11. Влаштування шарів дорожнього одягу з щебеню, укріпленого органічними в'яжучими

11.1. Застосування кам’яних матеріалів, оброблених органічним в’яжучим, в конструкціях дорожнього одягу.

Щебеневі шари дорожнього одягу, укріплені органічним в’яжучим, використовують в основах усіх категорій автомобільних доріг, а також покриттях доріг IІІ-ІV категорій.

Для влаштування укріплених щебеневих шарів застосовують наступні способи виконання робіт: поверхнева обробка, просочування, змішування в установці (чорний щебінь) та змішування на дорозі.

Поверхнева обробкашар зносу з дрібнозернистих мінеральних матеріалів та органічного в’яжучого, який оберігає покриття від впливу транспортних засобів та атмосферних факторів, а також підвищує шорсткість його поверхні.

Поверхневу обробку влаштовують: одношарову товщиною 1,0-1,5 см на щебеневих або гравійних покриттях, оброблених органічним в’яжучим; двошарову товщиною 2,0-2,5 см на покриттях перехідного типу; тришарову товщиною 3,0-3,5 см на бруківках.

Просоченняспосіб влаштування покриття, при якому по шару фракційованого щебеню після попереднього ущільнення виконують розлив вяжучого, а потім розсипають щебінь-клинець з остаточним ущільненням. В залежності від глибини проникнення вяжучого розрізняють просочення на глибину 8-10 см та напівпросочення на 4-7 см.

Змішування в установціспосіб приготування суміші фракційованого щебеню з органічним в’яжучим (чорний щебінь) в стаціонарних змішувальних установках. Готова суміш вкладається в гарячому, теплому або холодному стані товщиною 5-10 см.

Змішування на дорозіспосіб влаштування шарів дорожнього одягу шляхом змішування різними механізмами щебеневих і гравійних матеріалів оптимального складу з рідкими органічними в’яжучими, розподілу та ущільнення. Товщина шару в щільному стані 8-10 см.

Спосіб оброблення вибирають в залежності від категорії дороги, конструкції дорожнього одягу, наявності місцевих дорожньо-будівельних матеріалів та кліматичних умов місцевості.

Щебінь та гравій, які використовують для оброблення органічним в’яжучим, повинні бути сухими й чистими, окрім того з обмеженою кількістю пластинчастих та лещадних форм (25 і 35%). Міцність кам’яних матеріалів, з яких виконують поверхневу обробку, повинна бути не нижче 80-100 МПа, для просочування й приготування чорного щебеню міцність має бути 60-80 МПа.

Тип та марку в’яжучого вибирають в залежності від способу оброблення й виду кам’яного матеріалу з урахуванням місцевих кліматичних умов. Для кращого зчеплення органічних в’яжучих з щебенем або гравієм також використовують поверхнево-активні речовини або активатори.

11.2. Влаштування традиційних поверхневих обробок.

Шари покриття, влаштовані методом поверхневої обробки, повинні бути стійкими проти стирання, зсуву, мати добре зчеплення з покриттям, забезпечувати надійне зчеплення коліс автомобіля з дорожньої поверхнею.

Технологія влаштування одношарової поверхневої обробки передбачає виконання таких операцій:

– підготовка існуючого покриття та підгрунтовка (при необхідності);

 транспортування органічного в’яжучого до місця виконання робіт;

 транспортування кам’яного матеріалу до місця виконання робіт;

 розлив органічного в’яжучого по підготовленій поверхні покриття;

 розподіл кам’яного матеріалу по поверхні розлитого в’яжучого;

 ущільнення щебеневого шару;

– догляд за шаром поверхневої обробки.

При подвійній та потрійній поверхневій обробці розлив в’яжучого, розподіл щебеню та його ущільнення повторюються два або три рази.

Перед влаштуванням поверхневої обробки існуюче покриття необхідно відремонтувати, а поверхня ретельно очищена від пилу та бруду щітками поливомийних машин. Якщо не вдалося добре очистити покриття, то за 2-3 години до основних робіт, автогудронатором проводять попередній розлив в’яжучого малої в’язкості при температурі 50-60^оС в кількості 0,5-0,8 л/м².

Основний розлив в’яжучого здійснюють автогудронатором з розрахунку 1,0-1,5л/м², при підвищеній витраті щебенюдо 2 л/м²; при використанні чорного щебеню витрата бітуму становить 0,6-0,8 л/м². При використання емульсій витрати бітуму зменшуються на 25-30%.

На ділянках дороги з поздовжніми похилами більше 20^о/_оов’яжуче розливають на підйом, щоб зменшити його розтікання по поверхні покриття.

З метою попередження надлишків в’яжучого в місцях поперечних стиків, кінець раніше обробленої ділянки необхідно закривати на відстані 2-3 метри папером, толем чи шаром піску товщиною 1 см.

Одразу ж після розливу в’яжучого за допомогою розподільників проводять розсипання одномірного щебеню фракцій 5-10, 10-15(20) або 15-20 мм. Крайні межі розміру щебеню не повинні різнитись більш ніж у 1,5-2 рази. Витрата кам’яного матеріалу зазвичай становить 1,1-1,5 м³/100м²; а в окремих випадках вона може бути збільшена до 2,25  м³/100м².

Для влаштування поверхневої обробки останнім часом застосовують спеціальні мобільні установки, які за один прохід здійснюють розлив в’яжучого та розподіл кам’яного матеріалу.

Розподілений щебінь ущільнюється самохідними котками з гладкими вальцями або на пневматичних колесах за 3-6 проходів по одному сліду. Укочування проводять від країв до середини покриття.

У випадку застосування емульсій, для забезпечення їх розпаду і збільшення в’язкості в’яжучого, ущільнення краще починати не раніше ніж через 1,5 години після розливу.

Після повного охолодження в’яжучого та закінчення ущільнення кам’яного матеріалу відкривають рух транспорту. Остаточне формування поверхневої обробки здійснюється під впливом коліс автомобілів.

Протягом декількох тижнів за поверхневою обробкою проводять догляд, під час якого регулюють рух транспорту по ширині покриття для рівномірного ущільнення щебеню, здійснюють намітання вибитого щебеню та ліквідують можливі дефекти.

Термін формування поверхневої обробки значно скорочується, якщо використовувати чорний щебінь мінеральний матеріал, що попередньо оброблений органічним в’яжучим.