§ 2 Співпраця між Європейським Союзом та Україною

Природне прагнення України до поступового залучення до євро­пейських і світових політичних, економічних, гуманітарних та інших процесів пов'язане, головним чином, з вирішенням важливих внут­рішньо- і зовнішньополітичних завдань. Активна участь України в процесах розширення європейських та євроатлантичних структур все тісніше пов'язується із національними інтересами нашої держави.

Цей свідомий вибір України, закріплений в "Основних напрямах зовнішньої політики України", неодноразово підтверджувався президентами України у посланнях до Верховної Ради, на різних міжнарод­них форумах, знаходив закріплення у відповідних рішеннях і заявах, що приймалися за підсумками дво- та багатосторонніх зустрічей і переговорів у рамках європейських та євроатлантичних структур. Важливою подією в цьому плані можна назвати заяву Президента Л. Кучми під час виступу у Німецькому товаристві зовнішньої політики (05.07.95). У ній, зокрема, наголошувалося, що "Одним зі стратегічних пріоритетів зовнішньополітичного курсу України є європейський напрям, під яким ми розуміємо свою активну участь як у виробленні майбутньої загальноєвропейської архітектури, так і активне співробітництво з дію­чими європейськими структурами - ОВСЄ, НАТО, ЄС, ЗЄС". Визначаючи місце європейської та євроатлантичної інтеграції у структурі зовніш­ньої політики країни, необхідно усвідомлювати, що принциповою ос­новою має стати цілісне та системне розуміння власних інтересів і тих шляхів, якими вони можуть бути реалізовані.

Європейський напрям зовнішньої політики нашої держави безпо­середньо віддзеркалює розуміння перспективності інтеграційних процесів. Він вимагає істотного посилення інтелектуальної складової зовнішньої політики, наявності відповідної структури та механізмів, здатних забезпечити ефективне просування євроінтеграційних про­цесів. Відведення належного місця в структурі зовнішньої політики для європейської та євроатлантичної інтеграції, за словами прези­дента В. Ющенка, є "невід'ємним компонентом довгострокової стратегії національного розвитку, фактором, що водночас ставить мету та визначає напрямок у здійсненні реформ".

Європейський вибір України зумовлюється не лише національними інтересами нашої держави, але й усвідомленням необхідності загаль­ноєвропейської інтеграції як важливого чинника державної незалеж­ності, безпеки, політичної стабільності, економічного розвитку та со­ціальної злагоди у суспільстві. Поступово євроінтеграція стає важли­вою складовою реальної політики держави, "перспективною метою української зовнішньої політики", що тепер зазначають уже й західні політологи [6, с.23]. Свідченням цього є вироблення системного підходу до підвищення інституційної спроможності органів виконавчої влади в реалізації державної євроінтеграційної політики.

Правова основа співпраці між Україною та ЄС

Формально відносини між Україною та Європейським Союзом започатковані ще в грудні

1991 року, коли міністр закордонних справ Ні­дерландів, головуючої на той момент в ЄС країни, у листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України. Ідею євроінтеграції України достатньо чітко визначено в "Основних напрямах зовнішньої політики України" та програмі "Шляхом радикальних реформ," прий­нятій Верховною Радою 1994 року. Реалізовуючи цей курс, Україна розпочала конкретну роботу з налагодження відповідних контактів з Європейською Комісією. 1 березня 1998 року набула чинності Угода про партнерство та співпрацю між Україною та Європейським Союзом, підписана президентом України А. Кравчуком у Люксембурзі (14.06.94). Уперше Указом Президента затверджено "Стратегію інте­грації України до ЄС" (11.06.98). Цього ж року делегація України на Парламентській Асамблеї Ради Європи наголосила на тому, що вступ до Євросоюзу є стратегічною метою України.

