200. Сучасні телекомунікаційні системи у міжнародних економічних відносинах

Єдиний інформаційний простір складається з таких головних компонентів:

1) інформаційні ресурси (IР) – бази і банки даних, усі види архівів, системи депозитаріїв державних IР, бібліотеки, музейні сховища і т.ін.;

2) телекомунікаційна інфраструктура.

Таким чином, до сучасної телекомунікаційної інфраструктури відносяться:

- територіально розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі і системи спеціального призначення та загального користування, мережі і канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками;

- інформаційні, комп'ютерні і телекомунікаційні технології – базові, прикладні і забезпечувальні системи, засоби їх реалізації;

- науково-виробничий потенціал в галузях зв'язку, телекомунікацій, інформатики, обчислювальної техніки, поширення і доступу до інформації;

- організаційні структури, включаючи кадри, що забезпечують функціонування і розвиток національної інформаційної інфраструктури;

- ринок інформаційних технологій, засобів зв'язку, інформатизації і телекомунікацій, інформаційних продуктів і послуг;

- система взаємодії інформаційного простору України зі світовими відкритими мережами;

- система забезпечення інформаційного захисту (безпеки);

- система масової інформації;

- система інформаційного законодавства.

Зростання платіжного обороту між банками країн світу викли­кало необхідність створення комунікаційних систем стандарти­зованого вигляду, які б працювали з уніфікованою інформацією. У 70-х роках XX ст. почали створюватися такі системи. Однією з найбільш популярних і ефективних стала система СВІФТ.

У 1973 р. у Брюсселі було створено акціонерне товариство — Всесвітню міжбанківську фінансову телекомунікаційну мережу (SWIFT). Офіційно вона почала працювати з 1977 р. Головна ме­та СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інфо­рмації на базі засобів обчислювальної техніки. Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. її послугами користувалися вже 3700 банків і фінансових установ із 92-х країн. Кількість користувачів системи із року в рік зростає. У 90-х роках банки України також стали користувачами системи СВІФТ. Щоденно через цю систему проходить понад 2 млн по­відомлень. Інформація передається цілодобово.

Мережа СВІФТ складається з двох поєднаних один з одним центрів управління в Амстердамі і Калпепері (США) з численни­ми системами комп'ютерів для управління мережею і передання даних. З цими центрами управління поєднані національні конце­нтратори в окремих країнах-учасницях. Деякі кредитні установи поєднуються з центрами управління через підключені мережі, або через свої центральні інституції з національними концентра­торами.

Головними сферами діяльності системи СВІФТ є:

- платежі — системи для виконання банківських інструкцій, інструкцій клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків;

- цінні папери — системи для підтримки торговельних під­тверджень, клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мережеві послуги для CREST (система розрахунків за цін­ними паперами у Великобританії) і CGO (клірингова палата і де­позитарій у Великобританії);

- іноземна валюта і грошові ринки — системи для підтримки повідомлень підтвердження, відповідностей, двосторонніх і бага­тосторонніх відносин. СВІФТ забезпечує засоби відповідностей і повідомлень для ECHO (Клірингова палата іноземної валюти Інтербанку в Лондоні).

Передання та обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 сек. Основне досягнення СВІФТ — це створення і використання стандартів банківської документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація банків­ських документів дала змогу уникнути багатьох помилок при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків. Переваги стандартів системи міжбанківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали їх також застосовувати на національному рівні (англійська ЧЕПС, французька САЖІТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК, українська СЕП і др.).

Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ бу­ла стандартизація форматів повідомлень та адрес, тобто розроб­лення і фіксація єдиної «мови банків». Цей процес почався у 70-ті роки XX ст. Через СВІФТ комп'ютери передають стандартну банківську і фінансову інформацію, що поділяється на сім кате­горій повідомлень, до яких входить понад 70 їх типів. Кожний тип зорієнтований на максимально повне і точне відображення вимог до подання та передання даних, які можуть виникнути в діяльності банків і фінансових установ. Текст повідомлення скла­дається з полів, частина яких є обов'язковою. Деяких полів може не бути, але всі вони заздалегідь пронумеровані. Обов'язкові поля утримують інформацію, необхідну для правильної обробки повідомлення. Додаткова інформація у разі необхідності розта­шовується на опціонних полях (необов'язкових). Повідомлення звичайно передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але, крім того, застосовуються ще системні повідомлення, які забез­печують взаємодію між користувачем і комунікаційною систе­мою. Системні повідомлення використовуються для запиту від­повідної інформації та отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей.

Кожне повідомлення складається з чотирьох частин: заголо­вок, текст, посвідчення, закінчення. Заголовок має восьми- або одинадцятизначну адресу отримувача — банку або фінансової установи, код відправника, поточний п'ятизначний номер, а та­кож тризначний код повідомлення з двозначним кодом-пріоритетом. Вид повідомлення визначається тризначним цифровим ко­дом. Його перша цифра відповідає категорії операцій. Так, пере­каз за дорученням клієнта позначається як 100, переказ за раху­нок коштів банку — 200, переказ банку за рахунок третього банку — 202, підтвердження валютної угоди — 300. Для коду­вання повідомлень за документарним інкасо використовується категорія 4, для операцій з цінними паперами — 5, для акредити­вних операцій — 7, для спеціальних повідомлень типу дебет-кредит-авізо і виписок за рахунками — категорія 9. Залежно від типу повідомлення відповідні поля заповнюються обов'язково, інші — за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюва­тись у тих або інших повідомленнях.