Сировини на території України:

1 – сірка (1 – Передкарпатський сірконосний басейн; 2 – ДДЗ – солянокупольні структури; 3 – При­карпаття – нафтові родовища); 2 – кам'яна сіль (4 – Донецький басейн; 5 – ДДЗ – солянокупольні структури; 6 – Передкарпатський прогин; 7 – Переддобруджинський прогин; 8 – басейни Північного Криму); 3 – сіль магнієва (9 – північний захід ДДЗ; 10 – південний схід ДДЗ; 11 – Передкарпатський басейн; 12 – басейни Північного Криму); 4 – давсоніт (13 – Закарпатська западина; 14 – складчасті Карпати; 15 – північний захід Донбасу; 16 – південний схід ДДЗ); 5 – карбонатна сировина (17 – Волино-Подільська плита; 18 – Карпати; 19 – ДДЗ; 20 – Причорноморська западина); 6 – барит (21 – Кривбас; 22 – Східне Приазов'я; 23 – Донбас; 24 – Причорномор'я; 25 – Південно-західний схил УЩ); 7 – бром та йод (26 – басейни Північного Криму); 8 – бор (27 – ДДЗ; 28 – Причорноморська западина; 29 – Передкарпатський прогин; 30 – Керченський півострів; 31 – Закарпатський прогин); 9 – алуніт (32 – Закарпаття) [9].

Поклади сірки залягають у шарах міоцену на глибині від 20 – 30 до 300 – 500 м; більшість їх можна добувати відкритим способом. Існує близько 20 родовищ сірки найбільшими з яких є: Роздольське (на його базі з 1958 р. працює потужний гірничо-хімічний комбінат), Немирівське, Язівське (на його базі діє Яворівський гірничо-хімічний комбінат), Любенське, Сороківське, Гуменецьке, Жидачівське, Подорожнянське, Товмацьке. Вміст сірки у сірчаній руді коливається від 14 до 27%. На Роздольському комбінаті застосовується автоклавовий витоп сірки, на Яворівському – підземний.

Видобуток сірки в Україні не лише цілком покриває попит країни, але й 70% його йде поза її межі (переважно в Росію і Прибалтику), а також до Чехії, Словаччини, Угорщини, Австрії, Бельгії, Німеччини. При видобутку української сірки важливим є також супутнє виробництво вапняно-сірчистої муки (1 млн. т на рік).

1.3.3. Інша нерудна сировина (вапняки, глауконіт, барит)

Вапняки – осадові гірські породи, які складаються головно з кальциту. За складом домішок виділяють вапняки: піщанисті, доломітизовані, бітумінозні та ін. Слабозцементовані відміни, складені з кальцитових решток морських мікроорганізмів, називають крейдою, перекристалізовані – мармуром, при вмісті глини більш як 50% вапняки переходять у мергелі. За походженням розрізняють вапняки хемогенні та біогенні, які можуть складати рифи. Вапняки утворюються в тропічній і субтропічній зонах у морських водоймах з прозорою, незамуленою водою (в умовах значних морських трансгресій). На території України вапняки поширені в різновікових верствах. Високоякісні флюсові вапняки добувають у Донбасі та на Кримському півострові, рифові вапняки, що становлять 200–300-метрову продуктивну товщу, – в юрських відкладах у Кримських горах. Використовують їх у металургійній, хімічній і будівельній промисловостях. Родовища мохуваткових і нумулітових пиляльних вапняків розробляють на Кримському півострові, у Причорномор'ї, у Вінницькій, Хмельницькій, Чернігівській та ін. областях. Унікальним природним утворенням є пасмо рифових вапняків неогенового віку завдовжки більш як 200 км – Товтри, або Медобори. Тут розробляють родовища вапняків, які використовують у цементній (Нігинське родовище) та цукровій (Нігинсько-Вербківське родовище у Хмельницькій, Лисогірське – у Вінницькій областях) промисловостях. Враховуючи їх важливість для народного господарства, актуальним є питання охорони родовищ вапняків для виробництва цементу. Вапняки використовують також для виробництва пластмас, мінеральних добрив, осушення нафтопродуктів і тканин, меліорації ґрунтів тощо.

Глауконіт. Водний мінерал алюмосилікатів заліза, відноситься до групи гідрослюд. Характеризується непостійним хімічним складом та різним кольором (від темно-зеленого до оливкового). Головними складовими частинами глауконіту є кремнезем (49-56%), закис та окис заліза (до 21%), оксид алюмінію (до 18%), оксид калію (до 10%), оксид магнію (до 7%) та вода (до 13%).