Угода про партнерство та співпрацю (УПС) на сьогодні становить основу двосторонніх відносин з ЄС і передбачає стосунки в політичній, торговельній, економічній і гуманітарній сферах. Згідно з її положен­нями створено та діють на постійній основі Рада (вищий орган) та Комітет із питань співпраці (робочий орган Ради), а також Комітет з питань парламентської співпраці між Україною та ЄС. Суттєвим до­повненням стало створення шести підкомітетів і робочих груп із клю­чових напрямків співпраці в рамках УПС, у тому числі з питань тор­гівлі та інвестицій; економіки, фінансів і статистики; енергетики, ядерних питань і довкілля; митної, прикордонної співпраці, боротьби з "відмиванням" грошей і наркобізнесом; транспорту, телекомунікацій, науки та технологій, освіти та навчання; вугілля, сталі, гірничої про­мисловості та сировинних матеріалів.

Враховуючи наближення дати завершення дії УПС, Україна та ЄС розпочали консультації щодо укладення нового базового договору із тимчасовою назвою "Нова посилена угода" між Україною та ЄС (05.03.07). На період до укладення нового договору чинність УПС, відповідно до її положень, автоматично пролонгується на рік. Слід зазначити, що в січні 2008 року розпочалися переговори щодо змісту нової угоди та її оновлених концептуальних положень.

Важливе значення для становлення стратегічних взаємовідносин з Європейським Союзом мало схвалення Радою з питань співпраці "Спільної стратегії ЄС щодо України" (11.12.99), яка передбачає під­тримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, розв'язання спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною в контексті розширення Євросоюзу. Був ухвалений План дій ЄС у сфері юстиції і внутрішніх справ в Україні (2002); Верховною Радою схвалено програму діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" (06.04.2000), однією зі страте­гічних цілей якої визначено інтеграцію України до Європейського Союзу; Президентом України затверджено Програму інтеграції України до ЄС (14.09.2000), яка мала стати головним інструментом реалізації євроінтеграційної підготовки.

У контексті зміцнення правової основи співпраці між Україною та ЄС варто розглянути низку угод, що підписані протягом 1993-2004 років, серед них угоди про торгівлю текстильною продук­цією та деякими сталеливарними виробами, інституційні засади створення міждержавної системи транспортування нафти та газу, співпрацю в сфері керованого термоядерного синтезу, співпрацю між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством у сфері атомної енергії та ядерної безпеки тощо.

Розвиток взаємного інтересу до співпраці можна простежити на прикладі політичного діалогу Україна - ЄС, що триває із перших років нашої незалежності. Діалог відбувається у формі регулярних саммітів Україна - ЄС; засідань Ради з питань співпраці; консультацій Україна - Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ; консультацій Україна - ЄС на рівні експертів у межах робочих груп Ради ЄС з питань спільної зовнішньої і безпекової політики тощо.

Паралельно з політичним діалогом активно розвивається економічна співпраця, обсяг якої поступово зростає та становить важливу скла­дову відносин між Україною та ЄС. Український ринок стає відкритим для продукції ринків ЄС більшою мірою, хоча у сфері торговельно-економічних відносин основним критерієм оцінки для нашої держави є рівень доступу української продукції до ринків країн - членів Євро­союзу. Можна стверджувати, що за рівнем загальної статистики ЄС виступає на сьогодні ключовим партнером України, на якого припадає майже ЗО % загальнодержавного зовнішньоторговельного обігу. Це становить (на кінець 2005 р.) понад 28 % усього українського експорту, а також понад 31 % загального імпорту в Україну. Крім того, понад 54 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій до української економіки країнами світу, надійшли із країн - членів ЄС.

Євросоюз виконав значну роботу щодо створення інституційного механізму забезпечення необхідного рівня співпраці з нашою країною. Хоча цей механізм ще не вирішує питання щодо найближчої повної інтеграції України до Європейського простору, він відкриває певну перспективу переведення відносин між Україною та ЄЄ від налагод­ження необхідних контактів щодо визначення правових меж двосто­ронніх відносин і співпраці до істотного рівня економічної інтеграції, включаючи можливість отримання доступу до внутрішнього ринку ЄЄ. Є підстави дійти висновку, що Євросоюз такою самою мірою заціка­влений у демократичній Україні, як і Україна в ЄС. Осмислення такої залежності європейськими країнами в перспективі приведе до зрос­тання взаємної зацікавленості. У такій ситуації головне для нашої держави - постійно доводити світовій спільноті послідовність у до­триманні обраного курсу на утвердження демократичних засад су­спільства, принципів верховенства права, соціально спрямованої ринкової економіки.

