4.2.2. Тваринний світ України

Кліматична, геологічна та біотопічна різноманітність території України обумовлюють видове багатство тваринного світу. На її території, включаючи акваторії Чорного і Азовського морів, живуть представники близько 44,8 тис. видів тварин. Із них найбільш широко представлені такі таксони як членистоногі – понад 39 тис. видів, круглі черви – 1,5 тис., кільчасті черви – 400, молюски – 369, хордові – більше 700 видів.

Серед країн Європи за біорізноманіттям Україна поступається лише Франції, і це покладає на неї високу відповідальність за його збереження. Водночас фауна є природним капіталом країни, а отже рівень її збереження визначатиме в майбутньому долю держави.

Найбільше уваги приділяється нині вивченню, охороні та раціональному використанню хребетних тварин, які представлені у фауні України більш ніж 200 видами риб, 18 видами земноводних, 20 видами плазунів, близько 400 видами птахів та 101 видом ссавців.

На перший погляд, нас оточує чимало представників дикої фауни, однак без дбайливого ставлення до них з боку людини, без здійснення комплексу природоохоронних заходів деякі представники тваринного світу можуть назавжди зникнути з нашої планети. Адже тільки за останні століття в Україні повністю зникли тарпан (дикий кінь), тур, український степовий сайгак. У багатьох місцевостях майже повністю були винищені лось, олень, свиня дика, бобер та деякі інші тварини. За останні роки значно зменшилась чисельність глушця, тетерука, чорних лелек, великої і малої чепури. На грані зникнення були хохуля, дрохва та хохітва.

Розподіл тварин по території країни нерівномірний. Тільки найбільш пластичні, невибагливі види можуть існувати у всіх природно-кліматичних зонах України, знаходячи для себе необхідне середовище перебування. Значна кількість видів пристосована до життя лише в певних умовах того чи іншого ландшафту. Географічні фактори (клімат, рельєф тощо), що формують сучасне середовище, є основними причинами, які визначають поширення тварин.

Неоднорідність тваринного світу деяких регіонів не завжди залежить від сучасних умов існування. Почасти причиною цього є фактори історичного порядку, а саме: ландшафтне минуле, еволюція виду, здатність до розселення тощо. Так, наприклад, степи лівобережжя й правобережжя Дніпра мають лише незначні фізико-географічні відмінності, але вони дуже різняться за своїм тваринним світом, тому що р. Дніпро є водною перешкодою, перед якою багато тварин зупиняються у своєму розселенні. Лісовий пояс Криму має помітно збіднілий тваринний світ у порівнянні з власне лісовою зоною. Це результат тих труднощів, з якими пов’язане подолання широких степових просторів видами тварин лісової зони.

Фауна України має й види з дуже вузьким, нерідко острівного характеру ареалом, наприклад хохуля, яка живе на зовсім невеликій ділянці заплави Сіверського Дінця, хоча аналогічні умови зустрічаються і на багатьох інших ріках.

Дуже часто така спорадичність поширення залежить від змін ландшафтно-географічних особливостей під впливом господарської діяльності чи прямого втручання зі сторони людини. Усе це призводить до значних відмінностей тваринного світу по регіонах, що зумовлює необхідність проведення зоогеографічного районування території. Оскільки ступінь відмінностей може бути різною, районування слід проводити шляхом виділення підвладних зоогеографічних одиниць. Зоогеографічне районування, завдяки множинності причин, які впливають на розміщення тварин, і дуже складній картині ареалів й внутрішнього поширення окремих видів, є складним завданням. Цим можна пояснити відсутність повної єдності в різних схемах зоогеографічного районування України. Тому районування, яке наводиться нижче, можна розглядати як синтез різних систем, створених переважно на основі аналізу розміщення хребетних тварин.

У фауні зони змішаних лісів (Полісся) внаслідок посилення господарської діяльності, у тому числі меліорації, заміни старих лісів молодняками, застосування отрутохімікатів для боротьби з шкідниками природні умови настільки змінилися, що типові представники лісових біоценозів (ведмідь бурий, вовк, рись, кіт лісовий, видра, глушець, трипалий дятел) стали рідкісними. Тут водяться лось, козуля, свиня дика, олень благородний, білка, куниця лісова, борсук, соня лісова. Із птахів характерні тетерук, орябок, чорний дятел, шпак, синиці, а також кулики, деркач, журавель сірий, припутень, горлиці тощо. З плазунів водяться гадюка звичайна, вуж звичайний, ящірка прудка, болотяна черепаха, земноводні (тритони, ропухи, жаби та ін.). З комах поширені сосновий та непарний шовкопряди, короїди, хрущі, оводи, гедзі, яких багато на заболочених місцевостях.

