(За матеріалами Держводгоспу України):

а – малогабаритна дощувальна машина МДФ;

б – дощувальна машина „Примус 2 900-II-К”

Рис. 5.12. Закрита чекова зрошувальна система конструкції В.Й. Маковського в Скадовському районі

Херсонської області

Інститутом рису УААН спільно з Херсонським ДАУ, Інститутом захисту рослин та Інститутом удосконалення лікарів (м. Київ) розроблена нова технологія вирощування рису з урахуванням вимог охорони навколишнього середовища. Дослідно-виробничі випробування нової технології на землях Інституту рису УААН, а також в господарствах Автономної Республіки Крим, довели її високу екологічну, технологічну та економічну ефективність. Технологія забезпечує одержання врожаїв рису на рівні 5–6 т/га при значній економії матеріальних ресурсів і коштів. Дослідженнями Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем (м. Харків), Інституту рису УААН та Херсонського ДАУ доведена екологічна надійність і перспективність нової технології вирощування рису.

Всі перелічені вище меліоративні заходи спрямовані на охорону і раціональне використання зрошуваних земель. Нині в Україні формується новий перспективний напрям розвитку меліоративної науки – ландшафтні меліорації. Під ландшафтними меліораціями розуміється покращення ландшафтів з метою оптимізації функціональної взаємодії природно-територіальних комплексів і технічних гідромеліоративних систем; вони є складовою частиною діяльності з раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища.

5.6.2. Водно-сольовий режим і його регулювання

Поняття водно-сольовий режим зрошуваних земель розглядається як сукупність взаємодії явищ водного режиму ґрунту (сукупність всіх явищ надходження вологи в грунт, зміни її фізичного стану та витрат з ґрунту) і його сольового режиму (зміна в міжполивному, річному або багаторічному циклі вмісту солей та їх якісного складу в ґрунті). Сольовий режим ґрунту знаходиться в тісній взаємодії з поливним і природним водним режимом, тому їх доцільно вивчати одночасно.

Розвиток сольових процесів в ґрунті і ґрунтоутворюючих породах на зрошуваних землях залежить переважно від хімічного складу поливних вод, глибини, мінералізації і хімічного складу підгрунтових вод, водно-сольового балансу та дренованості ландшафту, як природної, так і штучної.

Класифікації за ступенем засолення ґрунтів складені з урахуванням впливу вмісту солей на розвиток сільськогосподарських культур. Зниження врожайності при слабкому засоленні ґрунтів становить 5–20%, при середньому – 20–30 і при сильному – 30–50% та вище. На зрошуваних землях України площі зі слабким ступенем засолення становлять 6 – 8%, з середнім – 1–2 та з сильним – менше 1%.

В умовах слабко дренованих, безстічних і підтоплених територій з мінералізованими підгрунтовими та поливними водами локально формуються вторинно засолені землі. При цьому відбувається трансформація якісного складу солей ґрунтів у напрямку наближення його до складу зрошуваних та підгрунтових вод.

Для контролю за змінами водно-сольового режиму і його регулювання в кожному зрошуваному регіоні необхідна організація еколого-меліоративного моніторингу (система спостережень оцінка, прогноз). Для одержання проектних врожаїв сільськогосподарських культур контролюються показники меліоративного режиму. Під меліоративним режимом зрошуваних земель розуміють сукупність явищ і агро меліоративних заходів, що забезпечують радикальне покращення і подальше підвищення родючості грунтів, одержання заданого врожаю відповідних сільськогосподарських культур.

Основними показниками (індикаторами) меліоративного режиму є:

– допустимі межі регулювання вологості орного та підорного шарів ґрунту;

– спрямованість водообміну між верхніми шарами ґрунту і підгрунтовими водами та його інтенсивність (в тому числі інтенсивність промивного зрошення);

– обмежуючі значення загальної мінералізації зрошувальної води, співвідношення в ній іонів натрію і кальцію, рН;

– обмежуючі значення токсичних солей у ґрунті, натрію в грунтовому вбирному комплексі і рН ґрунтового розчину.

Регулювання меліоративного режиму зрошуваних земель здійснюється окремо для кожної грунтово-кліматичної зони, або навіть агрогрунтового району. Наприклад, для ландшафтів Сухого Степу Причорномор'я і Приазов'я України, де поширені переважно чорноземи південні і темно-каштанові ґрунти, воно рекомендоване; в степовій зоні звичайних і південних чорноземів вимоги до регулювання меліоративного режиму жорсткі. Основна задача при цьому – повсюдне скорочення промивного режиму зрошення і недопущення підйому рівня підгрунтових вод. При цьому діапазон регулювання вологості ґрунту повинен підтримуватися у межах 0,65–0,80 найменшої польової вологості (НВ), що на фоні глибокого залягання підгрунтових вод забезпечує зменшення глибинного скиду поливної води до 5% сумарного випаровування. Допустимий вміст у грунтовому вбирному комплексі натрію не повинен перевищувати 4–5%, а співвідношення у грунтовому розчині – 0,4–0,5; – 0,3–0,4.

Темно-каштанові грунти сухостепової зони характеризуються значною ємністю поглинання, комплексністю ґрунтового покриву, спрямованістю до осолонцювання і, як правило, розташовані на слабко дренованих і безстічних територіях. Основний спосіб поливу (дощування) дозволяє регулювати вологість ґрунтів у вузькому діапазоні в допустимих межах 0,70–0,85 НВ.

Через високу мінералізацію підгрунтових вод (від 1–3 до 15–25 г/л) неприпустиме зімкнення капілярної кайми в грунтовому профілі. Першочерговим заходом запобігання цьому в сухостеповій зоні України є максимальне зниження фільтраційних витрат (закрита внутрігосподарська зрошувальна мережа, облицьовані залізобетоном канали). Потрібен штучний дренаж, як горизонтальний, так і вертикальний. В першому випадку дренаж забезпечує зниження рівня підгрунтових вод переважно до 2–2,5 м, а в другому – здатний забезпечити пониження рівнів до 5–7 м. В цих умовах низхідний потік вологи в період вегетації складає до 10–20% сумарного випаровування. При багаторічній роботі вертикальний дренаж сприяє погіршенню якості підземних вод, які використовуються для питного водопостачання, і в перспективі знижує свою меліоративну ефективність. Для темно-каштанових ґрунтів допустимий вміст натрію у грунтовому вбирному комплексі не повинен перевищувати 6–7% від загальної суми ввібраних основ, а співвідношення в грунтовому розчині:

– 0,5–0,7; – 0,4–0,6.

Сумісна робота зрошувальної і дренажної систем, хімічні меліорації і агромеліоративні заходи повинні забезпечувати необхідні умови регулювання водно-сольового і поживного режимів зрошуваних земель.