- •1.Об'єкт, предмет та метод соціології.
- •2. Взаємозв’язок соціології з соціально-гуманітарними, природничими науками
- •3. Структура і ф-ції соціології
- •2.Зв'язок соціології з соц.-гум-ми та природознавчими науками
- •4. Типи соціологічних теорій
- •5. Становлення соц знання (до XIX ст.).
- •6. О.Конт і проект нової науки - соціології.
- •7. Основні етапи розвитку соціології
- •8.Натуралістичні школи в соціології
- •10. Матеріалістична соціологія к.Маркса та неомарксизм в соціології XX ст.
- •9. Класичний період розвитку соціології (е. Дюркгейм, в. Парето, г. Зіммель, м. Вебер)
- •13. Українська протосоціологічна думка
- •12.Теорії соціальної стратифікації та мобільності п. Сорокіна.
- •11. Психологічні школи в соціології.
- •14.Конкретне соціологічне дослідження: визначення, можливості, обмеження, методи.
- •15. Програма соціологічного дослідження: функції, структура, технологія підготовки.
- •24. Визначення мети, об’єкту, предмету соц дослідження.
- •16. Опитування як метод соц досл. Сфокусоване інтерв'ю. Інтерв’ю.
- •17. Аналіз документів. Контент-аналіз.
- •18. Спостереження
- •19. Експеримент як метод конкретного соціологічного дослідження: сутність, різновиди.
- •21. Основні методи обробки соц.Інф-ції. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних.
- •22. Поняття та проблеми формування вибірки. Типи вибірки.Репрезентативність, надійність та валідність вибірки. Генеральна сукупність та вибіркова сукупність.
- •23. Ймовірнісний підхід до побудови вибірки. Однощаблевий та багатощаблевий випадковий відбір.
- •2 Особливості багатощабвідбору
- •24. Цілеспрямований підхід до побудови вибірки. Принцип типовості, принцип квот.
- •25. Поняття особистості
- •26. Основні фактори формування особистості. Соціалізація особистосі.
- •28. Соц. Статуси і ролі. Типи ролевих конфліктів.
- •29. Детермінація соціальної поведінки. Потреби та інтереси як механізми визначеності поведінки.
- •30. Соціальні відхилення. Девіантна поведінка. Соц контроль за поведінкою.
- •31. Економічна соціологія:предм., завд., стр-ра, істор., методи.
- •32. Предмет і завдання соціології праці. Соціальний аналіз організаційно-трудових відносин.
- •33. Праця і типи соціально-економічних груп. Характеристика конкретних соціально-економічних груп
- •34. Доходи: типеи соціально-економічних структур за критерієм доходів, соціальні фактори доходів, соц. Наслідки доходів,соц. Погляди на бідність і багатство.
- •35. Зайнятість в структурі соціально-економічних відносин
- •36. Безробіття та соціальна поведінка. Протиріччя соціального захисту безробіття.
- •37. Соціальна трудова мобільність
- •38. Трудовий конфлікт
- •39. Соціальні аспекти мотивації і стимулювання праці.
- •41. Соціальні страти, класи, групи
- •45. Соціальна дія і соціальна взаємодія: сутність, механізм.
- •46. Соціальні відносини: цінності як основа соціальних відносин, різновиди соціальних відносин.
- •48.Шлюб і розлучення: визначення, форми, мотивація. Криза інституту шлюбу в сучасному європейському суспільстві.
- •49. Основні напрями етносоціології.
- •50.Національно-етнічна структура суспільства.
- •51.Соціально-демографічна структура суспільства.
- •52.Демографічна криза європейських суспільств: ознаки, причини, наслідки.
- •53. Демографічна ситуація в Україні в дзеркалі Всеукраїнського перепису населення 2001 р.
- •54. Гендерна проблематика в структурі соц. Знання.
- •55.Особливості соціологічного аналізу культури.
- •56. Теорія соціокультурної динаміки п.Сорокіна. П.Сорокін про «суперкультури».
- •57. Субкультури в контексті соц.Досліджень.
- •58.Соціальні інститути культури. Управління культурою
- •60. Протиріччя в розвитку і функціонуванні освіти. Проблеми сучасної вищої освіти.
- •61.Наука як соціальний інститут
- •62. Міграція наукових кадрів: причини, структура, наслідки. Криза української науки.
- •63. Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях хх ст.
- •64.Громадська думки. Функції громадської думки. Критерії і показники соціальної зрілості.
- •65.Особливості вивчення громадської думки. Вимірюваня громадської думки: спрямованість, інтенсивність, інтеграція.
- •66. Опитування як метод соціологічного дослідження громадської думки. Досвід вивчення громадської думки в сша. Рекомендації Геллопа щодо удосконалення опитувань громадської думки
- •67.Управління громадською думкою.Пропоганда
- •68. Public relations: функції, завдання та можливості. Pr та маніпулювання громадською думкою.
- •69. Колективна поведінка: сутність, види.
- •70. Масові пристрасті: визначення, форми, етапи розвитку
- •71. Чутки: визначення, види, наслідки.
- •72.Соціальна комунікація
67.Управління громадською думкою.Пропоганда
Громадська думка є важливим «важелем», елементом системи соціального управління, часто наміри політиків, менеджерів, ідеологів спрямовані,щоб «оволодіти» громадською думкою, використати її з метою поліпшення системи соціального управління, реалізації завдяки їй певних цілей. Використання громадської думки в процесі соціального управління базується на тому, що вона містить у собі один із різновидів соціальної інформації, вкрай необхідний для ефективного управління суспільством. Інформацію щодо «суб'єктивного світу» людей, їх оцінки свого становища в суспільстві, мотиви діяльності, емоційні та психічні стани тощо. Введення громадської думки в управлінські акти дає змогу синхронізувати в суспільстві об'єктивні процеси, відносини з суб'єктивними оцінками, думками людей. Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства.
