6.1. Промислове виробництво та порушення земель

6.1.1. Класифікація порушених територій

Під дією антропогенного фактора зміни навколишнього середовища відбуваються швидше, ніж відновлення природної рівноваги. Якщо не перейти до екологічних принципів раціонального використання земельних ресурсів, то неминуче настануть глобальні негативні зміни в геосфері. Локальні зміни довкілля ми можемо спостерігати вже сьогодні. Можна навести численні приклади негативного впливу промисловості на стан земельних і природних ресурсів.

В науковій літературі, законодавчих і нормативно-методичних документах чітко проглядається необхідність виділення наслідків антропогенного і природно-антропогенного впливу на ґрунтовий покрив, що призводить до деградації земель. У зв’язку з технологічною спрямованістю, в структурі земельного фонду слід виділяти окрему групу – порушені землі.

До порушених належать землі, що зазнали наслідків антропогенного та природно-антропогенного впливу і харак-теризуються відсутністю або сильною деформацією ґрунтового покриву, утворенням нанорельєфу, що вимагає проведення планування, зміни характеру будови і складу ґрунтотворних порід. Класифікувати їх доцільно за напрямками рекультивації залежно від подальшого використання в народному господарстві.

У процесі добування корисних копалин земля зазнає значних пошкоджень, особливо при відкритих способах видобування мінеральної сировини, але неминучі вони і при підземному способі видобутку.

Кар’єри, відвали та інші елементи промислового ландшафту можуть бути джерелом забруднення атмосфери і водойм, появи ерозії, шкідників і хвороб рослин, засмічення полів бур’янами.

*) Викладено з використанням монографії Е.П. Дороненка [7]

Пошкодження рослинності і забруднення земель відбувається в результаті промислової діяльності. До найбільш забруднених в Україні можна віднести такі регіони як Донбас та Кривбас.

На думку багатьох вчених, викиди промисловості можна контролювати і знижувати їх кількість, проте це вимагає додаткових витрат на розробку нових методів очистки промислових викидів і скидів та безвідходних технологій.

Важливим фактором, що обумовлює стан земельних ресурсів, є побутові та промислові відходи, для захоронення яких необхідні значні площі земель. Питання переробки й утилізації відходів є одним з найгостріших у Європі.

Досить вагому проблему складає діяльність гірничих підприємств. Гірнича галузь є однією із найбільш землеємких. В середньому 50–70 % корисних копалин добувається відкритим способом, решта – шахтним чи іншими. Кожен з них по своєму впливає на навколишнє середовище. В регіонах з розвиненою гірничодобувною промисловістю формується специфічний ландшафт.

При відкритому добуванні корисних копалин ландшафти спотворюються кар'єрами та відвалами. При закритому способі добування формуються терикони, спостерігається раптове або повільне осідання поверхні землі над підземними виробками, яке іноді призводить навіть до руйнування будівель. Підземні розробки впливають на пониження рівнів ґрунтових вод, зміни гідрологічних умов території. Випадки руйнування будинків та зникнення озер були відмічені на території Донецького басейну.

Наслідком добування нафти, газу та інших корисних копалин є забруднення значних площ земель, підземних вод, руйнування ґрунтового покриву. Іноді гірнича і промислова діяльність людини є активатором сейсмічної діяльності (техногенні землетруси), зсувів, обвалів, лавин та ін.

Відбуваються також значні втрати земель внаслідок виробничої діяльності людини.

На різні промислові і непромислові цілі відводяться землі сільськогосподарського призначення та лісового фонду з досить високопродуктивними ґрунтами. Рідше використовують деградовані та малопридатні землі. Відводи прокладають під житлове та промислове будівництво; гідротехнічні споруди (водосховища); об'єкти добувної промисловості (кар'єри, і т.п.); лінії комунікацій, електропередач, шляхи, аеродроми, трубопроводи; військові об'єкти (полігони, бази та ін.); місця переробки та складування відходів (полігони, смітники).

Проте найбільш землеємкою галуззю є гірничодобувна. Так, при відкритому способі добування на 1 млн. т сировини втрати земель складають: для марганцевої руди – 76–600 га, залізної руди – 14 – 640 га, для сировини по виробництву мінеральних добрив – 22–97 га, нерудної сировини – 1,5 – 583 га, при добуванні вугілля – 2,6–43 га. При закритому (шахтному) способі на 1 млн. тонн вугілля під відвали та поверхневі деформації втрачається біля 4,4 га земель.

