246. Як визначається технологічна місткість торгівлі?

Товари класифікуються згідно з розробленим ЮНКТАД коефіцієнтом технологічної місткості торгівлі (ТМТ), який відображає частку витрат на дослідження і розробки в обсязі витрат на виробництво товарів і торгівлю ними. Так, у країнах ОЕСР високотехнологічномісткими вважаються аерокосмічне устаткування (22,7%), комп'ютери (17,5%), електроніка (10,4%), ліки (8,7%) тощо; середньотехнологічномісткими — автомобілі (2,7%), хімікати (2,3%), різна промислова продукція (від 1,6% до 1,8%) і т. д.; низькотехнологічномісткими — будівельні матеріали (0,9%), продукти харчування (0,8%), судна (0,6%), горні метали (0,6%), текстиль, одяг, взуття (0,2%).

Загалом середній коефіцієнт ТМТ для першої групи товарів становить 11,4 %, другої — 1,7 %, третьої —0,5 %.

Коефіцієнт ТМТ може бути розрахований стосовно галузей виробництва та окремих товарів для різних країн світу. Всі товари та галузі, в яких цей коефіцієнт вищий за середній для даної країни або групи країн, вважаються високотехнологічними. Якщо коефіцієнт ТМТ близький до середнього значення, товари розглядаються як середньотехнологічні. Відповідно товар і торгівля ним є низькотехнологічними, якщо коефіцієнт ТМТ значно нижчий від середнього рівня.

Крім того, для оцінки технологічної місткості торгівлі використовують Стандартну міжнародну торговельну класифікацію (SITC). Проте всі дані про міжнародний обмін технологіями мають вельми приблизний або оціночний характер.

Є й інші — якісні критерії віднесення продукції до високотехнологічної (наукоємної): частка зайнятих у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) — не менш ніж 2,5 % загальної чисельності працівників, досягнення світового рівня якості продукції, висока експортна квота, використання високих технологій (hi-tech) тощо.

Об'єкти СРТ у неуречевленому вигляді представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, діяльності і є нематеріальними носіями технологій продуктів, процесів та управління.

Класифікувати їх через внутрішню цілісність можливо лише умовно на:

• позаринковї: інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються в ході досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння тощо;

• потенційно ринкові: патенти, «ноу-хау», науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо. Ймовірність ринкового використання цих об'єктів СРТ дуже невелика. За статистикою, з усього числа новацій, що патентуються у світі, використовується не більше 3—5 %, відсів ідей на стадії їх утілення в продукт чи процес сягає 99 із 100, а з кожних 100 нових товарів ринок частково чи цілком відкидає до 90! Але навіть за такої жорсткої селекції новацій технологічний прогрес суспільства динамізується — настільки невичерпним є потенціал інтелекту;

• ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, інжиніринг, лізинг, копірайт, франчайзинг, наукоємні послуг: у сферах виробництва, обігу та управління, підготовка персоналу тощо.