Інституційне забезпечення співпраці України та ЄС визначено Стратегією інтеграції України до ЄС, рішеннями президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України (див. додаток). Протягом останніх років розпочато роботу різних органів у структурі виконавчої влади та органів зовнішніх зносин. Окремі із цих органів продов­жують функціонувати, більшість - відповідно до Указів президента В. Ющенка та в зв'язку із так званою "новою філософією зовнішньої політики України" припинили свою діяльність. Однак цей факт у ці­лому демонструє налаштування України на співпрацю з ЄС і готовність виконувати умови євроінтеграційних процесів.

Головним завданням на шляху до європейської інтеграції є ство­рення передумов, необхідних для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі, сутність яких визначатиметься ус­пішним проведенням демократичних і ринкових реформ, подальшим поглибленням політичного діалогу та розширенням практичної спів­праці з Євросоюзом у сфері зовнішньої політики та безпеки, інтенси­фікацією співпраці у сфері юстиції і внутрішніх справ. Одним із кри­теріїв досягнення зазначеної мети є формування в суспільстві загаль­нонаціонального консенсусу щодо європейської інтеграції, адаптація вітчизняної економіки до наслідків членства в СОТ, проведення пе­реговорів щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Конкретним прикладом посилення співпраці з ЄС у реалізації спіль­ної зовнішньої і безпекової політики може служити ухвалення євро­пейською стороною рішення про приєднання України до позицій і заяв ЄС з регіональних проблем і питань міжнародного життя. На користь поступового посилення взаємодії у цій сфері свідчать започаткування нового механізму діалогу - двосторонніх консультацій між Україною та Генеральним секретаріатом Ради ЄС з питань зовнішньополітичного планування, а також проведення щоквартальних консультацій політико-безпекового комітету у форматі Трійка ЄС - Україна.

Незважаючи на позитивні досягнення, відносини між Україною та ЄС складно назвати динамічними. Вони зміцнювались, але стратегічно не поглиблювалися. Попри появу численних українських внутрішніх нормативно-правових актів, якими на папері закріплювалася страте­гічна мета членства України в ЄС, конкретні кроки з реалізації курсу на європейську інтеграцію були не надто помітними в українському суспільстві. Лише протягом останніх років під впливом низки факторів внутрішнього та зовнішнього характеру ситуація дещо змінилася.

Передусім, події в Україні 2004-2005 років, хоча й дістали різних оцінок, однак забезпечили безпрецедентне зростання уваги до нашої країни в усьому світі та в ЄС, зокрема. Верховний представник ЄС X. Солана, президенти Польщі А. Квасьнєвський і Литви В. Адамкус особисто брали участь у врегулюванні політичної кризи кінця 2004 року. До того ж, вихід ЄС на кордони з Україною у 2004 – 2005 роках унаслідок останнього розширення Євросоюзу значною мірою змінив ситуацію навколо перспектив України. Вступ до ЄС держав колишнього соціалістичного табору не міг не викликати гос­трих дебатів щодо євроінтеграційних намірів нашої держави. З іншого боку, розширення ЄС на Схід мало значний позитивний вплив на розвиток відносин між Україною та ЄС, оскільки в Євросоюзі з'явилася так звана "група друзів України", представлена центральноєвропейсь­кими країнами із традиційними партнерськими зв'язками з нашою державою. Прихильність України до демократичного шляху розвитку сприяла ґрунтовній переоцінці ЄС своєї політики щодо України, по­шуку нових, нестандартних інструментів і механізмів. Певну пози­тивну роль відіграла також поява нової зовнішньополітичної концепції ЄС - Європейської політики сусідства (ЄПС).

