Бібліографічний список до теми

1, 2, 3, 9, 42, 43, 51, 53

Тема 4. Структура та управління підприємством

Мета : засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про сутність управління підприємствами, функції, методи та форми управління.

План вивчення теми

1. Методи управління, їх характеристика:

1.1. Економічні методи управління;

1.2. Організаційно-розпорядчі методи;

1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством.

2. Сутність і параметри організаційної структури управління підприємством.

3. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

1. Методи управління, їх характеристика

Концепція управлінського процесу, яка застосовується до всіх типів організації, виникла в межах класичної школи. А основними функціями управління вважаються функції планування, організації, мотивації та контролю.

Реалізація функцій управління здійснюється за допомогою методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб отримати потрібний результат, можливо лише через вплив на неї управляючого органу. При цьому необхідні певні інструменти узгодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставленої мети.

Відповідно вивчення теми доцільно розпочати з визначення поняття «методи управління підприємством». Цей термін означає способи здійснення управлінської діяльності, за допомогою яких виконуються функції управління та забезпечується реалізація його цілей і завдань. Вони базуються на дії об’єктивних законів розвитку суспільного виробництва і впливають на економічні інтереси.

На практиці застосовуються різноманітні методи управління, які розрізняються за своїм змістом, призначенням, зв’язком із мотивами діяльності, формами застосування.

Всі методи управління підприємством класифікуються за чотирма групами:

1) економічні;

2) організаційно-розпорядчі;

3) соціально-психологічні;

4) ідеологічні.

Необхідно звернути увагу студента на те, що кожен управлінський вплив має економічний зміст, організаційний аспект, а також соціально-психологічний вплив.

1.1. Економічні методи управління

Економічні методи–це система способів цілеспрямованого впливу на об’єкт управління, яка побудована на використанні економічних інтересів. Роль цих методів визначається тим, що вони направлені на забезпечення єдності загальнонародних, колективних і особистих інтересів.

Задача економічних методів полягає у постійному стимулюванні виробничих колективів і окремих осіб відповідно до цілей та інтересів суспільства в цілому. Вони мають діяти так, щоб підприємство у максимальному ступені проявляли зацікавленість у якісній роботі на споживача, в економії ресурсів, у широкому застосуванні досягнень науки і техніки.

Економічне стимулювання НТП здійснюється через утворення на підприємстві фонду розвитку виробництва, науки і техніки, за рахунок коштів якого проводиться науково-дослідницькі, проектно-конструкторські й технологічні роботи, відшкодовуються витрати на розробку і засвоєння нових видів продукції, фінансуються придбання устаткування і капітальне будівництво.

Найважливішим методом економічного стимулювання є матеріальне, стимулювання, яке спирається на економічний закон розподілу матеріальних благ відповідно до кількості і якості праці. Провідну роль тут відіграє заробітна плата, яка ставить розмір винагороди в залежність від особистого вкладу кожного працівника. Диференціація заробітної плати сприяє правильному розподілу трудових ресурсів між галузями і регіонами країни, стимулює зростання кваліфікації і професійної майстерності, підвищення продуктивності і якості праці робітників і службовців.

1.2. Організаційно-розпорядчі методи

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління- це способи впливу на трудові колективи і окремих працівників, які ґрунтуються на використанні об’єктивних (організаційних) відносин між людьми.

Особливості цих методів містяться у такому:

- вони виражають вплив на систему в цілому або на її окремі елементи;

- вони надають можливість керівнику прийняти однозначне рішення, яке не дозволить виконавцю вибирати між різними способами дій, як це властиве економічним методам;

- вони базуються на обов’язковості положень, інструкцій, наказів, розпоряджень, вказівок і резолюцій керівника, невиконання яких розцінюється як порушення виробничої дисципліни і тягне за собою дисциплінарну догану.

Організаційно-розпорядчі методи управління поділяють на три групи:

• організаційно-стабілізуючі;

• розпорядчі;

• дисциплінарні.

Студенту слід звернути увагу на організаційно-стабілізуючі методи дії, тому що вони займають головне місце.

1.3. Соціально-психологічні методи управління підприємством

Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього та професійно-кваліфікаційного рівня призвели до суттєвих змін у системі ціннісних орієнтацій та в структурі мотивації виробничої діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій стимулюючий вплив. Все більшого значення набувають такі фактори, як змістовність та творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, соціальне признання власної праці тощо. Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування й регулювання, групової динаміки, вирішення конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації праці.

Управління підприємством здійснюється всією системою методів управління. Організаційні методи створюють передумови використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні і утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління господарською організацію.

2. Сутність структури управління підприємством.

Структура підприємства – це його внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів та систему зв’язків, підпорядкованості і взаємодії між ними.

Розділяють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.

Виробничу структуру підприємства характеризує склад підрозділів, у яких виконуються відповідні виробничі процеси.

Існує декілька принципів класифікації виробничих структур:

У залежності від підрозділу, на основі якого будується структура, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

За формою спеціалізації основних цехів розрізняють технологічну, предметну та змішану виробничі структури.

У залежності від наявності основних та допоміжних процесів мають бути підприємства з комплексною і спеціалізованою структурою виробництва.

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місце знаходження підприємства.

3. Основні типи організаційних структур управління: лінійно-функціональні, дивізіональні, матричні.

В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий, невиробничий чи управлінський підрозділ) має своє місце та відповідні зв’язки, які забезпечують їх взаємодію.

Розрізняють лінійну, функціональну, лінійно-функціональну, дивізіональну та матричну організаційні структури управління.

При лінійній структурі кожний виконавець має лише одного керівника, який виконує адміністративні й спеціальні функції. Перевагами структури лінійного типу є: чіткість взаємодії, несуперечливість команд, надійний контроль. Але керівник має бути при цьому висококваліфікованим універсалом.

При функціональній структурі управління виконавці одночасно підпорядковані керівникам всіх функціональних відділів. Функціональна структура забезпечує компетентне керівництво на підставі розподілу функцій, але цей тип має суттєві недоліки: суперечливість і непогодженість рішень, труднощі координації взаємодій.

Лінійно-функціональна організаційна структура спирається на розподіл повноважень і відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі. Така структура сприяє спеціалізації і швидкій реалізації управлінських рішень.

Виникнення дивізіональної структури пов’язане з централізацією загальнокорпоративних функцій та поглибленням розподілу оперативних функцій управлінської праці.

При матричній структурі управління поряд з лінійними керівниками утворюють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки - проектні групи - зі спеціалістів постійних відділів для виконання робіт за окремим проектом або програмою.