З економічної точки зору, більш вигідним є відкритий спосіб добування корисних копалин, але при його застосуванні відбувається переміщення значних об'ємів порід та руйнування великих площ земель. При добуванні вугілля відкритим способом на 1 тис. т переміщується 3,6 тис. т породи, тоді як при шахтному способі добування – лише 110–150 т. При цьому площа кар'єрів, що утворюються, досягає значних розмірів: середня їх площа при видобуванні будівельних матеріалів складає 300–500 га, вугілля – 1000–1500 га, залізної руди – 2000–3000 га. Особливості технології при відкритому видобуванні сировини призводять до накопичення значних об'ємів відвалів, які займають великі площі. Враховуючи те, що високоякісні руди вичерпуються, а вміст корисних компонентів в них знижується, частка відходів і пустих порід у подальшому буде постійно зростати. Так, у Криворізькому басейні кращі руди раніше містили до 60% заліза, а на сьогоднішній день – лише близько 40%.

Значні площі земель відводяться для будівництва доріг та інших транспортних шляхів. Так, при прокладанні 1 км магістральних трубопроводів порушується до 4 га земель, а 1 км автомагістралей – від 3 до 8 га. Великі площі родючих річкових заплав затоплюються при будівництві гідроелектростанцій. Прикладом можуть бути втрачені сотні тисяч гектарів у заплаві р. Дніпра, яка була практично повністю затоплена після створення каскаду водосховищ. Під військові об'єкти відводяться значні території родючих земель, які зазнають сильного забруднення та руйнування, і на довгий час стають непридатними для використання в сільському господарстві чи інших галузях народного господарства.

Під промисловими відвалами та териконами у нашій державі зайняті значні площі, які створюють певну екологічну загрозу довкіллю, оскільки породи та відходи, що їх складають, піддаються ерозії, внаслідок якої забруднюються ґрунти та поверхневі і ґрунтові води. У зв'язку з цим виникла потреба у необхідності проведення рекультивації земель. Перші спроби рекультивації порушених земель були проведені в середині XXI ст. в Німеччині, на початку XX ст. у Великобританії при відкритих розробках вугілля. Подібні роботи в середині 30-х років минулого століття, особливо після другої світової війни, розпочалися в Європі. У Великобританії вже в 40-х роках був створений спеціальний комітет, що відповідав за рекультивацію порушених земель. В 60-х роках у більшості країн Європи прийняли закони про рекультивацію земель.

Рекультивація земель – це комплекс інженерних, гірничотехнічних, меліоративних, біологічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на повернення порушених промисловістю територій у різні види використання – сільськогосподарське, лісогосподарське, під зони відпочинку тощо.

Техногенні ландшафти характеризуються майже повною відсутністю рослинності, нагромадженням гірських порід, шламів, флотаційних відходів, решток конструкційних матеріалів, скла, бетону, іншого промислового сміття. Іноді такі ділянки за площею у декілька разів перевищують виробничі. Шляхи рекультивації певною мірою обумовлюються характером порушеної території. Тому вченими розроблено ряд класифікацій техногенних ландшафтів. В Україні загальноприйнятою класифікацією порушених територій є наступна:

• кар'єри, виїмки, відкоси, та інші форми, що виникають при відкритих гірничих роботах та будівництві;

• відвали, терикони, насипи та інші утворення, сформовані з викидів пустої породи, розкривних порід, та різних відходів;

• водосховища, відстійники, сховища хвостових скидів, розливи, поля фільтрації;

• поверхні деформації, провали, просади, прогини.

Даний поділ порушених земель дає можливість підходити до їх рекультивації диференційовано. Технологічні процеси, в ході яких відбувається порушення земель, призводять до виносу на поверхню порід різноманітного складу, генезису, літології та властивостей. Досить часто такі породи містять сполуки, токсичні для рослин, або вони утворюються у процесі їх окислення на поверхні. Зважаючи на зазначене, оцінка властивостей та складу винесених на денну поверхню порід є одним з важливих факторів, що визначають можливість та напрямок рекультивації порушених територій.