На спеціальному засіданні Ради з питань співпраці між Україною та ЄС (22.02.05) було ухвалено план дій Україна – ЄС – двосторонній полі­тичний документ, що передбачає заходи стосовно розширення полі­тичної співпраці та поглиблення економічної інтеграції України до ЄС. Основна мета документу, розрахованого на три роки, - досягнення якісно вищого рівня відносин України та ЄС, порівняно з існуючими в рамках УПС. Водночас план закладає значний дисбаланс дій і зо­бов'язань сторін: на Україну припадає переважна більшість зобов'я­зань у сфері внутрішніх демократичних перетворень, економічних реформ та адаптації національного законодавства до норм і стандар­тів ЄС у багатьох секторах економіки. Внесок ЄС до реалізації плану дій зводиться до технічної і фінансової допомоги, надання ринкового статусу економіці України у контексті антидемпінгових розслідувань (2005, лютий), поглиблення співпраці в межах регіональної безпеки, поширення на Україну фінансування Європейського Інвестиційного Банку, поглиблення секторальної співпраці, участь України у темати­чних програмах ЄС. Найголовнішим внеском ЄС у межах плану дій є проголошення перспективи поглибленої економічної інтеграції України до ЄС після належного проведення внутрішніх політичних, економічних реформ, що, безумовно, полегшить доступ до внутрішнього ринку ЄС.

В Україні цей документ одразу було сприйнято як своєрідне домашнє завдання, що необхідно виконати перед подачею заявки на вступ до ЄС. Це цілком виправданий підхід, оскільки суть процесу європейської ін­теграції полягає, перш за все, у його змістовному наповненні, забезпе­ченні належним рівнем внутрішнього розвитку всіх сфер життя дер­жави. Таким чином, виконання низки завдань, окреслених Планом дій Україна - ЄС, залишається пріоритетом для України, як з погляду зов­нішньополітичного курсу, так і внутрішніх потреб розвитку держави.

План дій став важливим і необхідним інструментом реалізації вну­трішніх реформ в Україні, своєрідною короткотерміновою дорожньою картою на шляху євроінтеграції нашої держави. Проте необхідно та­кож визнати існування від самого початку принципової розбіжності у поглядах України та ЄС щодо кінцевої мети співпраці в межах Плану дій. Євросоюз розглядав його як інструмент участі України в Євро­пейській політиці сусідства, що позиціонується як альтернатива про­цесу розширення ЄС. Україна ж убачала в цьому документі план реа­лізації підготовчого періоду підвищення рівня двосторонніх відносин, переходу від принципів партнерства та співпраці в рамках УПС до принципів політичної асоціації та економічної інтеграції у рамках Нової посиленої угоди. Підписання цієї угоди у форматі політичної асоціації та економічної інтеграції має створити найоптимальніші передумови для підготовки України до набуття членства в ЄС.

Щодо реалізації Плану дій Україна - ЄС можна констатувати, що найбільш успішним є стан виконання його політичного розділу. Це вкрай важливо з огляду на те, що саме комплекс політичних питань Плану має для Європейського Союзу чи не найбільшу вагу. Його стратегічне значення пояснюється цілями, сформульованими ще 2003 року в Європейській стратегії безпеки. Європейський Союз за­цікавлений у стабільних і процвітаючих сусідах, створенні сприятливого оточення за периметром своїх кордонів. З іншого боку, й Україна, відповідно до її міжнародних зобов'язань і стратегічної мети щодо подальшої євроінтеграції, зацікавлена у продовженні внутрішніх пе­ретворень на основі зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини, принципу розподілу влади та незалежності суду, де­мократичних виборів, відповідно до норм і стандартів ОБСЄ та Ради Європи. Цей План дій надав суттєвого імпульсу розвитку відносин між Україною та ЄС. На черзі - підготовка нового політичного інструмента, який замінить чинний план дій на початку 2009 року.

