49. Основні напрями етносоціології.

Етносоціологія — відносно молода галузь соціологічних знань, яка виникла на межі етнографії і соціології. Поняття "етносоціологія" походить від двох слів "етнос" — народ і "соціологія" - вчення про суспільство. Таким чином, в буквальному перекладі етносоціологія означає вчення про суспільство та місце в ньому народів.

Етносоціологія (грец. ethnos — плем’я, народ) — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем’я, народність, нація) з метою з’ясування загальних закономірностей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин. Як наукова дисципліна, вона існує на стику соціології, етнографії та історії. Предмет її — взаємозв’язок загальних соціальних явищ і процесів з явищами та процесами етнічними. Об’єкт — особливості етнічних виявів соціального. Проблеми етносоціології:

— етнічна зумовленість характерних рис культури та побуту соціальних спільнот;

— етнічні впливи на формування ціннісних орієнтацій;

— зв’язок національних чинників із особливостями соціальної структури, міграційної і трудової мобільності, урбанізації тощо;

— соціальна детермінованість національної самосвідомості, міжнаціональних відносин;

— сутність міжнаціональних конфліктів;

— етномовні процеси (білінгвізм тощо).

Етносоціологія зосереджується на вивченні етнічної специфіки загальних соціальних явищ, дослідженні етнічних проблем — національної самосвідомості, мови, звичаїв та інших елементів культури. В Україні як окрема дисципліна вона почала формуватися на межі 50—60-х років XX ст. Однак її засади були закладені раніше, сформувавшись у лоні етнографії, історії, фольклористики та інших наук, які цікавилися особливостями національної культури, традиціями народу.

основні функціональні напрями етносоціології; до них належать: а) соціологія етносу як соціокультурної комунікативної системи, вивчення проблем етнічної ідентифікації та етнічної стратифікації; б) соціологія етнічних (національних) меншин та діаспор, мігрантських груп; в) соціологічне дослідження міжетнічних (міжнаціональних) конфліктів; г) вивчення проблем соціальної адаптації у різних етнокультурних середовищах; д) проблеми етнорегіоналізму та етносепаратизму, міжетнічної взаємодії.

50.Національно-етнічна структура суспільства.

Формування та розвиток соціальної структури суспільства можна розглядати на прикладі функціонування етнічних спільностей, які й творять етносоціальну структуру суспільства.

Етнічна структ. сусп. — стійкі і упорядковані зв'язки між етнічними спільностями (народ, нація, етнічна група) та іншими структурними елементами суспільства (класи, професійні групи) або з суспільством в цілому, а також всередині етнічних спільностей. Етнічна структура — досить стійка, але разом з тим вона може змінюватися під впливом соціальних, економічних та політичних факторів.

Етносоціологія - галузь соціології, яка вивчає генезис, сутність, функції, спільні закономірності розвитку етносів, міжетнічні (міжнаціональні) стосунки й виробляє основні методологічні принципи їх дослідження.

Вона вивчає комплекс проблем, пов'язаних з соціальним розвитком націй і народностей країни: соціально-економічних, соціально-політичних, духовно-ідеологічних, культурних, освітніх тощо.

Однією з характерних рис сучасної структури сус-ва є її національно-етнічна спільність.В історії людства перші соціальні спільності людей – кровородинні обєднання – рід, племя та інші. Первісна людина тісно звязана з певною територією, з географічним середовищем, поза ними існувати не могла.Освоєні людиною регіони сприяли утворенню спільностей. На відміну від раси, яка є продуктом біологічного розвитку, соціальна спільність – рід, племя обєднувала людей із спільними біологічними рисами (колір шкіри, волосся, риси обличчя, характер постаті)- продукт соціальної взаємодії. В процесі повсякденного спілкуаання формувалися спільні уявлення, вірування, звичаї, ритуали що згуртовували, обєднували людей. На відміну від раси, етнічність, яка сформувалась у процесі взаємодії родів, кланів, племен, могла змінюватись маючи певні звичаї вірування, звички, норми, цінності, спільну мову для спілкування. Змішування племен привело до появи нової соціальної спільності – народності, що становила вищий ступінь розвитку. Отже, етнічна спільність – історична стійкість людей(родів, кланів, племен) обєднаних спільністю територій і мови. Етнічність не зникає, а відображає культурну спадщину і кожен ступінь розвитку етнічних спільностей.На базі розвитку економічних, соціальних, політичних та інших звязків народностей формуються нації, які обєднують великі маси людей, становлять новий етап в розвитку культури. Нація створює більш високу, власну культуру з чіткими цінностями, сис-ми норм, правил поведінки, створює самостійну державу. Сучасні етнічні спільності, нації відрізняються один від одного рівнем розвитку, соціальними характеристиками, оцінками, становищем у сис-мі національно-етнічних утворень.

Для означення населення держави, яке належить до різних етносів використовується термін «політична нація». Політична нація - це сукупність громадян певної держави, що належать до різних етносів, але в сумі спільної історичної долі, політичних колізій творять державу.

Протягом усього XX століття проблема забезпечення прав національних меншин посідає вагоме місце в міждержавних відносинах, а отже привертає дедалі більшу увагу науковців. Сучасні демократичні та ліберально орієнтовані держави намагаються діяти неупереджено щодо розгалуження власного суспільства, прагнуть лояльно врегульовувати суперечності, котрі виникають між різними (релігійними, етнічними, статевими) ідентичностями, та встановлювати більш-менш оптимальні та конституційні обмеження щодо тих чи інших свобод.

Однією з найважливіших задач українського сучасного соціуму сьогодні є захист прав національних і мовних меншин. Важливість вирішення цієї задачі зумовлена потребою у забезпеченні суспільної стабільності, узгодженні інтересів великої кількості різноманітних в етнічному, культурному, мовному та релігійному відношенні спільнот. В українському законодавстві у сфері захисту прав національних меншин не існує дискримінаційних положень (працевлаштування, навчання, отримання помешкання для проживання, доступ до соціальних послуг, місць громадського користування та підтримки контактів між особами). Однак дієвих механізмів комплексного моніторингу цих процесів не існує. Такий комплексний моніторинг є необхідним для відтворення реальної картини ситуації – від аналізу недоліків законодавства до виявлення конкретних прикладів порушення прав національних і мовних меншин. Певне коло ускладнень, негараздів та проблем в етнонаціональній та мовній сфері має регіональне забарвлення. На регіональному рівні фіксується етнічна неприязнь.