252. Які валюти вважаються вільно використовуваними?

Вільна конвертованість більшості національних валют країн світу на золото існувала до Першої світової війни. У роки світової економічної кризи 1929—1933 pp. золотий стандарт було відмінено, конвертованість національних валют на золото в більшості розвинених країн практично перестала існувати. Лише долари США, які належали центральним банкам та іншим офіційним органам зарубіжних країн, до серпня 1971 р. могли обмінюватися казначейством США на золото. Після серпня 1971 р., у зв'язку з кризою валютно-фінансової системи та знеціненням долара, було припинено конвертованість долара на золото. [3, c.67]

Після скасування золотого змісту всіх валют і їхніх золотих паритетів на початку 70-х років конвертованість розуміється як здатність вільно продаватися і купуватися, обмінюватися за діючим валютним курсом, використовуватися для створення різного роду фінансових активів.

Міжнародний валютний фонд схвалює і дає згоду на використання валюти тієї чи іншої країни в якості вільно конвертованої. Це означає, що вільно конвертована валюта може бути використана у всіх видах міжнародних банківських і фінансових операціях як резидентами, так і нерезидентами. У дійсний період 9 валют визнані цілком конвертованими, причому чотирьом з них Міжнародний валютний фонд у 1976 р. привласнив кваліфікацію "вільно використовувані валюти", підкреслюючи тим самим вищий рівень їхньої конвертованості. У цю категорію входять: долар США, євро, фунт стерлінгів, японська ієна. Ці валюти найбільш активно використовуються в міжнародних розрахунках і завжди маються в достатній кількості на світовому валютному ринку і накопичуються у валютних резервах країн світу. Режим функціонування вільно конвертованої валюти на практиці означає відсутність яких-небудь валютних обмежень.

Ступінь конвертованості валюти знаходиться в прямої залежності від економічного потенціалу країни, масштабів її зовнішньоекономічної діяльності, стійкості внутрішнього грошового обігу, ступеня розвитку національних товарних і грошових ринків і ринків капіталу. Крім того, необхідною умовою підтримки конвертованості є постійна участь центрального банку країни у валютних інтервенціях для утримання курсу своєї національної валюти до долара США чи до якого-небудь визначеного кошика іноземних валют на оптимальному рівні.

253. Які ви знаєте основні форми розвитку міжнародної науково-технічної кооперації?

Розвиток міжнародної кооперації науково-технічної діяльності визначається розширенням і поглибленням процесів поділу праці, економічної інтеграції, необхідністю пошуку нових, більш ефективних способів державного регулювання науково-технічного прогресу.

Така кооперація в сфері НДДКР містить у собі переважно проекти і програми прикладних досліджень і дослідно-конструкторських розробок, спрямованих на досягнення комерційного результату уже в найближчі роки. Фінансування НДДКР по таких проектах здійснюється пропорційно частці кожного учасника в капіталі створюваного консорціуму. При цьому широко використовуються засоби державних бюджетів країн-учасниць як у формі субсидій і дотацій на проведення НДДКР, так і у формі надання податкових пільг, у тому числі і для здійснення експорту продукції, виробленої на основі міжнародної науково-технічної кооперації.

Виділяють слідуючі формиміжнародної науково-технічної кооперації — міжгалузева, внутрішньогалузева, окремих підприємств.

Всі можливі форми міжнародного кооперування схоплені діяльністю таких структур як ТНК.

Міжнародна консорціумна організація комерційної взаємодії типово вважається формою міжнародної науково-технічної кооперації; те саме стосується спільних підприємств, щоправда, традиційне для наших умов міжнародне спільне підприємництво, частіше є акціонерною формою вкладання капіталів, ніж проект спільної реалізації певного конкретного проекту.

У Законі України “Про зовнішньо-економічну діяльність”, спеціалізацію та кооперацію у галузі виробництва, науки і техніки було визначено як одну з форм міжнародного співробітництва, нарівні з торгівлею та іншими формами взаємодії. Цей закон дає і розгорнуте визначення міжнародної кооперації (у найбільш вузькому розумінні): міжнародна кооперація – взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним. У процесі такої взаємодії здійснюється спільне розроблення або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплектних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Згідно з класифікацією ЄЕК (Європейська економічна комісія) ООН формами виробничої кооперації можна вважати:

- поставку комплектних підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості - продукцією, що має бути виготовлена на їх основі;

- надання ліцензії та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їхньої - - вартості поставками продукції, отриманої з їх використання;

- підряд;

- спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР);

- організацію спільних підпримєств;

- запровадження спільних проектів;

На відміну від цього у класифікації ЮНКТАД виділяються такі виробничо-коопераційні форми:

- спільне виробництво;

- підряд (це договір, за яким одна сторона зобов¢язується виконувати завдання іншої сторони (замовника));

- поставки в рамках ліцензійних угод;

- взаємне доповнення виробничих потенціалів;

- розподіл виробничих програм у вигляді спеціалізації;

- організація спільних підприємств.

Багатостороння кооперація в умовах сучасного науково-технічного прогресу, особливостей соціально-економічного розвитку стає ключовою передумовою підвищення ефективності окремих національних відтворювальних комплексів, зокрема й нашої держави.

Ефективність участі національної економіки в процесах виробничої кооперації значною мірою залежить від правильності її макроекономічного регулювання.

Функцією державного втручання є, наприклід, створення сприятливого для коопераційної взаємодії законодавства, укладання відповідних угод, забезпечення стабільності внутрішнього ринку та умов діяльності комерційних структур у разі зіткнення зі стихією світової конкуренції, а можливо і з централізовано скерованими експасіоністськими або протекціоністськими діями з боку інших держав. У більш загальному плані держава повинна дбати про оптимізацію якості відтворення.

Технічно міжнародна кооперація у вигляді спільного виробництва виражається передусім у поставках (взаємних чи односторонніх) субпродуктів, вузлів та деталей, із подальшою доробкою, доведенням тазбиранням кінцевої продукції на підприємствах партнерів або одного з партнерів.

Очевидно, що для реалізації цілей такого співробітництва потрібне узгодження не тільки на мікро-, а й на макроекономічному рівні численних підходів до питань метрології та стандартизації, уніфікації технічних правил та нормативів, типізації або включення до числа прийнятих стандартів окремих параметрів готових виробів, агрегатів, вузлів та деталей (експансія – розширення сфери впливу окремих країн, монополій, транснаціональних корпорацій, внаслідок витіснення інших країн, компаній, корпорацій, захоплення ринків збуту).