Політичний діалог Україна – ЄС

Із кожним роком удосконалюється політичний Діалог Україна - ЄС, збільшується обсяг міжнаро­дної тематики, що становить спільний інтерес. На­приклад, у рамках Спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС про­тягом двох із половиною років діє механізм приєднання України до заяв і виступів від імені Європейського Союзу. За цей час Україна приєдналася до більш як тисячі документів, і рівень солідарності нашої держави з ЄС стабільно тримається на позначці 92 - 95 %. У рамках виконання Плану дій Україна - ЄС набув чинності новий механізм (17.05.05), завдяки якому МЗС почало отримувати проекти відповід­них документів заздалегідь. Таким чином, у разі прийняття рішення щодо доцільності приєднання до певної заяви або виступу від імені ЄС на момент оприлюднення Україна фігурує у тексті документів серед переліку держав, що розглядають його зміст як складову офіційної національної позиції з того чи іншого питання. Рішення ЄС залучати Україну до заяв і виступів з регіональних і міжнародних питань фак­тично надало нашій державі можливості, які свого часу отримали країни - кандидати на вступ і держави, залучені до процесу стабілізації та асоціації.

Важливим кроком на шляху посилення співпраці у сфері безпеки стало підписання Угоди про визначення загальної схеми участі в операціях ЄС із врегулювання криз. Зокрема, це стосується можли­вості використання Євросоюзом потенціалу української транспортної авіації для здійснення перевезень на значні відстані, спільне вирі­шення з ЄС проблем утилізації надлишкових озброєнь і застарілих боєприпасів, а також залучення України до складу Сил швидкого ре­агування ЄС.

Важливість співпраці у сфері юстиції, свободи та безпеки зумовлена як наявністю спільного кордону, що потребує координації дій, так і потребами зміцнення міждержавних зусиль у боротьбі з сучасними викликами з метою створення загальноєвропейського простору сво­боди та безпеки. Основним документом є План дій Україна - ЄС у сфері юстиції, свободи та безпеки (18.06.07), у рамках якого підписано Угоди про спрощення оформлення віз і реадмісію осіб, прийняті Радою мі­ністрів Європейського Союзу (29.11.07). Політична декларація до Угод передбачає також укладення двосторонніх угод між Україною та Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Румунією про правила місце­вого прикордонного руху для мешканців прикордонних районів.

У контексті співпраці за напрямками боротьби із корупцією, орга­нізованою злочинністю та тероризмом налагоджено контакти між за­цікавленими органами України та Лісабонським моніторинговим Центром ЄС із питань наркотиків і наркотичної залежності. Певних традицій набула співпраця України з Європолом, розпочата 2003 року. Наприкінці 2006 року запроваджено новий механізм обміну конфі­денційною інформацією із третіми країнами, що привело до необхід­ності розробки нового проекту угоди про співпрацю. У стані доопра­цювання перебуває низка документів, необхідних для налагодження співпраці з Євроюстом, наприклад Закон України "Про захист персо­нальних даних".

Особливу увагу українська сторона надає питанням, пов'язаним з реформуванням структур ЄС, що безпосередньо зачіпає українські інтереси. Механізм діяльності та прийняття рішень у розширеному складі Євросоюзу має принципове значення з огляду на очікувані пер­спективи української сторони. Пропозиції, що містяться в тексті До­говору про реформу ЄС, підписаного учасниками Лісабонського сам­міту (13.12.07), стали першим кроком до покращення європейської інтеграційної схеми. Зокрема, в Україні розглядають запропоноване Договором реформування інституцій ЄС і системи прийняття рішень як початок переходу до якісно нової системи європейської міждер­жавної архітектури.

Слід зазначити, що питання реформації ЄС наразі становлять клю­чову проблему сучасного внутрішньополітичного розвитку Євросоюзу, що визнав, зокрема провал ратифікації Конституційної Угоди ЄС унаслідок негативних результатів референдумів у травні 2005 року у Франції і Нідерландах. Ухвалення нового Договору про реформи на­дасть змогу провести необхідні інституційні реформи, які гарантува­тимуть ефективніше функціонування Європейського Союзу та за­твердять перспективу продовження процесу розширення ЄС, що відповідає інтересам України.

В економічній сфері українська сторона 2008 року впритул набли­зилась до відкриття офіційних переговорів щодо створення поглиб­леної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, положення про яку стане невід'ємною частиною Нової посиленої угоди між Україною та ЄС. Наразі відбувається процес неофіційних консультацій між сторо­нами. Одним із важливих кроків стало приєднання України до Євро­пейського бізнес-реєстру (ЄБР), до якого внесено й мережу українських підприємств, що входять до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців. Особливо важливим кроком у цьому на­прямку став вступ України в СОТ.

