Контрольні запитання

1. Що таке рекультивація земель? Якими є етапи рекультивації та послідовність їх виконання?

2. Як впливає промислове виробництво на літосферу, атмосферу і гідросферу?

3. Для чого проводиться виположування відкосів відвалів? Які способи виположування Вам відомі?

4. Що таке екрануючий шар і з якою метою він створюється?

5. За якими показниками проводиться оцінка розкривних порід для біологічної рекультивації? Які є групи їх придатності?

6. Як класифікуються промислові відвали?

7. Які вимоги до біологічного освоєння порід, складених у відвал?

8. Які заходи необхідно вжити для інтенсивного покращення рекультивованих земель?

9. Дайте характеристику вироблених торфовищ.

10. В чому полягають особливості рекультивації вироблених торфовщ ?

11. Які основні напрямки використання вироблених торфовищ?

12. Які фактори визначають вибір напрямку використання вироблених торфовищ?

13. Назвіть основні способи виробітку торфових кар'єрів.

14. Охарактеризуйте технічний і біологічний етапи рекультивації торфових кар'єрів.

Література до розділу 6

1. Агроэкологическая оценка земель Украины и размещение сельскохозяйственных культур. – Киев: Аграрная наука, 1997. – 127 с.

2. Веремеєнко С.І., Сладковский Г.П. Курс лекцій “Раціональне використання та охорона земельних ресурсів”. – Рівне, 1999. – 115 с.

3. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. – К.: Генеза, 2000. – 456 с.

4. Географічна енциклопедія України: В 3-х т/ Редкол.: Маринич О.М. (відпов. ред.) та ін. – К.: „Українська Радянська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 1993. – Т-3: П-Я. –480 с.

5. Горшков Л.А., Карєлін Т.І., Попов В.І., Калабухов М.В., Кочер С.Г. Комплексное использование торфяных болот. – М.: Россельхозиздат, 1969. – 151 с.

6. Дороненко Е.П. Рекультивация земель, нарушенных открытыми разработками. – М.: Недра, 1979. – 263с.

7. Дриженко А.Ю. Восстановление земель при горных разработках. – М.: Недра, 1985. – 240с.

8. Зайцев Г.А., Моторина Л.В., Данько В.Н. Лесная рекультивация. – М.: Лесная промышленность, 1977.

9. Л.В.Єтеревська. Рекультивація земель. – К.: Урожай, 1977. – 123с.

10. Минеральные ресурсы Украины и мира на 1.01.2004 г. – К.:Геоинформ, 2003. – 425 с.

11. Охрана природы. Земли. Классификация нарушенных земель для рекультивации. ГОСТ 17.5.1.02-78.

12. Охрана природы. Земли. Классификация вскрышных и вмещающих пород для биологической рекультивации земель ГОСТ 17.5.1.03-78.

13. Панас Р.Н. Агроэкологические основы рекультивации земель. - Львов, 1989. – 157с.

14. Рекомендации по снятию плодородного слоя почвы при производстве горных, строительных и других работ. - М.: Колос, 1983.

15. Смеловский В.Е. Выработанные торфяные месторождения и их использование / Под ред. С.Г. Скоропанова. – Мн.: Наука и техника, 1988. – 152 с.

16. Суханов В.А., Соколов М.В., Гущин А.И, Шелепова Г.М. Рекультивация выработанных торфяников под сельскохозяйственное использование. – М.: Россельхозиздат, 1986. – 39 с.

17. Тановицкий И.Г. Рациональное использование торфяных месторождений и охрана окружающей среды. – Минск: Наука и техника, 1980. – 40 с.

18. Тюремнов С.Н. Торфяные месторождения. – М.: Недра, 1976. – 487 с.

РОЗДІЛ 7. ПРАВОВІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСІВ І НАДР

Правові основи використання та охорони земельних ресурсів і надр України визначені 13 та 14 статтями Конституції України (1996), Земельним кодексом України (2002 р. з подальшими змінами), Кодексом України про надра (27.07.1994), законами України: „Про охорону навколишнього природного середовища” (25.06.1991), „Про оренду землі” (06.10.1998), „Про охорону земель” (19.06.2003), „Про державний контроль за використанням та охороною земель” (19.06.2003), „Про оцінку земель” (11.12.2003), „Про землеустрій” (22.05.2003) та іншими нормативно-правовими документами.

Згідно Конституції земля та її надра, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Основні положення земельного законодавства України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”, державній охороні і регулюванню використання на території України підлягає навколишнє природне середовище, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період, зокрема земля, ландшафти та інші природні комплекси. Право власності на землю гарантується і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до вимог чинного законодавства. Усі суб’єкти права власності на землю рівні перед законом.

Охорона земель визначається як система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (стаття 162). Завдання та зміст охорони земель викладені в статтях 163–164 Земельного кодексу України. Зокрема, вказано, що охорона земель здійснюється на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням цілей і характеру їх використання, зональних і регіональних особливостей. Статтею 167 Кодексу передбачаються заходи, спрямовані на охорону земель від забруднення небезпечними речовинами, а стаття 168 Земельного кодексу містить відомості про зміст і порядок охорони грунтів.

Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економічних та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер. Основними принципами державної політики у сфері охорони земель, згідно статті 3 закону „Про охорону земель”, є:

• забезпечення охорони земель як основного національного багатства українського народу;

• пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні землі як просторового базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

• відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства України про охорону земель;

• нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси;

• поєднання заходів економічного стимулювання та юридичної відповідальності в галузі охорони земель;

• публічність у вирішенні питань охорони земель, використанні коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів на охорону земель.

Законом України „Про охорону земель” визначені також повноваження органів державної влади і органів місцевого самоврядування в галузі охорони земель. Так, наприклад, до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики в галузі охорони земель належать:

• організація, розроблення та реалізація загальнодержавних і регіональних програм відтворення родючості ґрунтів;

• участь у формуванні та реалізації державної політики з використання та охорони земель сільськогосподарського призначення;

• організація розробки в установленому законом порядку стандартів, норм і правил з охорони та підвищення родючості ґрунтів;

• проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;

• участь у здійсненні природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

• розроблення і впровадження рекомендацій та заходів щодо забезпечення родючості ґрунтів і застосування агрохімікатів;

• розроблення механізмів економічного стимулювання, впровадження заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості ґрунтів;

• організація та здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про пестициди і агрохімікати в сільськогосподарському виробництві.

Статтею 54 Закону передбачено обов’язкове проведення моніторингу ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, який включає агрохімічне обстеження ґрунтів; контроль змін їх якісного стану; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок. Порядок проведення моніторингу земель встановлює Кабінет Міністрів України.

Закон України „Про охорону земель” передбачає також проведення інвентаризації земель, закріплених за населеними пунктами, промисловими підприємствами, підприємствами, установами та організаціями транспорту, зв’язку, оборони, лісового фонду, інших земель та виявлення площ, що використовуються нераціонально або за нецільовим призначенням. Згідно цього закону визначаються землі, що належать до загальнодержавної та комунальної власності, резервуються землі для науково-дослідних робіт та спеціалізованого сільськогосподарського виробництва, природо-охоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико – культурного призначення, створюється державний реабілітаційний фонд земель з угідь, що потребують вжиття заходів для відновлення їх родючості. Відповідно до цього закону проводиться кадастрова оцінка земель, розробляється науково – методична і нормативна документація з визначення базових цін на землю, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління, а також визначаються принципи розмежування обов’язків держави, землевласників та землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів.

Основні положення законодавства України про надра. Відносини, що виникають у сфері використання і охорони надр, мають назву гірничих відносин. Ці відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища”, Кодексом України про надра, Гірничим законом України, Законом України “Про державну геологічну службу України”, розпорядженнями і указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими актами законодавства України, що видаються відповідно до них.

Завданням Кодексу України про надра є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр та задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій і громадян. Питанням охорони надр присвячено розділ 5 Кодексу України про надра. Він містить основні вимоги в галузі охорони надр (стаття 56), умови, за яких вводиться обмеження або припинення користування надрами (стаття 57), а також вимоги стосовно охорони ділянок надр, що становлять особливу наукову або культурну цінність. До останніх відносять рідкісні геологічні відслонення, мінералогічні утворення, палеонтологічні об’єкти тощо.

Основними вимогами в галузі охорони надр є:

• забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

• додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування і недопущення самовільного користування надрами;

• раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів;

• недопущення шкідливого впливу робіт, пов'язаних з користуванням надрами, на збереження запасів корисних копалин, гірничих виробок і свердловин, що експлуатуються чи законсервовані, а також підземних споруд;

• охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисних копалин і промислову цінність родовищ, або ускладнюють їх розробку;

• запобігання необґрунтованій та самовільній забудові площ залягання корисних копалин і додержання встановленого законодавством порядку використання цих площ для інших цілей;

• запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захороненні шкідливих речовин і відходів виробництва, скиданні стічних вод.

Здійснення державного контролю за використанням та охороною земельних ресурсів і надр. Державний контроль і нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною спрямовані на забезпечення додержання всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановленого порядку користування надрами, виконання інших обов’язків щодо охорони надр, установлених законодавством України (ст. 60 Кодексу України про надра). Державний геологічний контроль здійснюється Державною геологічною службою України та її органами на місцях, а також місцевими Радами народних депутатів, органами виконавчої влади на місцях, Міністерством охорони навколишнього природного середовища та його органами на місцях (ст. 61 Кодексу України про надра).

Органи державного геологічного контролю перевіряють виконання державних програм геологорозвідувальних робіт, виконання рішень з питань методичного забезпечення робіт з геологічного вивчення надр, обґрунтованість застосування методик і технологій, якість, комплексність, ефективність робіт з геологічного вивчення надр, повноту вихідних даних про кількість та якість запасів основних і спільно залягаючих корисних копалин, своєчасність і правильність державної реєстрації робіт з геологічного вивчення надр, наявність спеціальних дозволів (ліцензій) на використання надр та виконання передбачених ними умов; дотримання під час дослідної експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які б забезпечували необхідне їх вивчення; збереження розвідувальних гірничих виробок і свердловин для розробки родовищ корисних копалин, а також геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані при подальшому вивченні надр.

Органам державного геологічного контролю надано право (стаття 62 Кодексу України про надра): припиняти всі види робіт з геологічного вивчення надр, що проводяться з порушенням стандартів та правил і можуть спричинити псування родовищ, суттєве зниження ефективності робіт або призвести до значних збитків; зупиняти діяльність підприємств і організацій, що займаються геологічним вивченням надр без спеціальних дозволів (ліцензій) або з порушенням умов, передбачених цими дозволами; надавати обов’язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення недоліків і порушень під час геологічного вивчення надр.

Органи державного гірничого нагляду перевіряють: повноту вивчення родовищ корисних копалин, гірничо-технічних, інженерно-геологічних, гідрогеологічних та інших умов їх розробки, будівництва та експлуатації підземних споруд, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва; своєчасність та правильність введення в експлуатацію розвіданих родовищ корисних копалин; виконання вимог щодо охорони надр при веденні робіт по їх вивченню, встановленні кондицій на мінеральну сировину та експлуатації родовищ корисних копалин; правильність розробки родовищ корисних копалин; повноту видобування оцінених запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; додержання встановленого порядку обліку запасів корисних копалин, обґрунтованість і своєчасність їх списання; додержання правил проведення геологічних і маркшейдерських робіт під час розробки родовищ корисних копалин; додержання правил та технологій переробки мінеральної сировини з метою забезпечення більш повного вилучення корисних компонентів та поліпшення якості кінцевої продукції; правильність і своєчасність проведення заходів, що гарантують безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища, гірничих виробок і свердловин від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами (стаття 63 Кодексу України про надра).

Органи державного гірничого нагляду мають право: давати обов’язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень норм і правил ведення робіт під час геологічного вивчення надр, їх використання та охорони; в порядку, встановленому законодавством України, припиняти роботи, пов’язані з користуванням надрами, у разі порушень відповідних норм і правил; вимагати від користувачів надр обґрунтування списання запасів корисних копалин; давати рекомендації щодо впровадження нових прогресивних технологій переробки мінеральної сировини.

Державний контроль та управління в галузі використання і охорони земель здійснюється Радами народних депутатів, а також Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, Міністерством аграрної політики та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами. Завдання державного контролю за використанням і охороною земель полягають у забезпеченні дотримання всіма державними та громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель.

Проте, існуюча сьогодні система управління земельними ресурсами – головним національним багатством України, на жаль, характеризується багатьма недоліками і, перш за все, відсутністю чіткої її централізації та розпорошеністю функцій управління між багатьма міністерствами і відомствами (табл. 7.1), що призводить до небажаних наслідків.

Таблиця 7.1. Система державного управління земельними ресурсами України

Органи державного управління	Функції
Верховна Рада	Прийняття землеохоронних документів (земельний, лісовий, водний кодекси, земельна реформа та інші)
Міністерства і відомства
Міністерство аграрної політики	Раціональне використання і охорона сільськогосподарських угідь
Міністерство охорони навколиш-нього природного середовища	Контроль землекористування, земельна реформа, моніторинг земельних ресурсів
Держкомзем
Держкомлісгосп
Держкомводгосп
Державна геологічна служба
Міністерство охорони здоров’я	Підготовка стандартів, нормативних актів, контроль санітарно-епідеміологічного стану
Національна академія наук Українська академія аграрних наук	Наукове забезпечення грунтоохоронної політики, розробка технологій захисту ґрунтів

Неурегульованими на сьогодні питаннями щодо охорони і раціонального використання земельних ресурсів в Україні є [25]:

• застаріла база наявного матеріалу з питань кількісного і якісного складу як ґрунтового покриву, так і земельних ресурсів в цілому, що не дозволяє належними чином реалізувати об’єктивні механізми контролю за станом земельних ресурсів;

• розрізненість в роботі землевпорядної, агрохімічної, екологічної, санітарно-епідеміологічної служб, що певним чином причетні до охорони і раціонального використання земельних ресурсів і надр, і які обслуговують лише вузькі потреби своїх відомств;

• втрата державою контролю за станом ґрунтового покриву через відмову від монополії на землю, крім того, сьогодні держава практично не дбає про підвищення родючості земель;

• в основі купівлі-продажу землі переважають площа і економічні критерії, в той час як в ціну не вкладаються реальні показники родючості землі, придатність її для вирощування конкретних культур, якісна характеристика поля (нахил, рельєф, еродованість і т.д.);

• Закон про плату за землю діє не в повному обсязі, зібраний податок часто використовується не за призначенням, відсутні дієві механізми контролю і підтримки родючості, недосконалі також система бонітування і грошова оцінка землі (не враховуються рівень забезпечення елементами живлення, забруднення, багато видів деградацій ґрунтового покриву);

• недостатня наукова забезпеченість вирішення питань моніторингу ґрунтів і земельних ресурсів, не затверджений перелік показників, які повинні піддаватись контролю, не розвинута система стандартизації, надто слабка матеріально-технічна база, що забезпечує реалізацію оцінки стану ґрунтового покриву і земельних ресурсів.

Враховуючи різноманіття форм власності на землю і реалії сьогодення, Національний науковий центр „Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського” пропонує поліпшену методологію управління земельними ресурсами, прототипом якої є структура служби охорони ґрунтів США Проект структури і задачі служби охорони ґрунтів подані в табл. 7.2.

Таблиця 7.2. Структура і завдання служби охорони ґрунтів України (проект) [25]

Підрозділи служби	Функціональні обов’язки
Центральна служба	Програмне, методичне забезпечення, наукова, освітянська, виховна, кваліфіка-ційна діяльність, законодавчі ініціативи. Узагальнення матеріалів, картографічні роботи.
Регіональні служби в областях	Ґрунтові зйомки, облік і моніторинг земельних ресурсів, реалізація конкретних земельноохоронних проектів
Регіональні служби в районах	Контроль використання земельних ресур-сів, консультативна діяльність

В майбутньому охорона земельних ресурсів України повинна базуватися на:

• створенні надвідомчої структури „Служба охорони ґрунтів (за типом американської служби) і наданні їй функцій вирішення стратегічних і поточних, національних і регіональних питань охорони і раціонального використання земельних ресурсів, а отже і ґрунтів;

• створенні принципово нової Національної програми охорони ґрунтів, головною метою якої повинно бути досягнення базового принципу – збереження ґрунтів та їх родючості;

• перегляді чи прийнятті пакета нових законів, що регулюватимуть використання і охорону ґрунтів (крім Конституції і Земельного кодексу), в тому числі:

• Закону про використання і охорону ґрунтів і їх родючості;

• Закону про моніторинг ґрунтів і їх родючості;

• Закону про статус надзвичайно цінних ґрунтових об’єктів;

• Закону про вивід деградованих земель із с-г. використання і їх консервацію;

• Закону про земельний банк (переглянутий варіант Закону про землю як об’єкта застави);

• Закону про цінову політику в галузі земельних відносин і купівлі-продажу землі;

• Закону про страхування родючості ґрунтів.

Міжнародне співробітництво в галузі раціонального використання земельних ресурсів та надр. Збереження земельних ресурсів, а отже й відтворення родючості ґрунтового покриву – це збереження однієї із головних складових біосфери нашої планети, найважливіша умова існування майбутнього людства, база для стійкого розвитку всього людського суспільства.

В останні кілька десятиліть активно проявляється міжнародне співробітництво в галузі охорони і раціонального використання земельних ресурсів та надр. Для розв’язання проблем навколишнього середовища ООН ініціювало створення нових форм партнерських стосунків. Конференція ООН зі сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) надала політичної чинності новій концепції використання природних ресурсів, згідно якої природні ресурси потрібно використовувати таким чином, щоб не позбавити прийдешні покоління можливості користуватися ними. В прийнятому на Конференції основному документі „Порядок денний на ХХ1 століття” спеціальна глава присвячена комплексному підходу до планування, управління і раціонального використання земельних ресурсів. Урядовим органам належних рівнів рекомендовано:

• розробити політику, що стимулює раціональне землекористування і управління земельними ресурсами, а також врахувати питання, що стосуються фонду земельних ресурсів, демографічних проблем та інтересів місцевого населення;

• переглянути механізми регулювання, включаючи закони, положення і процедури забезпечення виконання законодавства, щоб визначити коригувальні заходи, необхідні для підтримки раціонального землекористування, управління земельними ресурсами і обмеження передачі продуктивних орних земель під інші види використання;

• підготувати детальні кадастри продуктивності земель в якості керівництва з раціонального виділення, управління і використання земельних ресурсів на національному і місцевому рівнях;

• розробити більш досконалі системи обробки і комплексного аналізу даних про землекористування і земельні ресурси;

• на систематичній основі застосовувати методи і процедури оцінки екологічних і соціально-економічних наслідків, ризику, витрат і користі, що пов'язані з конкретними заходами;

• провести аналіз і випробовування методів обліку в системі національних рахунків функцій земельних ресурсів і екосистем та вартості земельних ресурсів;

• посилити механізми координації діяльності установ, що займаються питаннями землекористування і раціонального використання ресурсів, з метою сприяння врахування секторальних проблем і стратегій.

Функціонує також комісія ООН зі сталого розвитку, яка також опікується питаннями збереження та раціонального використання ґрунтів і земельних ресурсів, розроблена і реалізується програма ООН з питань захисту довкілля. Науково-методичним забезпеченням раціонального використання земельних ресурсів займається також міжнародне товариство ґрунтознавців (МТГ), членами якого є наукові установи і вчені 102 країн світу. Теоретичні і практичні надбання із зазначених питань публікують часописи „Soil sciens”, „Почвоведение”, „Агрохимия”, „Агрохімія і ґрунтознавство”, „Земельні ресурси” та інші наукові і науково-популярні видання.