259. Які проблеми стоять перед Україною у зв’язку з міграцією населення?

Нелегальна міграція є одним з виявів диференціації світу за умовами відтворення населення. Технічний прогрес у другій половині XX ст. хоч і зробив великий ривок, але приросту благ на одну особу не відбулося. Чисельність населення світу зростає переважно за рахунок бідної (менш освіченої) частини, що проживає у країнах, де рівень розвитку сучасних технологій, інфраструктури, культури все більше відстає від високорозвинутих країн. Злиденність у країнах третього світу охоплює вже 1,2 млрд осіб. Модернізація традиційних суспільств призводить до формування мобільного прошарку населення (у ньому домінує молодь). Практично повна відсутність можливостей для вертикальної мобільності в умовах надзвичайної бідності змушує її до переселення. Низька ймовірність легального переселення до високорозвинутих країн породжує значні за обсягом потоки нелегальних мігрантів.

Україна належить до країн зі змішаними потоками нелегальних мігрантів: вона виступає як країною виїзду, так і країною прийняття нелегальних мігрантів. З України нелегально виїжджає за кордон як певна кількість населення, яке постійно проживає на її території, так і прибулі, що тимчасово нелегально перебувають у країні з метою подальшого (нелегального) виїзду за кордон. Негативні наслідки від нелегальної міграції, властиві країнам виходу і входу нелегальних мігрантів, в Україні не тільки виявляються з усією повнотою, але й значно посилюються.

Є три головні шляхи проникнення нелегальних мігрантів до Європи: російський, середземноморський (через Португалію, Іспанію, Францію, влада яких активно виштовхує нелегалів до сусідніх країн) і балканський (головним чином через Туреччину, Боснію, Косово, Хорватію). Нелегали з старого (далекого) зарубіжжя проникають до РФ своїми шляхами. Чітко такі канали налагоджені в афганців. У Таджикистані і Туркменістані є злочинні групи, що займаються відправленням нелегалів з Афганістану до РФ. З фіктивними документами перетнути «прозорий» кордон РФ з Казахстаном можна досить легко. Проїзд територією РФ за наявності коштів теж не матиме особливих перешкод. До кордону з Україною (Ростовська область) вартість проїзду, за словами самих афганців, становить від двох до п’яти тис. дол. США .

Останнім часом в Україні значно збільшилася кількість нелегальних мігрантів з підробленими чи незаконно отриманими паспортами Киргизстану, Таджикистану, Грузії, Казахстану, Вірменії, РФ. Так, у Киргизстані, що має достатньо відкриту візову політику з КНР і оголосив про намір відмовитися від віз з країнами-членами Світової організації торгівлі, видавалися паспорти без сучасного захисту, в яких можна було легко змінити фотографію, і візи у формі печатки, не складні для підробки. Згідно з даними обстеження за участю Міжнародної організації міграцій (МОМ), складається враження, що тут, як і сусідньому Таджикистані, паспорти з неправильними особистими даними можна було купити у відомстві, що їх видає. За оцінками, в середньому кожний нелегальний мігрант платить організаторам перевезень за проїзд територією України 5-6 тис. дол. США. Отже, діяльність злочинних угруповань, що організовують і контролюють нелегальну міграцію через Україну, не є збитковою.

Серед причин вибору транзитними нелегальними мігрантами шляху до Західної Європи через Україну, крім головної (відсутності повноцінної системи імміграційного контролю), називають ще такі: можливість досить легко отримати статус біженця в Україні, порівняно невисокі ціни на основні споживчі товари, можливість підробітку у неформальному секторі економіки .

Характерним для транзитних нелегальних мігрантів в Україні є пошук не будь-якої зайнятості за винагороду, а насамперед такої, яка дає можливість мати заробітки і доходи, що не контролюються державою та її структурами. Якщо у країнах вселення нелегальних мігрантів основними сферами прикладання їх праці є будівництво, ремонт, прибирання приміщень, ресторанний і готельний бізнес, домашнє обслуговування, сфери з сезонним виробництвом (сільське господарство, індустрія туризму і розваг), то транзитний характер нелегальних мігрантів в Україні обмежує їх зайнятість однією сферою – торгівлею та посередницькими торговими послугами.