Під час візиту до України Комісара Європейської Комісії з питань зовнішньої торгівлі П. Мендельсона започатковано офіційні перего­вори щодо створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС (18.02.08). Положення щодо Зони вільної торгівлі визначатимуть правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також для регулярного наближення, спрямо­ваного на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС. Відбувся перший раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС (23-25.04.08), у ході яких обговорювалися конк­ретні питання вільного переміщення товарів. Крім цього, у межах пе­реговорного процесу започатковано діалог із питань торгівлі послугами та діяльності компаній, інвестиційної діяльності'. Представники України та ЄС також розглянули проблеми конкуренції, державної допомоги, прав інтелектуальної власності, компенсаційних і захисних заходів. За результатами зустрічі досягнуто домовленості про продовження пере­говорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі.

При аналізі позитивного впливу євроінтеграції на розвиток України зазначимо, що інтеграція передусім передбачає модернізацію еконо­міки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, можливість ви­ходу на внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська ін­теграція детермінує модернізацію правового поля держави, стимулює процес подальшої демократизації суспільства. Поглиблення співпраці з ЄС сприятиме наближенню соціальних умов країни до європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення.

Завершення терміну чинності Плану дій Україна - ЄС в лютому 2008 року поставило питання про його подальшу долю. Європейська сторона виступила за його продовження за будь-яких умов, чим про­демонструвала небажання вести переговори про найближче інтеграційне майбутнє України. Це пояснюється побоюваннями ЄС, що при­пинення чинності Плану дій з Україною свідчитиме про "провал" Єв­ропейської політики сусідства та матиме аналогічні наслідки для планів дій з іншими країнами - партнерами з європейської політики сусідства.

У свою чергу, українська сторона наполягала на проведенні спільної оцінки Плану дій, відповідно до принципу спільної відповідальності. Оскільки за три роки Україна та ЄС практично виконали пріоритетні позиції Плану дій, що було підтверджено на Київському самміті Україна - ЄС у вересні 2007 року, потреби у безумовному продовженні його дії немає. Україна виступила не за загальне продовження Плану дій, а за визначення додаткових заходів, які б надали можливість під­тримання рівня розвитку двосторонніх відносин до укладення нової посиленої угоди. Після тривалих переговорів цю позицію було під­тримано європейською стороною.

На XII засіданні Ради з питань співпраці між Україною та ЄС (Брюссель, 2008) сторони ухвалили відповідний звіт про спільну оцінку прогресу реалізації Плану дій Україна - ЄС. Звітом були закріплені попередні домовленості між Україною та ЄС щодо продовження реа­лізації Плану дій максимум на один рік. Важливим елементом пролон­гації Плану дій стала низка додаткових пріоритетних заходів спів­праці у 2008 році:

• продовження переговорів щодо укладення нової посиленої угоди, включаючи створення зони вільної торгівлі;

• тісна співпраця на шляху виконання угод Про спрощення візового режиму та реадмісію;

• сприяння Україні в укладенні двосторонніх угод про малий прикордонний рух ІЗ су­сідніми державами - членами ЄС;

• продовження консультацій щодо угоди з питань авіаційного простору;

• інтенсифікація співпраці з метою приєднання України до Угоди про енергетичне спів­товариств тощо.