У фауні лісостепової зони поєднуються лісові та степові види. В лісах водяться білка, борсук, козуля, свиня дика. Для відкритих просторів найбільш характерними є ховрахи, сліпаки, хом’яки, сіра полівка, трапляється тушкан великий та ін. З птахів водяться куріпка сіра, перепілка, сипуха, іволга, сорокопуд, горлиці, строкатий дятел, чайка, лелека білий. З комах характерні озима совка, буряковий довгоносик, клопи-черепашки та ін.

У фауні степової зони найтиповішими із ссавців є сірий ховрах, великий тушкан, сіра і степова полівки, сірий хом`ячок, сліпаки, степовий тхір, мишівка степова, кам`яна куниця, дикий кріль. У південно-східних районах трапляються байбак, лисиця-корсак, тхір-перев`язка, вухатий їжак. Із птахів характерні жайворонки, перепілка, вівсянки, сіра куріпка. Подекуди ще зустрічаються дрохва, степовий журавель, степовий орел, канюк. Типовими степовими плазунами є жовточеревий полоз і степова гадюка.

На Азово-Чорноморському узбережжі, де степові біотопи сполучаються з піщаними косами, заплавними лісами, луками та болотами, лиманами та прибережними морськими просторами, тваринний світ багатий та різноманітний. Поряд із степовими видами водяться болотні та водоплавні тварини. З птахів характерні чайки, сріблястий мартин, норці, качки, чаплі, бугай. У дельтах Дунаю, Дністра і Дніпра гніздяться гуска сіра, лебідь-шипун, пелікани. В заповідниках є олені звичайні та бабак, акліматизовано оленя плямистого, ондатру, фазана.

В Українських Карпатах водяться козуля, олень свиня дика, білка, куниця, борсук, полівки, бурозубка. Трапляються лось, ведмідь, рись та дикий кіт. Із птахів гніздяться глушець, тетерук, орябок, дятли, шишкар, беркут, шуліка, сови, сапсан. Характерними плазунами є полоз, гадюка, мідянка, вужі, ящірки. З комах поширені смерековий та буковий короїди, непарний шовкопряд, букова плодожерка.

В Кримських горах водяться олень, козуля, куниця кам`яна, борсук, кажани, лісова миша; реакліматизовано муфлона, білку-телеутку. З птахів поширені чорний гриф і сип білоголовий, чорноголова сойка, мухоловки, синиці; з плазунів – кримський гекон, леопардовий полоз, ящірки; з земноводних – тритон гребінчастий, ропуха, квакша. Серед комах багато серед-земноморських видів, із яких найбільш поширені – восковик, ковалик, хрущ кримський, кримський богомол, цикади та ін.

У Чорному морі живуть три види дельфінів – звичайний, афаліна та пихтун, а також білочеревний тюлень. У фауні риб Азовського моря і прибережних вод Чорного моря є багато спільного, оскільки ці басейни сполучені Керченською протокою, і між ними відбуваються періодичні міграції багатьох видів риб. Однак є і специфічні місцеві види і форми. Для Азовського моря характерні керченський оселедець, пузанок, хамса, велика камбала, тюлька, бичок; для прибережних вод Чорного моря – осетер, білуга, севрюга, скумбрія, ставрида, кефаль, кілька, чорноморський лосось, дніпровський і дунайський оселедці, морський коник.

Із прісноводних риб найвідоміші – лосось дунайський, верховодка, харіус, щука, язь, линь, судак, сом, окунь, карась, сазан, чехоня, тараня. В карпатських річках трапляються форель і харіус. У великих водосховищах водяться цінні промислові риби – судак, лящ, сазан, акліматизувалися білий амур і товстолобик.

Значення диких тварин України досить велике: багато видів дають продукти харчування, хутро й інші види сировини для промисловості.

Дика фауна є невичерпним джерелом для одомашнення. У наш час інтенсивно одомашнюються хутрові звірі (соболь, норка, лисиця та ін.), проводяться дослідження з приручення лося, страуса, білої куріпки, глухаря тощо. При виведенні нових порід і з метою поліпшення якості існуючих використовуються для схрещування їх близькі дикі родичі.