Не пов’язуючи своє майбутнє з Україною, транзитні нелегальні мігранти не відчувають стосовно України ніяких зобов’язань. Відсутність повноцінної системи імміграційного контролю може бути конкретизована «м’якістю» візової політики України, відсутністю контролю за діяльністю фізичних та юридичних осіб, які запрошують до України і приймають іноземців, наявністю розширеної підсобницької бази нелегальної міграції на території України, можливістю тривалого нелегального проживання, безконтрольного пересування, відсутністю дієвого механізму виселення та депортації іноземців з України.

Очевидно, що нелегальна міграція не може бути належним чином відображена офіційною статистикою. Певну допомогу у виявленні нелегальних мігрантів зможе надати аналіз інформації з імміграційних карток, що заповнюють всі іноземні громадяни, які приїздять до України на певний термін. Значний потенціал обліку нелегальних мігрантів мають переписи населення. Зокрема, серед поставлених імператором задач Першого всезагального перепису населення Російської імперії задача по адміністративно-поліцейських справах містила лише одну мету: «для спостереження за пересуванням населення». Обліку нелегальних мігрантів сприяло б використання у переписах населення спеціального короткого переписного листа для тих, хто перебуває у країні тимчасово.

Дуже занижена офіційна чисельність нелегальних мігрантів в Україні ґрунтується на висновку, що Україна не є своєрідним накопичувачем нелегальних мігрантів; нелегальні мігранти, прямуючи до країн Заходу, затримуються в Україні лише певний час (кілька місяців), необхідний для організації виїзду, збору групи тощо. Мають місце й інші цифри, наприклад, що в Україні нелегально проживає близько мільйона громадян інших держав. Для порівняння: чисельність нелегалів у 1998 р. у країнах ЄС становила (як мінімум) 3 млн осіб. Дані, що у країнах ЄС чисельність нелегалів коливається в межах 10-20 млн осіб, і ними виробляється близько 16% ВВП, на наш погляд, є дуже завищеними.

Крім прямого (після затримання) визначення країн походження нелегальних мігрантів, можна використовувати непряме їх визначення шляхом виділення так званих країн ризику. До таких країн належать ті, обсяги в’їзду громадян яких в Україну істотно перевищують обсяги виїзду громадян України до цих країн. Так, у 2000 р. до України в’їхало громадян з Філіппін (10,8 тис.), В’єтнаму (9,8 тис.), Афганістану (5,1 тис.), Йорданії (3,8 тис.), Камбоджі (3,2 тис.), Монголії (3,2 тис.), Бангладеш (3,1 тис.), Пакистану (3 тис.), тобто більше, ніж виїжджало до цих країн громадян України (до більшості з них громадяни України не виїжджали взагалі). Великим за обсягом був в’їзд до України громадян Індії, Південно-Африканської Республіки, Тайваню, Лівану, що значно перевищував чисельність громадян України, які виїжджали до цих країн.

Нелегальна міграція за значних її масштабів, враховуючи транзитне розташування України, може гальмувати соціально-економічний розвиток. Візовий режим, боротьба з нелегальною міграцією і тероризмом, незаконним обігом наркотиків, постійний облік демографічного балансу, порядок на кордоні, своєчасний перегляд законодавчих актів і «стикування» їх один з одним, перегляд інституту громадянства тощо утворюють особливу складову національної безпеки. Канали нелегальної міграції, що контролюються злочинними угрупованнями, не виключають, а, швидше, передбачають контроль з боку спецслужб іноземних держав, спрямований не тільки на боротьбу з нелегальною міграцією. На жаль, в Україні проблеми нелегальної міграції у такому аспекті до цього часу лише декларувалися, але практично не розглядалися.