Важливим пунктом стало рішення про опрацювання наприкінці 2008 – на початку 2009 року нового політичного інструменту на заміну Плану дій Україна - ЄС, що базуватиметься на погоджених положеннях нової посиленої угоди. Найбільш актуальним питанням співпраці Україна - ЄС на сучасному етапі є переговорний процес щодо укла­дення, на заміну УПС, нового базового договору, що включатиме сут­тєву складову про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Нова посилена угода між Україною та ЄС

Зазначаючи динамічність процесу співпраці України з Європейським Союзом, його адаптацію до нових політичних умов, не можна водночас не зважати на складність цього процесу та існування проблемних моментів. Зокрема, на сьогодні досить важко говорити про перспективи завер­шення переговорів, які залежать від досягнення домовленості між сторонами щодо низки принципових для України елементів Нової по­силеної угоди:

• закріплення принципів політичної асоціації та економічної інтеграції;

• визначення перспективи членства України в ЄС;

• визначення умов для запровадження взаємного безвізового режиму;

• формування поглибленої і всебічної зони вільної торгівлі Україна - ЄС, що відпові­датиме інтересам української економіки;

• суттєве збільшення всебічної допомоги України з боку ЄС

Сторонами вже погоджено більшість положень у сфері політики та безпеки, наприклад розділ угоди щодо співпраці у сфері юстиції, сво­боди і безпеки; досягнуто значного прогресу у питаннях економічної і секторальної співпраці. Сторони погодилися, що нова угода має стати амбітним та інноваційним документом, який охоплюватиме всі сфери співпраці України та ЄС. Це має бути єдиний рамковий документ, який визначає принципи та цілі розвитку відносин на середньотермінову перспективу. Українська сторона наполягає також на тому, що при розробці документу вкрай важливим є закріплення відповідних положень про чітку євроінтеграційну перспективу України та закла­дення якісно нових юридичних меж відносин двох суб'єктів. На окрему увагу заслуговує визначення стратегії взаємин України та ЄС на пер­спективу, адже відсутність такої довготермінової стратегії розвитку відносин ЄС з Україною створює враження відсутності бажання з боку Євросоюзу йти на певні поступки та виступати послідовним і заохо­чувальним партнером України.

На особливу увагу в цьому контексті заслуговує самміт Україна - ЄС (Париж, 09.09.08). На тлі складних процесів усередині ЄС і неодно­значних процесів в Україні результати самміту засвідчили віру ЄС в європейське майбутнє України. За словами президента України В. Ющенка, "... це один із успішних саммітів Україна - ЄС". Об'єктив­ність таких оцінок обумовлена тим, що в ході саміту остаточно зафік­соване належне місце України в євроінтеграційних планах Брюсселя та визначено, що відносини з Євросоюзом переходять від формату пар­тнерства та співпраці до філософії політичної асоціації й економічної інтеграції. Сторони прийшли до спільного рішення стосовно укладення

Угоди про асоціацію - Нова посилена угода між Європейським Сою­зом та Україною буде угодою про асоціацію, яка "залишає шлях для подальшого прогресивного розвитку у відносинах між Україною та ЄС і визнає європейські прагнення України".

Порівняно з існуючою Угодою про партнерство та співпрацю, Угода про асоціацію з ЄС, у разі підписання, надасть якісно нового, погли­бленого характеру відносинам між Україною та ЄС. Свого часу угоди такого типу укладено з країнами Центральної і Східної Європи. Вони стали важливим і логічним кроком на шляху наближення у перспективі до наступного етапу - укладення угод про вступ до ЄС. Зрозуміло, що досягнуте рішення є результатом тривалої і наполегливої роботи української дипломатії і всіх, хто причетний до проблем європейської інтеграції. Адже це опосередкований сигнал щодо європейської пер­спективи у ситуації, коли її формальне визначення практично немо­жливе через низку чинників як в ЄС, так і в Україні. Іншими словами, доля європейської інтеграції України напряму залежить від самої України. Формування об'єктивних передумов для постановки питання про членство України в ЄС тісно пов'язане з успіхами нашої держави у виконанні положень угоди про асоціацію.

Як свідчить досвід процесу розширення ЄС, визнання перспективи членства та надання статусу кандидата завжди здійснювалося ЄС у вигляді політичного рішення та подавалося як політичний сигнал. У практиці ЄС відсутні випадки, коли право на членство будь-якої країни фіксувалося як юридичне зобов'язання з боку ЄС. Для країн Центральної і Східної Європи таким сигналом були висновки Копен­гагенського самміту ЄС 1995 року. Водночас європейські угоди про асоціацію із цими країнами (Польща, Угорщина) укладалися у 1992-1994 роках і не містили відповідних положень.