Багато тварин є продуцентами корисних речовин (мед, віск, шовк, лак, спермацет, зміїна та бджолина отрути та багато інших), які знайшли широке застосування в народній та офіційній медицині.

Деякі тварини (безхребетні, такі як губки, ракоподібні, молюски та ін.) мають особливе значення як фільтратори для очищення води. В процесі життєдіяльності вони вилучають частки органіки та дрібних організмів із води і таким чином очищають її.

Поряд із прямою користю тварини приносять і непряму користь як природні вороги шкідників сільськогосподарських культур. Така користь менш помітна, але за своїм значенням вона в цілому набагато перевищує пряму.

Значення птахів у господарській діяльності людини досить важливе і різноманітне. Донедавна птахів залежно від їх значення поділяли на шкідливих і ко­рисних. Зараз усіх птахів вважають корисними. Проте кожен конкретний вид птаха, залежно від умов життя, може бути як корисним, так і шкідливим. Відомо, що шпаки є корисними птахами, оскільки вони знищують багато шкідників – комах, слимаків, добуваючи їх на полях, городах і в садах. Разом з тим шпаки пошкоджують плоди вишні, черешні, винограду, завдаючи цим певної шкоди садівництву і виноградарству. Граки – корисні птахи. Вони знищують дротяників, жуків-кузьок, гусінь со­вок, довгоносиків; у місцях поселення граків поля, що прилягають до місць гніздування, менш заражені шкідниками. Відомі випадки, коли зграя граків протягом одного дня знищувала майже всіх шкідників з площі в 6 га. Але навесні граки живляться висіяним насінням культурних злаків, проростками у лісових розсадниках, влітку розкльовують кавуни, дині, огірки. Відчутної шко­ди завдають горобці, знищуючи зерно пшениці, соняшнику. Проте в літній період вони живляться самі і вигодовують пташенят комахами, серед яких більшість потенційно шкідливі. Зерноїдні птахи завдають певної шкоди, але, живлячись насінням бур'янів, приносять користь.

Птахи певною мірою допомагають розселенню рослин. Сойка нерідко заносить жолуді дуба на значну відстань, ховає їх про запас, жолуді часто проростають. Горіхівка, роблячи запаси горіхів, сприяє розселенню кедра. У значної кількості птахів насіння ягід не перетрав­люється в кишечнику і, вийшовши з фекаліями, проростає в нових місцях. Розселення рослин птахами не завжди корисне. Омелюх, наприклад, розселює омелу, яка є паразитом дерев.

Птахи мають важливе значення для сільського і лісового господарств – вони знищують потенційно шкідливих комах і інших тварин (гризуни); крім цього, багато птахів є одним з чинників природного добору: поїдаючи багатьох тварин, вони регу­люють чисельність їх, знищують слабких і хворих, в результаті чого змен­шується кількість епідемій. Щоб дізнатися, наскільки корисний або шкідливий той чи інший вид птахів, протягом цілого року спостерігають за їх живленням.

Враховуючи те, що майже всі птахи приносять значну користь людині, треба приваблювати й охороняти їх. Важливим заходом при цьому є створення умов гніздування.

Способів приваблювання птахів є дуже багато, і вони досить різноманітні. Найбільш доступний – виготовлення штучних гніздівель. Між кількістю влаш­тованих гніздівель і чисельністю птахів існує пряма залежність. Для цього виго­товляють і розвішують шпаківні, дуплянки, синичники тощо.

Звірі відіграють величезну роль в природі. Деякі види (лиси, вовки), пере­носячи причеплене до шерсті насіння череди, лопуха та інших рослин, сприя­ють їх поширенню. Куниці, наприклад, поширюють шипшину й жостір, поїдаючи їх плоди. Деякі види звірів, риючи ґрунт, переміщують його, завдяки чому поліпшують агрохімічний склад та фізико-механічні властивості ґрунту. Це, в свою чергу, сприяє відновленню рослинності. Присипаючи землею відмерлі росли­ни, звірі пришвидшують їх розкладання мікроорганізмами і безхребетними тваринами.

Травоїдні звірі, вибираючи в певному біотопі одні рослини, сприяють роз­витку інших. Проте, якщо тварин багато, вони можуть знищувати значну кількість рослин. При добуванні корму рослиноїдні тварини можуть завдавати шкоди лісовому та сільському господарству. Особливо істотною шкода може бути при надмірній чисельності тварин. Тварини об'їдають пагони та бруньки, обдирають кору зубами або кігтями, поїдають насіння, пошкоджують посіви.

