260. Які світові валютно-фінансові центри розташовані в Європі?

Регіональні ринки складають основу поняття світового ринку. Утворені на протязі довгої історії і отримавши особливо динамічний розвиток з кінця 50-х років регіональні валютні ринки є осередками концентрації величезних капіталів. Регіональні валютні ринки формують напрямки розвитку світового економічного середовища. За полюсами тяжіння фінансово-економічних інтересів виділяють такі ринки:

• європейський;

• північноамериканський;

• азіатський.

В межах цих ринків виділяють світові за значенням валютно-фінансові центри у Європі – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Цюрих, Париж і т.д.

На сучасному етапі тенденції розвитку міжнародних фінансових центрів знаходяться під впливом європейської інтеграції та введення Євро. Євро призводить до посилення конкуренції між фінансовими центрами. Трьома домінантними фінансовими центрами ЄС очевидно являються Лондон, справжній світовий фінансовий “мастодонт”, Париж, що характеризується активним розвитком “високих технологій” та Франкфурт, місцезнаходження ЄЦБ.

Запровадження євро впливає на функціонування європейських ринків капіталів: зникає валютний ринок європейських валют, ринок процентних ставок та зароджується дуже перспективний континентальний біржовий ринок. Національні ринки капіталу замінені на один єдиний ринок, і єврозона стала новим внутрішнім ринком. Це звільняє більшість фінансових компаній від необхідності мати своїх представників в кожному національному фінансовому центрі. Об’єми операцій у європейських валютах були досить значними, про що свідчать наступні дані: наприкінці 1995 р. обмінні операції французький франк/німецька марка складали 23% загального обсягу валютних операцій на Паризькій валютній біржі, або 1500 млрд. фр. франків. В середньому 20% діяльності фінансових інститутів зникає внаслідок введення євро, але ситуація відрізняється в залежності від країн: так, фінансові установи Люксембургу “постраждали” найбільше, оскільки майже половина їх щорічного обороту забезпечувалась лише на внутрішньо європейському ринку. Однак, очікується, що євро надасть нових привабливих можливостей, якщо зможе, звичайно, отримати статус міжнародної резервної та розрахункової одиниці на противагу американському долару. В цьому випадку обсяги валютних операцій долар/євро, євро/ієна представлятимуть дві третини операцій світового валютного ринку, але залишається питання, чи компенсують вони попередні обсяги. Посилення конкуренції як результат введення євро призводить до скорочення біржової маржі між ціною пропонування та попиту (spread bid-ask) на найбільш ліквідних ринках.

Не залишаться в стороні й ринки процентних ставок: грошові ринки об’єднуються, між національними ринками облігацій зникають будь-які перешкоди. Національні грошові ринки, ринки короткострокових кредитів (менше року) замінюються на єдиний грошовий ринок, де рішення прийматиме Європейський центральний банк з метою забезпечення єдиної монетарної політики в Європі. До того ж, платіжна система TARGET дозволяє комерційним банкам, використовуючи можливості просторового арбітражу, забезпечити єдині умови короткострокового кредитування. На цьому найліквіднішому ринку облікова ставка Євробор (середня величина трансакцій, здійснених головними європейськими банками) замінила аналогічні національні ставки.

ЄВС дає шанс континентальним європейським фінансовим центрам послабити визнане лондонське лідерство. І хоча ці центри вже приклали великих зусиль для того, щоб стати більш “привабливими”, необхідно зробити ще більше, наприклад, провести модернізацію законів по фондовій біржі, сприятливі для інвестора податкові реформи, прийняти закони, що дозволяють більшу мобільність робочої сили.

Цікаво прослідкувати як статус pre-in Великобританії вплине на “привабливість” Лондону як фінансового центру. Євро буде запроваджений у Великобританії лише з 2002 року, але вже зараз він відіграє тут важливу роль. Лондон, без сумніву, залишиться основним фінансовим центром в Європі завдяки своїм перевагам у розмірі, наявності висококваліфікованого персоналу, вигідних податків та правового і культурного середовища. У порівнянні з Лондоном Франкфурт програє з-за надмірно високих ставок податку на прибуток. Незважаючи на те, що Великобританія не поспішає прийняти єдину європейську валюту, основна частина валютних операцій між євро та національними валютами концентрується в Лондоні, який має безпрецедентний досвід в проведенні валютних операцій, накопичений ще з 19-го століття, міжнародну відкритість та значну концентрацію необхідних агентів – банків, небанківських фінансових установ, маклерських контор. Об’єм щоденних валютних операцій, що здійснюються в Лондоні становить 460 млрд. американських доларів (проти 245 млрд. дол. для США), що у вісім разів перевищує відповідний показник Парижу.