Важливим підсумком роботи самміту Україна - ЄС у Парижі є те, що у Спільній політичній декларації зафіксовано позитивний політичний сигнал, який визнає Україну європейською державою, що "поділяє з Європейським Союзом спільну історію та цінності". Не менш важливим положенням є готовність запровадити практичний механізм забезпе­чення сторонами принципів незалежності, територіальної цілісності та непорушності кордонів одне одного, а також зобов'язання дотриму­ватись цих принципів відносно третіх сторін. Включення таких по­ложень до Угоди про асоціацію створить юридичні підстави для пе­ретворення Європейського Союзу на гаранта національної безпеки України, що вкрай важливо в умовах сучасного непевного розвитку ситуації у регіоні.

Таким чином, можна дійти висновку, що рішення самміту Україна - ЄС у Парижі нададуть рішучого імпульсу розвитку двосторонніх від­носин. Важливо, щоб ці рішення вже сьогодні мали не лише політичне значення, але й були відчутні для пересічних громадян України, що прагнуть можливості вільного пересування територією розширеного ЄС. Такі домовленості, як запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС, створення всебічної і поглибленої зони вільної торгівлі, підготовка у березні 2009 року практичного інструменту на заміну Плану дій Україна - ЄС, мають бути втілені в життя, а не залишатися звичним теоретичним надбанням діалогу між Україною та ЄС.

Підсумки самміту в Парижі свідчать про досягнення Україною у політичній площині суттєвих успіхів, головним чином у максимальній конкретизації параметрів діалогу з Євросоюзом. Цей поступ у відно­синах з ЄС відбувся завдяки складному внутрішньому компромісу, якого досягнуто за французького головування, на основі двосторонніх домовленостей з усіма державами - членами ЄС.

Утім головною інтригою сучасного стану відносин між Україною та ЄС залишається питання щодо подання офіційної заявки на членство в ЄС. Підхід української сторони до цього питання не має чітко визна­ченого характеру. Нерідко лунають заклики та поспішні заяви окремих високопосадовців про подання такої заявки вже найближчим часом, проте вони не мають твердого підґрунтя. Зі свого боку європейська сторона високо оцінює позицію України з цього питання та вважає, що рішення про такий крок є суверенним правом України, яке вона може реалізувати, відповідно до статутних документів Євросоюзу. Разом із тим, Брюссель виходить із того, що для прийняття подібного рішення мають бути створені необхідні базові умови та врахований реальний стан співпраці між Україною та ЄС.

Центральним напрямком європейської політики України є страте­гічний курс на інтеграцію до Європейського Союзу. Сьогодні Євро­пейський союз є усталеним утворенням, що об'єктивно притягує держави Східної і Південно-Східної Європи, які обрали демократич­ний шлях розвитку та бажають посісти гідне місце в європейському економічному просторі. За своїм економічним потенціалом і політич­ною вагою Європейський Союз все більше виявляється силою, що визначатиме політику як на європейському континенті, так і в пла­нетарному масштабі. Подальший розвиток внутрішньої консолідації Європи логічно вимагає від європейців замислення над консолідацією своїх геополітичних інтересів у зовнішньому світі. Для України у стратегічному плані ЄС та його розширення становить важливий чинник подальшої загальноєвропейської інтеграції, за рахунок якої виникають ширші можливості розвитку всебічної співпраці на регіо­нальному рівні. Ідея інтеграції до Європейського Союзу може стиму­лювати владу до консолідації і системних перетворень.

Розмірковуючи про інституційні можливості Євросоюзу та України з погляду адекватності забезпечення належного рівня співпраці між двома сторонами, не можна не враховувати, що існуючий механізм буде ефективним лише за умови його постійної адаптації до загальних про­цесів у межах ЄС, серед яких особливе місце посідає Європейська по­літика сусідства, в основу якої закладена концепція "Ширшої Європи", тобто пошук Євросоюзом нових зв'язків із сусідніми країнами в умовах розширення ЄС і внутрішніх процесів, що відбуваються останнім часом в Європейському Союзі.