6.1.8. Використання рекультивованих земель

Порушені території можуть бути відновлені та використані як під сільськогосподарські угіддя, так і під лісові насадження або декоративно-озеленювальні комплекси. Доцільність проведення таких робіт пояснюється тим, що в результаті діяльності промисловості на значних площах порушується біогеоценотичний покрив. Знищується не тільки ґрунт, що формувався століттями, але й тваринний та рослинний світ. Порушується також біологічний кругообіг речовини й енергії в екосистемах.

Відведення земель для несільськогосподарських цілей призводить до збільшення непродуктивних територій. Тенденція щодо скорочення площ ріллі ставить проблему збереження і відновлення земель для сільськогосподарських потреб. Повернення землям втраченої біологічної продуктивності і господарської цінності шляхом створення сільськогосподарських угідь є важливим народногосподарським завданням. Практичну значимість мають і роботи, кінцева мета яких зводиться до вирощування на землях, порушених промисловістю, лісових насаджень.

По закінченню робіт з формування поверхні відвалів, що розташовуються на землях державного лісового фонду, доцільно створювати нові лісові насадженя. Як правило, основною метою лісової рекультивації в промислових районах є створення лісів озеленювального призначення для поліпшення несприятливих умов навколишнього середовища.

Біологічне відновлення земель, розташованих у межах міської зони, ведеться для створення рослинних угрупувань декоративного та озеленювального призначень. В такому випадку створюються окремі масиви з деревних, чагарникових, трав'янистих і квіткових рослин. Їх композиційне розміщення відповідно до вимог архітектури поліпшує естетичний вигляд місцевості, сприяє оздоровленню навколишнього середовища, очищенню атмосфери від шкідливих газів, пилу та інших, небажаних для людини компонентів. Штучні рослинні угрупування в цих умовах виконують санітарно-гігієнічну та рекреаційну функції.

Вибір напрямку біологічної рекультивації визначається умовами розташування порушених земель, зонально-географічними особливостями районів, мінералогічним складом і фізико-хімічними властивостями ґрунтів (субстратів), що складають відвали.

Для сільськогосподарського напрямку використання землі можуть відводитися під різні угіддя: ріллю, пасовища, кормові угіддя тощо. Тому в кожному проекті біологічної рекультивації розробляється свій комплекс агротехнічних заходів, який обумовлюється агрохімічними властивостями гумусованого шару та потенційно родючих порід. Бідні ґрунти вимагають більшої кількості мінеральних і органічних добрив та мають триваліший період відновлення родючості. Якщо гумусований шар відсутній, то тривалість періоду меліорації також збільшується.

На рекультивованих землях вводять меліоративні сівозміни, насичені багаторічними травами, сидеральними культурами. На землях, що мають потужний гумусований шар грунту зернові культури висівають не раніше, ніж через 3-4 роки. Передують зерновим культури суцільного посіву на зелене добриво, сіно або зелений корм. Насипні ґрунти необхідно щорічно обробляти з обертанням скиби для прискорення їх окультурення. В перші роки на рекультивованих землях краще вирощувати травосуміші з бобовими травами, норму висіву яких збільшують на 10-15%. Для збільшення запасів поживних елементів, норму мінеральних добрив підвищують у 1,5 рази на покритих гумусовим шаром ґрунтах і в 2,0 рази – на землях покритих потенційно родючими породами. Органічні добрива вносяться у вигляді гною або сидератів. Створення багаторічних насаджень (плодових, виноградників, ягідників) дозволяється не раніше, як через період у 5-6 років, протягом якого землі використовуються як кормові угіддя.

Під лісові насадження рекультивуються землі, непридатні або малопридатні для сільськогосподарського використання. Зелені насадження створюють з метою:

• задоволення санітарно-гігієнічних вимог людини (розміщують поблизу населених пунктів на відвалах, териконах, навколо шламосховищ, відвалів золи тощо, що сприяє зменшенню та запобіганню забруднення навколишнього середовища продуктами ерозії);

• задоволення естетичних потреб людини (розбивають парки, зелені зони, зони відпочинку);

• закріплення крутих схилів і захисту їх від ерозії (протиерозійні насадження на спланованих бортах кар'єрів, терасних уступах відвалів, териконів і т. д.);

• захисту рекультивованих земель та навколишнього середовища від пилових бур та суховіїв (полезахисні смуги по межах полів та угідь, а також насадження на відкосах, терасах та зовнішніх відвалах, що відводяться під сільськогосподарські угіддя);

• промислового використання (отримання ділової деревини);

• біологічного дренажу перезволожених територій в місцях виходу на поверхню ґрунтових вод (насадження порід з високим транспіраційним коефіцієнтом, вологолюбних порід, таких як вільха, осика, тополя, верба, явір тощо).

Перед залісненням малородючих земель та порід підготовку ґрунту здійснюють за системою сидерального пару: проводиться посів бобових трав, зелена маса яких заорюється як сидерат.

Висів бобових трав проводиться також у міжряддях лісових насаджень, які вирощуються, до змикання крон дерев. Бідні на поживні елементи ґрунти доцільно удобрювати мінеральними добривами, в першу чергу азотними. На ділянках, грунт яких містить токсичні солі, краще створювати змішані насадження з маловимогливих та швидкоростучих порід (сосна, береза, тополя, вільха, акація). Разом з цим необхідно проводити заходи з меліорації ґрунтів (вапнування, гіпсування, промивка, глибоке рихлення). Схеми посадки залежать від призначення, кліматичних умов, а також порід дерев.