План заняття

1. Планування як функція управління, його принципи та методи.

2. Сутність та основні етапи стратегічного планування на підприємстві.

3. Тактичне (поточне) та оперативне планування діяльності фірми.

4. Бізнес-план та його зміст.

5. Необхідність та функції державного регулювання діяльності підприємств.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Вивчення даної теми доцільно почати з розгляду планування як функції управління та принципових основ планування діяльності підприємства.

Процес управління підприємством є поєднанням багатьох функцій: планування, організація, координація, регулювання, облік, контроль, стимулювання та ін. Ці функції завжди спрямовані на досягнення цілей управління. Оскільки ціль управління формується в рамках функцій планування і прогнозування, то ця функція є центральною в системі функцій управління.

Планування – це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.

Мета планування – ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.

В основі розроблення планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб'єктами, між підприємствами і державою.

Оскільки існує багато концепцій класифікації принципів планування, необхідно сконцентрувати увагу на найважливіших з них:

- цільовій направленості (цілепокладання);

- системності;

- наступності стратегічного і тактичного планів;

- безперервності;

- збалансованості;

- економічній обґрунтованості плану;

- соціальній орієнтації плану;

- оптимальності використання ресурсів;

- варіантності плану;

- адекватності системи планів реальним умовам господарювання.

Слід зрозуміти, що ці специфічні принципи планування існують на базі системи об’єктивних економічних законів і, в першу чергу, закону попиту та пропозиції.

Планування діяльності підприємств здійснюється за допомогою різних методів. Ресурсний метод планування застосовується за умов монопольного виробництва. Студентам слід обґрунтувати це положення. Врахувати динаміку тенденцій минулого в подальших планах підприємства дозволяє метод екстраполяції. Принципово протилежним є інтерполяційний метод, за яким встановлюється ціль для досягнення у майбутньому і виходячи з неї визначає довжину планового періоду та проміжні планові показники. Статистичний метод передбачає використання фактичних даних за попередні роки, розрахунок середніх величин при встановленні планових показників. Більш обґрунтованим є чинниковий метод планування. Розрахунки за окремими факторами застосовуються перш за все при плануванні ефективності виробництва, зниженні собівартості продукції, можливого зростання продуктивності праці. Суть нормативного методу полягає в тому, що планові показники розраховуються на основі прогресивних норм використання ресурсів та їх змін в результаті впровадження організаційно-технічних заходів. При розробці планів застосовуються також балансовий, матричний методи та економіко-математичні моделі.

При підготовці даної теми слід звернути увагу на систему планів підприємства. При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для:

- різних підрозділів підприємства та загальний план;

- всіх видів діяльності або цільові плани роботи, що передбачають завдання з якогось одного напрямку роботи;

- різних періодів часу ( довго-, середньо - та короткострокові).

Необхідно зосередитись на методах планування на підприємстві і врахувати певні вимоги до них.

При вивченні цієї теми слід звернути увагу на те, що розуміють під стратегією та стратегічним плануванням. З точки зору економіки підприємства стратегічне планування – це процес здійснення сукупності систематизованих та взаємоузгоджених робіт по визначенню довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства.

Далі, слід розглянути основні етапи стратегічного планування на підприємстві. Першим, найбільш суттєвим та визначальним рішенням при стратегічному плануванні, є вибір цілей і місії. Закінчується розробка стратегічного плану заходами по впровадженню, контролю та оцінці результатів діяльності підприємства.

Основою будь-якого стратегічного плану підприємства є базова стратегія. У межах вибраної базової стратегії можливі декілька напрямків дій, тобто стратегічних альтернатив:

- стратегія зростання;

- стратегія стабільності;

- стратегія виживання.

Реалізація базової та альтернативних стратегій забезпечується подальшою їх конкретизацією і розробкою функціональних та ресурсних субстратегій. Стратегічне планування є найважливішим засобом формального прогнозування майбутніх проблем. Реалізація і контроль стратегічного плану мають вирішальне значення.

Існує певна умовність у розподілі часових горизонтів планування і, відповідно, планових документів стратегічного планування і тактичного забезпечення на довго-, середньо - та короткострокові плани. Існуюча практика планування визначила період в один рік як найбільш прийнятний для розробки тактичних короткострокових планів.

Слід звернути увагу на те, що середньостроковий та короткостроковий плани взаємозв’язані, в першу чергу, однаковим складом їх розділів. У практиці господарювання відокремлюють слідуючи основні розділи поточного плану підприємства.

Визначаючи зміст планів, слід обґрунтувати логіку розділів та склад показників, через які виражаються планові завдання.

Показники не лише характеризують зміст планів, умови їх виконання, але вони є також основою для оцінки діяльності підприємства.

Важливими ознаками класифікації системи показників планів є:

1. економічним змістом:

• натуральні показники;

• вартісні показники;

2. за економічним призначенням:

• кількісні показники;

• якісні показники.

3. за способом характеристики предмету:

• абсолютні показники;

- відносні показники.

Слід підкреслити, що вибір системи планових показників діяльності підприємства є однією з найголовніших проблем методології планування.

Оскільки в процесі оперативного планування виконується детальна розробка планів підприємства та його підрозділів на короткі проміжки часу, необхідно сконцентрувати увагу на системі оперативного планування:

- подетальній;

- комплексній;

- на замовлення.

Оперативне планування поєднує в собі два напрямки роботи:

1) календарне планування;

2) диспетчеризація.

Оперативне планування є важливим важелем повсякденного керівництва виробничою діяльністю підприємства.

Особливим різновидом планів підприємства є бізнес-план – документ, що характеризує подальший розвиток фірми і спрямований на нарощення обсягів продажу та капіталу.

Бізнес-план сприяє залученню інвестицій, так як потенційні інвестори зменшують ризик вкладення свого капіталу, з’ясувавши можливості майбутнього партнера через ознайомлення з його бізнес-планом. Саме із цих міркувань бізнес-план повинен бути дуже добре підготовленим, виглядати переконливо.

Складання бізнес-плану допомагає підприємцям та економістам оцінити необхідність впровадження нового напрямку або бізнесу і визначатись із такими головними моментами:

- вивчити розміри ринку та перспективи розвитку майбутнього ринку збуту;

- визначити ті витрати, які будуть потрібні для виготовлення необхідної для ринку продукції та співставити їх з тими цінами, за якими можливі продажі товарів, або визначитись із потенційною прибутковістю бізнесу;

- визначити всі можливі перешкоди, що можуть виникнути в перші роки реалізації справи.

Далі треба надати характеристику резюме та інших основних розділів бізнес-плану.

Далеко не всі функції і дії, котрі потрібні для ефективного перебігу відтворювальних процесів і забезпечення повноцінного життя суспільства, можуть бути реалізовані через ринкові відносини. Перехід до планомірно-ринкової економіки, її нормального функціонування та поступального розвитку передбачає необхідність державного регулювання, тобто наявність регульованого ринку в усіх сферах суспільного відтворення. Тому діючі ринкові механізми певною мірою необхідно доповнювати системою державного втручання, для якої властива управлінська, планова та контролююча діяльність відповідних органів влади.

Важливими для державного економічного регулювання є:

• принципи:

- мінімального прямого втручання в економічні процеси;

- опосередкованого впливу на господарюючі суб’єкти.

• методи:

- фінансово-економічні;

- адміністративні.

Зміст і форми практичної реалізації названих методів і принципів державного регулювання економіки знаходять своє відображення в певній сукупності виконуваних державою економічних функцій.