Найважливіші з них: 1. Соціальні процеси, відносини: загальна організація соціального управління, процесів вироблення, прийняття та реалізації управлінських рішень; реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціологічного моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо. 2. Економічні процеси, відносини: регулювання ставлення населення до економічних процесів, з'ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку, маркетинг; дослідження ефективності реклами та ін. 3. Політичні процеси, відносини: політична діяльність загалом, проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів та ін. 4. Духовні, ідеологічні процеси, відносини: організація ідеологічної діяльності, пропаганди; діяльність засобів масової інформації; соціалізація, виховання особистості та ін.
Пропагаанда - поширення фактів, аргументів, чуток і інших відомостей, у тому числі свідомо помилкових, для дії на громадську думку. Пропаганду не можна порівнювати з рекламою. На відміну від реклами пропаганда не обмежена жорсткими тимчасовими рамками і її непросто виявити. Реклама впливає перш за все на емоції людей. Пропаганда впливає як на емоції, так і на розум людей. Відповідно, пропаганда, як і емоції, може бути негативною або позитивною. Позитивна (конструктивна) прагне довести до споживача ті або інші переконання в дохідливій формі. Мета позитивної пропаганди — сприяти соціальній гармонії, згоді, вихованню людей відповідно до загальноприйнятих цінностей. Позитивна пропаганда виконує виховну і інформаційну функції в суспільстві. Негативна (деструктивна нав'язує людям ті або інші переконання. Мета негативної пропаганди — розпалювання соціальної ворожнечі, ескалація соціальних конфліктів, загострення протиріч в суспільстві, пробудження низовинних інстинктів у людей і тому подібне.
68. Public relations: функції, завдання та можливості. Pr та маніпулювання громадською думкою.
Рublic relations – керівна функція, яка встановлює і підтримує відно-сини між організацією і її оточенням. Основи PR – це: забезпечення інформації даних, партнерства, двонаправленої комунікації і баланс між індивідуальною природою відносин і відкритістю до широких контактів з оточенням.
PR може бути друкованим медіа-засобом, який концентрується і підкреслює особливе
значення однонаправленої комунікації, монологом від відправника до великої аудиторії. Впарадигмі журналістики комунікація є такою: “кілька до багатьох”. Проте використання нових технологій комунікації додають до комунікації в межах організації і між організаціями вимір діалогу одного з одним (наприклад, листування між двома людьми) або багатьох з багатьма (наприклад, велика кількість діалогів в дискусійній групі або в чаті). Тому організація має справу з “web of dialogues” (павутиною діалогів), яка вимагає уваги.
Головне завдання PR є створити медіа-вихід “третьої сторони” (third-party) для нагадування назви продукту, компанії або персони без безпосередньої плати медіа-виходу за розміщення. Як зрозуміло фахівцям з PR, багато історичних ідей для газет, журналів і телевізійних новин часто починались з пропозиції від особи, яка займалась PR. Якщо речі вирішують, репортер або редактор будуть, в кращому випадку, писати позитивну історію з компанією як ключовою особливістю або, як мінімум, включатимуть назву компанії будь-де в межах орієнтованої на промисловість статті. В такий спосібгідний довіри медіа-вихід, можливо, стирає у сприйнятті читача згадку про компанію. Чому? Тому що медіа-вихід сприймається (багатообіцяюче) як третя сторона, яка є неупередженою в їх уявленні, що означає, що рішення про включення назви компанії і думок, виражених про компанію, не ґрунтуються на оплаті (тобто рекламі), а на думці цього медіа-виходу, що є дуже важливо.
Практики рublic relations мають два основні завдання [4]. Одне включає створення
повідомлення, поширення повідомлення для публіки, клієнтів і stakeholders (зацікавлених) в багаторазових медіа-каналах. Інше – охоплює планування і виконання стратегій комунікації. Практик PR є посередником між клієнтами/зацікавленими і вищим керівництвом організації. Ці два завдання переважно переплітаються.
Головним завданням усіх залучених у public relations є управління іміджем. Особливо
професіонали PR намагаються побудувати усвідомлення і сприятливе зображення для компанії або клієнта в межах історій і статей, розміщених у відповідних медіа-виходах. Ключовим пунктом сили PR є можливість встановити довіру до продукту, компанії або особи у свідомості цільових груп клієнтів, перетворюючи капітал у вплив незалежної третьої сторони – ЗМІ. Якщо донедавна це вирішувалось через контакт тет-а-тет між практиком PR та учасниками медіа-засобів, такими як журналісти і репортери телевізійних новин, то упродовж останніх кількох років з’являються нові інтернетівські технології, які можуть вплинути на ролі і методи реалізації public relations.
Розвиток інформаційних і комунікаційних технологій має імплікації багатьох типів у щоденній праці практиків public relations. У майбутньому вже не існуватиме двох різновидів практиків PR, які перебувають поряд: ті, хто утримує традиційні інструменти, і ті, хто практикує комунікацію on-line. Інтеграція потребує серйозного і повного розуміння нових моделей комунікації і того, як використовувати їх разом з традиційними. Тому організації потребують заново обдумати свої стратегії і тактики public relations.