремих друзів, а навколо рівних групи;

Етапи розвитку масової культури ХХ ст: 1.Визначення масової культури як негативне значення (З.Фрейд), 2.Середина ХХст-70-ті роки – апологетика амсової культури. (соціологи США, )

Контркультура - це протистояча домінуючій культурі субкультура, яка конфліктує з пануючими цінностями. Наприклад, субкультура терористів, молодіжного руху хіпі в 60-ті роки, панків, рокерів, “діти Сатани” - сучасного неформального молодіжного руху.

64.Громадська думки. Функції громадської думки. Критерії і показники соціальної зрілості.

Соціологія гр. думки – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає проблеми, які пов’язані з природою, джерелами та механізмами формування, структурою гр. думки, закономірності функціонування, проблеми вивчення та обліку діяльності соц. інституту.

Специфіка формування гр. думки. Гр. думка – це стан масової свідомості, що містить як приховане, так і явне ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій та фактів дійсності. Масова свідомість – це широка сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що відображають всі без винятку сторони життя суспільства, що приступні для мас і здатні викликати їхній інтерес. Характерні риси масової свідомості полягають у джерелах і характері формування.

Суб’єкт гр. думки– це різні групи населення, що безпосередньо є виразниками гр. думки.

Об’єкт гр. думки - майже всі сфери життєдіяльності суспільства, що вони є принципово приступні для мас тощо.

Вираження громадської думки може проходити активно чи пасивно, прямо (особисті контакти працівників органів управління з населенням) чи опосередковано (преса, радіо).

Функції громадської думки:

1. Інформаційна зв'язана з тим, що гр. думка - є джерело достатньо важливої, специфічної інформації, що функціонує в суспільстві і забезпечує його нормальну життєдіяльність.

2. Регулятивна. Її зміст в тому, що громадська думання виробляє (самостійно чи "переносить" з галузей науки, ідеології, релігії і т.д.) та насаджує суспільству певні норми суспільних відносин, певні "зразки цінностей" установок, норм поведінки.

3. Управлінська ф-ція гр. думки - певно найбільш важлива і істотна, з точки зору вивчення в соціології громадського думання. Соціальне управління взагалі неможливе (демократичне суспільство) без суб'єктивної інформації, в першу чергу інформації про масову свідомість, тобто про думки людей, їх інтереси, потреби.

Соціальна зрілість – це багатомірний процес поступового включення в соціальне життя.

Критерії соціальної зрілості ускладнилися. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини — усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості.

Найбільш загальний і об'єктивний критерій соціальної зрілості – початок трудового життя, досягнення економічної самостійності, придбання стабільної професії. Цей підхід можна вважати логічно обґрунтованим, тому що праця – головна сфера людської діяльності.

Соц. зрілість вкл. декілька показників: системність знань про світ, цілісність світогляду, стійкий проф. вибір і високу мотивацію досягнень життєвого успіху; здатність до адаптації у соціумі і самореалізації у діяльності; готовність до збереження свого здоров’я в інтенсивних умовах навчання і праці, до створення здорової сім’ї.

Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Ці ф-ції такі: оціночна, критична, діагностична, нормативна, виховна функції.

Оціночна функція. Пов'язана з оцінним навантаженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість : діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку.

Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств населення.

Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур.

Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню.

Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим компонентом якого вона є в інтеграції в соціальне життя, формуванні особистісних якостей індивідів.

Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.

Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює і контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття.

Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем. При цьому передбачається, що влада справді потребує таких порад, зацікавлена в їх аналізі та реалізації.

Функція тиску на владу. Суть її в тому, що громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень.

Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний, обов'язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо.