3.7. Всмоктування кінцевих продуктів травлення харчових речовин

Всмоктування - це універсальний фізіологічний процес, який пов'язаний з переходом різного роду речовин через шар яких-небудь кліток у внутрішнє середовище організму. Всмоктування відбувається на всьому протязі травного каналу, але основним місцем процесу всмоктування є тонкий кишечник. Інтенсивність всмоктування в різних відділах травного тракту неоднакова і залежить від:

1. особливостей будови слизистої оболонки;

2. ступені перетравлення їжі;

3. складу вмісту відділу шлунково-кишкового тракту.

У ротової порожнини немає кінцевих продуктів травлення, тому всмоктування тут не відбувається (за винятком деяких лікарських засобів). У стравоході також всмоктування практично не відбувається. У шлунку всмоктуються: вода, мінеральні солі, моносахариди, алкоголь, лікарські речовини, гормони, альбумози, пептони. У дванадцятипалій кишці також здійснюється всмоктування води, мінеральних речовин, гормонів і продуктів розпаду білка.

Основний процес всмоктування відбувається в тонкому кишечнику. Тут вуглеводи всмоктуються в кров у вигляді глюкози і частково у вигляді інших моносахаридів (галактози, фруктози). Всмоктування моносахаридів відбувається тільки у верхніх відділах тонкого кишечнику. Особливо енергійно в цих же відділах (верхніх) тонкого кишечнику всмоктуються в кров і білки у вигляді амінокислот і простих пептидів.

Нейтральні жири під дією ферментів розщеплюються на гліцерин і жирні кислоти. Гліцерин легко розчинний у воді, тому він легко всмоктується, а жирні кислоти всмоктуються тільки після взаємодії з жовчними кислотами, з якими вони утворюють комплексні з'єднання. Жири поступають головним чином в лімфу, і лише невелика частина (30%) – в кров.

Вода, мінеральні солі, вітаміни всмоктуються в кров на всьому протязі тонкого кишечнику.

У товстому кишечнику також відбувається всмоктування води і мінеральних солей.

Структурні і функціональні особливості тонкого кишечнику забезпечують його активність. Всмоктування відбувається найінтенсивніше там, де більше поверхня зіткнення їжі із слизистою оболонкою. Цим вигідно відрізняється будова слизистої оболонки тонкого кишечнику, де є численні кругові складки, а також величезна кількість ворсинок і мікроворсинок. Хоча площа внутрішньої поверхні тонкого кишечнику близько 0,65 м², але за рахунок численних складок і ворсинок, всмоктуюча поверхня кишечнику досягає 4-5 м², що в 2-3 рази більше поверхні тіла людини.

Ворсинки – це вирости слизистої оболонки, найчастіше мають пальцевидну форму завдовжки 0,2-1 мм (мал. 3.3). У центрі кожної ворсинки знаходиться лімфатична судина, а зовні ворсинка покрита одношаровим циліндровим епітелієм. Між епітелієм і лімфатичною судиною розташовуються якнайтонші кровоносні судини. Лімфатичну судину ворсинок оточують нервові волокна, які пов'язані з підслизистим нервовим сплетенням.

Мал. 3.3. Схема будови кишкових ворсинок

1 - ворсинка; 2 - «молочна» судина; 3 - келихоподібна клітина; 4 - ліберкюнова залоза; 5 - залізисті клітини Панета; 6 - м'язовий шар слизистої; 7 - вена; 8 - лімфатична судина; 9 - артерія; 10 - слизиста; 11 - підслизиста

Всього в тонкому кишечнику близько 4 млн. ворсинок. На 1 мм2 в середньому доводиться від 18 до 40 ворсинок. Причому в початкових відділах тонкої кишки, де всмоктування йде інтенсивніше, кількість ворсинок більше, а в нижніх відділах - менше.

Ворсинка скоює коливальний і нагнітальний рух за рахунок скорочення гладком'язових волокон. За відсутності їжі в кишечнику ворсинка малорухлива, а під час травлення ворсинки ритмічно скорочуються, що полегшує всмоктування харчувальних речовин.

Механізм всмоктування забезпечується за рахунок різних фізичних процесів: дифузії, фільтрації, осмосу. Причому всмоктування – це активний процес, який вимагає витрати енергії і часто він відбувається проти градієнта концентрації, коли рівень харчових речовин в крові вищий, ніж в кишковому соку.