Лісовим культурам та молоднякам найбільшої шкоди можуть завдавати лосі й олені, сарнам властива більша вибірковість у живленні, але при надмірній чисельності популяції окремі деревні види рослин пошкоджують і вони. Лось об'їдає пагони діаметром до 30 мм, олень – до 12 мм, сарна – до 7 мм. За зимовий день лось об'їдає 300–400 дерев – скушує вершинні і бокові пагони, ламає стовбури, обдирає кору молодих і середньовікових дерев сосни, дуба та ін. Від копитних в першу чергу страждають їх улюблені кор­мові породи – сосна, ялиця, дуб, осика. Наприклад, найбільш улюблені кор­мові об'єкти лося (верби, бруслина, осика, крушина, горобина, дуб черешчатий, сосна в культурах) поїдаються більш як на 50%; в межах 20–50% поїдаються дуб бореальний, ясен, ялиця, чорниця, граб, брусниця, ліщина; менше як на 20% поїдаються свидина, береза, черемха, лох, акація, вільха чорна. Розміри пошкодження лісових деревних і чагарникових рослин зале­жать, передусім, від чисельності копитних та їх добової потреби в кормах: лось споживає на добу 10–15 кг гілкового корму, сарна – 1,5–2 кг.

Масштаби пошкодження лісових насаджень протягом року різні, проте найбільш інтенсивні вони зимою. До кінця зими, як правило, пошкодження збільшують­ся, особливо при тривалому збереженні снігового покриву. В цьому випадку тварини скушують всі виступаючі з-під снігу частини дерева. Обкушуванням оленеподібні пошкоджують також кору дерев у період вегетаційного спокою. На місці укусу завжди помітні сліди зубів тварини. В період вегетації, коли де­рево виділяє сік, тварини кору здирають. Вони це роблять різким рухом голо­ви, вхопивши зубами в одному місці. В період виділення соку кора разом з лу­бом легко відділяється від камбію, тому тварини обдирають із стовбура цілі її смуги. Обкушування кори смереки, ясена, дуба, бука і осики призводить до втрати ними технічної цінності в нижній частині стовбура, грибних хвороб, заселення вторинними шкідниками і буреломів.

З викладеного зрозуміла необхідність регулювання впливу звірів на ліс і агроландшафт, потреба досягнення гармонії між лісовою, сільськогосподарсь­кою і мисливською сферами, інтереси яких стикаються і впливають один на одного.

Значення звірів у житті людини дуже велике і надзвичайно різнобічне. Пе­редусім це добування диких звірів, які дають цінне хутро, жир, м'ясо, іншу си­ровину. Полювання спрямоване на задоволення не тільки матеріальних, а й рек­реаційних та інших потреб людини. В урбанізованому середовищі у людей спо­стерігається посилений потяг до природи, бажання помилуватись виглядом ди­ких тварин. Для задоволення цього прагнення обладнують зоопарки, звіринці, експозиції диких тварин.

В ряді країн поряд з полюванням на диких тварин, ту­ристам надається можливість із спеціально спорудженого оглядового майдан­чика, з пагорба чи з інших точок спостерігати за привченою з'являтись у пев­ний час дичиною, наприклад, фотографувати диких свиней (самиць з поросята­ми, одинокого вепра) або гурт іншої дичини біля годівниці.

Збіднення природних хутрових багатств негативно позначилося на забезпе­ченні сировиною хутрової промисловості і зумовило розведен­ня цінних мисливських звірів у неволі. Зараз розведенням хутрових звірів – сріблясто-чорних лисиць, норок, нутрій, шиншил – успішно займаються в ба­гатьох країнах.

Звірівництво – одна з найефективніших галузей тваринництва, у якій з мен­шими витратами коштів на виробництво кліткового хутра забезпечується най­більший прибуток від його реалізації. Наприклад, на світовому ринку вироби з хутра шиншили оцінюються у суму від 10 до 100 тисяч умовних одиниць. Зростання попиту на пантокрин зумовило організацію спеціальних господарств для утримання і розведення оленів з метою одержання пантів. Панти – це роги на ранній стадії розвитку, вкриті м'якою, оксамитовою шкірою, яка інтенсивно постачається кров'ю. Зняті з оленя, зварені в розчині солі і вису­шені молоді роги-панти використовують для виготовлення цінних ліків.