4.1.5. Законодавча база щодо охорони лісів і рослинного світу

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов’язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Захист лісів від шкідників і хвороб забезпечується шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації і ліквідації.

Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів.

Охорону і захист лісів на території України здійснюють:

• державна лісова охорона, що діє у складі центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління;

• лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Вся система лісового законодавства спрямована на забезпечення охорони та захисту лісів України. Основним законом України про ліси й ведення господарства в них є її Лісовий кодекс (8.02.2006 р. № 3404-IV), а правові аспекти лісового господарства як суб’єкта землекористування визначено Земельним кодексом України (25.10.2001 р. № 2768-ІІІ), який регулює земельні відносини при використанні лісів, а також рослинного й тваринного світу. Головним завданням Лісового кодексу України є регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Відповідні норми щодо збереження й відтворення лісів регулюються також законами України “Про охорону навколишнього природного середовища” (25.06.1991 р., № 1264-ХІІ), “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” (10.02.2000 р., № 1436-ІІІ), “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” (21.09.2000 р., № 1989-ІІІ), “Про природно-заповідний фонд України” (16.06.1992 р., № 2456-ХІІ) та іншими.

Зокрема, основними завданнями Закону України “Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону” є забезпечення екологічно збалансованого лісокористування, запобігання проявам згубних наслідків природних явищ, посилення водоохоронних, захисних, кліматорегулюючих, санітарно-гігієнічних та інших корисних властивостей лісів, охорона здоров’я населення Карпатського регіону та його естетичне виховання. Цим Законом установлені жорсткіші вимоги щодо обмеження окремих способів рубок, впровадження природозберігаючих технологій розробки лісосік (обмеження суцільних і перехід на поступові, вибіркові й вузьколісосічні), здійснення трелювання деревини з 2005 року лише з використанням колісних тракторів і повітряно-трелювальних установок.

Закони України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки” та “Про природно-заповідний фонд України” визначають вимоги щодо формування екологічної мережі України з метою збереження, відтворення та охорони природних комплексів, територій із природним станом ландшафтів. Відповідно до цих Законів та з урахуванням переважно екологічного значення лісів України, Держкомлісгосп проводить роботу зі збільшення площі лісів з обмеженим режимом лісокористування, заповідання лісових територій.

Ведення лісового господарства в Україні здійснюється на основі Державної програми, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України „Про Державну програму „Ліси України” на 2002–2015 роки” від 29.04.02 №581. У Державній програмі „Ліси України” визначено наступні напрямки розвитку лісового господарства:

• збільшення лісистості території у всіх природних зонах до оптимального рівня;

• підвищення продуктивності, поліпшення якісного складу лісових насаджень;

• нарощування природоохоронного потенціалу лісів, збереження їх біологічного різноманіття;

• підвищення стійкості лісових екосистем щодо впливу негативних чинників середовища, змін клімату;

• розширення застосування методів раціонального використання лісових ресурсів;

• розширення робіт із захисного лісорозведення та агролісомеліорації;

• вдосконалення нормативно-правової бази в галузі лісового господарства та її гармонізація з міжнародними принципами сталого розвитку й управління лісами;

• посилення державного контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів;

• розвиток лісогосподарської науки та освіти;

• посилення соціального захисту працівників лісового господарства.

Охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об’єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання. Вона здійснюється центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (в тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких знаходяться об’єкти рослинного світу, а також користувачами природних рослинних ресурсів. Охорона рослинного світу забезпечується:

1) встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об’єктів рослинного світу;

2) забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів у разі необхідності;

3) проведенням екологічної експертизи й інших заходів з метою запобігання загибелі об’єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності;

4) захистом земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, від ерозії, селів, підтоплення, затоплення, заболочення, засолення, висушування, ущільнення, засмічення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними й радіоактивними речовинами та від іншого несприятливого впливу;

5) створенням природоохоронних територій та оголошенням об’єктів природно-заповідного фонду;

6) організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об’єктів рослинного світу;

7) розвитком системи інформування про об’єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

8) створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу;

9) занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів рослин до Червоної книги України; рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань – до Зеленої книги України;

10) встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів;

11) здійсненням інших заходів і встановленням законодавством інших вимог щодо охорони рослинного світу.

Основними напрямами державної політики у галузі охорони, використання та відтворення рослинних ресурсів мають стати:

• удосконалення законодавчої та нормативної бази;

• раціональне використання та відтворення рослинного світу;

• здійснення заходів щодо запобігання техногенним процесам, які негативно впливають на об’єкти рослинного світу;

• проведення моніторингу популяцій;

• інвентаризація місцезростань рідкісних та зникаючих видів рослин, занесених до Червоної книги України;

• врегулювання питань ввезення на територію України та вивезення за її межі об’єктів рослинного світу, особливо тих, які включені до Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення;

• упорядкування збору дикорослої рослинної сировини підприємствами, установами, організаціями та громадянами;

• запровадження дозвільної системи на використання об’єктів рослинного світу та введення плати за спеціальне використання рослинних ресурсів.

Сучасну і майбутню стратегію лісокористування визначають дві тенденції:

1) зростаюча потреба в деревинній сировині в умовах значного дефіциту лісу;

2) різке зростання кліматорегулюючої, захисної, санітарно-гігієнічної, рекреаційно-туристичної та естетичної ролі лісів в умовах екологічної кризи.

Перша тенденція потребує раціонального використання деревини, заготовленої як від рубок головного користування, так і від рубок догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок. Визначальним принципом раціонального використання деревинних ресурсів має стати безвідходне лісокористування. Значним резервом додаткового одержання сировини є доведення рівня використання деревної біомаси до 80 відсотків (без шкідливого впливу на родючість ґрунтів та рослинні ресурси) порівняно з нинішнім рівнем (48%), що можна забезпечити за рахунок створення і широкого впровадження маловідходних і безвідходних технологій. Крім того, за умови розширення сировинної бази целюлозно-паперової промисловості на основі плантаційного лісорозведення, впровадження ресурсозберігаючої техніки і технологій у лісопереробному комплексі, використання замінників і вторинної сировини з 2015 року щороку можна буде економити 2220 тис. м³ деревини.

Друга тенденція може бути забезпечена шляхом збільшення площі територій, що охороняються, обмеження регульованого антропогенного навантаження, збільшення обсягів робіт із заліснення земель, охорони і захисту лісів, підвищення продуктивності та поліпшення породного складу лісів.

Раціональне використання та відтворення лісових ресурсів потребує також і створення повноцінної системи моніторингу лісів як комплексу безперервного спостереження, оцінки і прогнозу їх стану, яка має стати засобом управління лісовим господарством шляхом оптимізації системи лісокористування і запобігання критичним екологічним явищам і процесам.