На ринках процентних ставок діяльність повинна бути більш відкритою між континентальними фінансовими центрами та Лондоном з тим, щоб залучити капітали, інвестовані в Європі. Відмова Великобританії від участі в першому етапі ЕВС надає певної переваги французьким фінансовим центрам, та особливо німецьким. Так, Франкфурт заволодіє основною частиною операцій на грошових ринках, ринках короткострокових кредитів завдяки його близькості з ЄЦБ. Що стосується ринків облігацій, то Париж та Франкфурт розділили між собою роль головного емітента боргових зобов’язань в євро: Париж характеризується високим рівнем технічної оснащеності та досконалістю свого ринку – це єдина біржа в Європі, де розвинута така діяльність, як “stripping” – відокремлення купонів від облігацій, з метою торгівлі ними в якості самостійних цінних паперів; Франкфурт, в свою чергу, має високу репутацію та значний рівень ліквідності. Наявність переважаючої кількості німецьких та французьких цінних паперів у портфелях інвесторів має певні наслідки для урядів інших країн-членів: вони ризикують опинитися недостатньо привабливими, постраждати від так званого “феномену усунення”, платити додаткову премію за фінансування, навіть не маючи можливості розраховувати на свій власний ринок для розміщення своєї заборгованості. Врахування такої небезпеки пояснює, чому більшість Казначейств європейських країн включилися в процес залучення іноземних інвесторів, фінансової модернізації та інновацій. Не можна сказати, що Лондон повністю відсутній на цьому європейському ринку облігацій: приватні емітенти надають перевагу найбільш широкій пропозиції, тобто наймогутнішим банкам, а інвестори - найліквіднішим ринкам. Широкий ринок міжнародних облігацій в євро розвиватиметься і в Лондоні, який може за рахунок своєї гнучкості та творчого підходу витіснити національні континентальні ринки приватного кредитування. Однак, концентрація діяльності саме на ринках деривативів може виявитися деструктивною для Європи (існує 3 великі ринки деривативів в Європі: Лондонська міжнародна біржа фінансових ф’ючерсів (LIFFE), Строковий ринок фінансових інструментів в Парижі (MATIF), Німецька строкова біржа (DTB)).

Однак будь-яка концентрація діяльності на грошових ринках та ринках облігацій є відносною: уряди та підприємства продовжуватимуть емітувати на своїх ринках зважаючи на технічні та регламентні національні особливості. На ринках деривативів, навпаки, можлива тотальна концентрація – після конвергенції процентних ставок, європейським інвесторам необхідно укласти лише один контракт на погашення терміну платежу з метою страхування себе від ризиків або майбутніх спекуляцій. Це і дешевше і більш ліквідніше. На якому ж ринку сконцентруються операції по укладанню ф’ючерсних контрактів та опціонів? Що стосується короткострокових контрактів, то це вірогідніше стане Лондонська LIFFE, оскільки вже зараз на неї приходиться більша частина короткострокових контрактів, що укладаються в Європі, і, зокрема, німецьких контрактів, які мають домінуюче значення на об’єднаному грошовому ринку. Довгострокові контракти, на 10 років, укладаються на Німецькій строковій біржі, яка, незважаючи на свій юний вік, має всі шанси витіснити LIFFE на ринку ф’ючерсів та опціонів – зовсім недавно у Німеччині укладалося в два рази менше контрактів, ніж у Франції і 80% німецьких контрактів укладалося у Лондоні. Причинами такого німецького динамізму стали, перш за все, розумний вибір електронної анонімної системи переговорів замість традиційної системи крику, яка, до речі, вже зникає і на французькій, і на англійській біржах; активна торговельна політика та значна німецька дебіторська заборгованість нерезидентів, яка досягала 40% проти всього 10% у Франції. Результатом цього для Німеччини є очевидний статус домінантного ринку деривативів, а для Франції та Великобританії – скорочення діяльності, яке може загрожувати їх існуванню. Що стосується невеликих ринків деривативів, як то Мадрид, Брюссель чи Мілан, то їх майбутнє знаходиться ще під більшою загрозою. Вони можуть просто зникнути як це сталося з ф’ючерсним ринком у Дубліні в 1997 р. Звичайно, євро не може бути перевагою для всього світу.