209. Теорія прямих і портфельних інвестицій і міжнародного підприємництва

Теорія портфельних інвестицій базується на макроекономічному аналізі і виходить з того, що зарубіжний інвестор, який бажає диверсифікувати свій портфель за рахунок цінних паперів іноземного походження, орієнтується у своїй діяльності передусім на чотири моменти: а) рівень прибутковості іноземних цінних паперів; б) ступінь комерційного та політичного ризику за цими вкладеннями; в) рівень ліквідності цих паперів; г) бажання диверсифікувати свій портфель цінних паперів за рахунок паперів іноземного походження. Комбінація названих чинників веде до того, що динаміка портфельних інвестицій опиняється в залежності від економічної і політичної кон’юнктури.

Прямі іноземні інвестиції– це не просто (або навіть переважно) міжнародний рух капіталу, а скоріше розширення компанії з вітчизняної країни в приймаючу країну. Розширення компанії охоплює потоки капіталу, технології та підприємницьких навичок до приймаючої країни, де вони поєднуються з місцевими факторами у виробництві товарів на місцевий та експортний ринки.

Виходячи з природи ПІІ, очевидно, що теорія прямих інвестицій повинна бути насамперед теорією міжнародного торговельно-промислового підприємства і давати відповідь на ряд фундаментальних питань, зокрема таких як причини та мотиви міжнародного руху капіталу, форми зарубіжного інвестування, фактори конкурентоспроможності інвестуючої фірми з місцевими компаніями, співвідношення і взаємодія державного і галузевого інвестування та інші.

На сьогодні найбільш повне та всебічне обґрунтування міжнародної інвестиційної діяльності, прямого іноземного інвестування знаходить свій прояв в теоріях монополістичної переваги, інтерналізації, еклектичної парадигми Дж. Даннінга, технологічного розриву та моделі наукомісткої спеціалізації, концепції "інвестиційних" полів. Вихідним постулатом теорії монополістичної переваги є теза про те, що інвестуюча фірма володіє монополістичною перевагою, яка дозволяє їй управляти дочірньою компанією за кордоном з більшою ефективністю, ніж місцеві конкуруючі фірми. Ці переваги стосуються рідше специфіки фірми, ніж її виробничого розташування. Ці переваги – власність фірми, а тому вони недоступні решті фірм на відкритому ринку. Отже, прямі інвестиції стосуються більше теорії організації виробництва, ніж теорії міжнародного руху капіталу. Монополістичні переваги інвестуючої фірми можна віднести до двох загальних категорій: досконаліші знання та економія масштабу.

Теорія монополістичної переваги закордонних прямих інвестицій розрізняє горизонтальні та вертикальні закордонні інвестиції. Горизонтальні закордонні інвестиції здійснюються тоді, коли інвестуюча компанія проникає в іноземні країни для виробництва такої самої продукції, яка виробляється вдома. Тому це не що інше, як географічна диверсифікація асортименту виробів компанії. Навпаки, вертикальні інвестиції існують тоді, коли інвестуюча компанія проникає в іноземні країни для виробництва проміжних продуктів (напівфабрикатів), які використовуються як вхідні параметри у вітчизняному виробництві (зворотна вертикальна інтеграція), або для виробництва чи продажу своєї продукції на останніх стадіях, ближче до кінцевого покупця (форвардна вертикальна інтеграція). Зворотна вертикальна інтеграція зокрема пов’язана з інвестиціями в добуванні корисних копалин, тоді як форвардна інтеграція пов’язана з експортуванням, наприклад, заснуванням заводу монтажних конструкцій або якогось збутового відділення.

Класична теорія розкриває основу інвестиційних рішень, однак представляє її надто узагальнено, не показуючи складного механ­ізму реалізації спонукального мотиву інвестування капітала. Для того, щоб зрозуміти, чому у окремої фірми можуть з'явитися мож­ливості отримання прибутку від інвестування капітала за рубе­жем, вимагається більш всебічно і детально розвинути аналіз при­чин, за яких фірми вивозять капітал за кордон. Ці причини вклю­чають до себе:

• можливість зниження ризику шляхом географічної дивер­сифікації виробництва;

• можливість використання недосконалості ринка;

• можливість підвищення ефективності виробничої та збутової діяльності.