Зустрічається серед осадових гірських порід у вигляді круглих зерен, що мають приховано-кристалічну будову. Утворюється також на дні морів, де випадає у вигляді гелю. Широко розповсюджений в осадових породах різного віку, переважно мезозойського і кайнозойського. Зазначений мінерал відзначається цілим комплексом унікальних властивостей. По-перше, завдяки особливостям кристалічної структури, котрі зумовлюють його здатність до катіонного обміну, глауконіт здавна використовується для пом'якшення води та для її очищення. Встановлено високу ефективність глауконіту при очищенні води від солей важких металів, ряду органічних і неорганічних сполук, радіонуклідів. Доведено, що активований глауконіт із родовищ Хмельниччини при фільтруванні через нього забруднених вод практично повністю затримує сполуки заліза та аміаку, на порядок зменшує вміст у воді нафтопродуктів, в 25-30 разів знижує вміст радіоактивних ізотопів цезію-137 і стронцію-90. По-друге, завдяки досить високому вмісту діоксиду калію – 6-7%, а для ряду родовищ Хмельниччини також п'ятиоксиду фосфору – 3%, глауконіт може використовуватися для отримання калійних добрив або як природне добриво без переробки. Внесення глауконітового борошна з родовищ Хмельницької області в ґрунт підвищує врожайність ряду зернових культур та картоплі на 10-20%. Проводяться також роботи щодо створення нового природного органічного калійно-фосфорного добрива на основі глауконітів. По-третє, завдяки насиченому, стійкому забарвленню глауконіт може використовуватись як природний пігмент для виробництва зелених фарб. Розроблена технологія виробництва сухих фасадних фарб з глауконітів. Крім цього, встановлено ефективність використання глауконіту з родовищ Хмельницької області в якості мінеральної добавки в птахівництві, тваринництві, при вирощуванні біомаси хлорели, для отримання екологічно безпечної продукції, в тому числі в забруднених радіонуклідами районах, а також для деяких інших цілей. За ресурсами якісних глауконітових пісків Хмельниччина займає провідне місце в Україні. Особливо розповсюджені вони в басейнах річок Ушиця та Калюс, де виявлено значні поклади біля сіл Маціорськ, Карачаївці, Браїлівка, Струга, Куча, Антонів, Адамівка, Круті Броди та інших.

Глауконітові піски з вмістом глауконіту 50-70% (решта переважно зерна кварцу) залягають в межах родовищ на глибинах від 0-5 до 10-15 м, іноді більше. Потужність продуктивного шару від 3-4 до 8-16 м. В суміші незбагачених пісків виявлено діоксид калію - 3-4%, п'ятиоксид фосфору – до 3%. Завдяки добре виявленим електромагнітним властивостям глауконіту, піски можна збагачувати досить простим і дешевим методом електромагнітної сепарації. При цьому вміст калію зростає майже вдвічі. Мінімальна ціна експортних глауконітових пісків родовищ Росії – 40-60$ за тонну. При освоєнні глауконітових родовищ Хмельниччини слід враховувати суттєві відмінності глауконітових пісків з різних територій і підбирати об'єкти залежно від намічених напрямів використання сировини.

Баритові руди – природні мінеральні утворення, з яких добувають мінерал барит. Назва мінералу походить від грецького „барис” – важкий. Хімічна формула – ВаSО₄. Технологічні властивості бариту – висока питома вага (4,3-4,6 г⁄см³), твердість – 3-3,5, хімічна інертність, здатність поглинати рентгенівські промені визначили широкий спектр його промислового використання. Основні запаси баритових руд зосереджені у вулканічно-осадових родовищах – в США (штати Невада, Джорджія та Міссурі), Ірландії, Індії, Марокко, Перу, Мексиці, Алжирі. В Україні основні запаси бариту пов'язані з низько- та середньо температурними жильними гідротермальними родовищами, менша частина їх належить до осадових і вулканогенно-осадових. Трапляються родовища власне баритових руд, де головним компонентом є барит, і комплексні (барито-поліметалеві та ін.). В Україні промислове скупчення баритових руд розвідане на Біганському родовищі у Закарпатської області, де верхня товща містить власне баритові руди, а нижня – комплексні руди. Розвідані запаси баритових руд на Донбасі. Після збагачення баритових руд одержують баритовий концентрат, який використовують як обважнювач для бурових розчинів (70% світового споживання), наповнювач у гумовій і паперовій промисловості, для виробництва сполук барію, виготовлення фарби, електровакуумного скла. В суміші з синтетичними латексами (6%) і нагрітим асфальтом (47%) він використовується як захисне покриття в дорожньому будівництві. Крім того, барит слугує найбільш дешевим захисним матеріалом при побудові „могильників” і реакторів в ядерній енергетиці.