Очевидним мотивом прямих інвестицій є можливість більш ефек­тивно виготовляти товари поза країною базування. Ефективність виробничого процесу збільшуватиметься, якщо філії відкриваються в тому місці, де чинники виробнитцва найдешевші.

Міжнародний бізнесрозвивається у різних галузях підприємницької діяльності. Його галузева спеціалізація визначається співвідношенням між потребами окремих країн в тій чи іншій продукції та послугах і можливостями їх задоволення за рахунок власного виробництва, яке в певній мірі залежить від наявності в країні відповідних сировинних ресурсів. Завдяки такому становищу сформувалася міжнародна спеціалізація промислово розвинутих країн світу, яка проявляється у міжнародній діяльності найбільших компаній.

Міжнародна теорія життєвого циклу Раймон Вернена розглядається як теорія торгівлі. Але вона, до того ж, має велике значення для аналізу прямих зарубіжних інвестицій. Р. Вернон припустив, що торгівельні та інвестиційні зв'язки залежать від того, на якій стадії життєвого циклу знаходиться продукція компанії. Ці стадії справляють великий вплив як на міжнародну торгівлю, так і на інвестиції.

Помітним вкладом у розвиток теорії міжнародного підприємництва були розробки американського економіста Йозефа А. Шумпетера . К. Фрідмен і П. Друкер однозначно визнають, що послідовна теорія підприємництва вперше була запропонована саме Й. Шумпетером, але через певні причини його піонерські теорії не були достойно оцінені до останньої четверті XX ст. На думку Друкера, “з усіх найвідоміших економістів сучасності тільки Шумпетер звернув належну увагу на підприємця і його значний вплив на економіку” . У своїй книзі “Теорія економічного розвитку”, яка вперше вийшла друком у 1911 р., Шумпетер представляє підприємця господарюючим суб’єктом, “функцією якого є здійснення нових комбінацій і який виступає його активним елементом, причому підприємець не є обов’язково власником” .

Й. Шумпетер, по суті, чи не першим у західній економічній науці почав розглядати економічну систему як динамічну. У своїх дослідженнях він виходив із зв’язку підприємництва з так званою динамічною невизначеністю. За його висновками, у країні, де відсутній технічний прогрес, економічна система не здатна до саморозвитку. Збурюючі економічні зміни зведені вченим до інновацій, а підприємець ототожнювався з інноватором саме як джерело змін в економіці. Й. Шумпетер стверджував, що “нормою здорової економіки, головною реальністю економічної теорії і практики є не рівновага чи оптимізація, а динамічна нерівновага, викликана діяльністю новатора-підприємця” .

Теорія Хекшера-Оліна стосовно до міжнародного підприємництва стверджує, що кожна країна прагнутиме до спеціалізації і експорту тієї про­дукції, при виготовленні якої інтенсивно використовуються над­лишкові, а відтак більш дешеві чинники виробництва, а отже і до імпорту тих продуктів, чинники виробництва яких, через віднос­ну рідкісність їх, в цій країні є дорогими.

Отже, теорія співвідношення чинників виробництва стверджує, що співвідношення частки землі, трудових ресурсів і капіталу зумовлює їх порівняльну вартість. Ці витрати, у свою чергу, виз­начають, які товари країна може виробляти більш ефективно і експортувати.

Можна зробити загальний висновок: в основі міжнародногобізнеса лежить різна здатність країн ефективно виробляти різні товари, що грунтується на 1) природних та 2) набутих порівняль­них перевагах, таких як відмінності у співвідношенні чинників виробництва, в рівні застосовуваної технології, що визначають виробничі можливості і призводять до різниці у витратах вироб­ництва. Порівняльні переваги є також наслідком рівня культури, пріоритетів в освіті, наукових дослідженнях. Так, здатність США утримати порівняльні переваги у виробництві багатьох товарів належить не лише від розмірів праці і капіталу, але й від здат­ності «вирощувати і захищати ідеї».

Слід зазначити, що в основі сучасної теорії управління лежать насамперед дві основні течії економічної науки: кейнсіанство і класичний підхід, або неокейнсіанство та монетаризм (неокласичний підхід). Саме ці два теоретичні напрями створили і визначають сьогоднішні механізми, інструменти та критерії оцінки управління зовнішньоекономічною діяльністю країн із ринковою економікою і міжнародних економічних та фінансових інституцій .