12.2. Основні складові життєдіяльності виховної організації.

Під самим поняттям життєдіяльність в сучасних умовах розуміють взаємозв'я­зану сукупність різних видів роботи, які забезпечують задоволення пот­реб конкретної людини, колективу, групи з урахуванням вимог і потреб більш широкого соціального середовища і суспільства в цілому. Життєдіяльність виховної організації стає умовою розвитку людини остільки, оскільки вона може й прагне реалізувати в ній свою активність, виступаючи в якості суб'єкта представлених в конкретній виховній організації сфер життєдіяльності.

Змістовно життєдіяльність виховної організації в себе може включати спілкування /в якому активність людини спрямована на взаємодію з іншими людьми/, пізнання /активність людини спрямована на пізнання навколишнього світу/; предметно-практичну діяльність /в якій відбувається реалізація активності в роботі, пов'язана із засвоєнням та перетворенням предметного середовища/; духовно-практичну діяльність /активність зв'язана зі створенням і використанням духовних і соціальних цінностей/; спорт /де реалізовується функціонально-органічна активність/; гру /реалізація активності у вільній імпровізації в умовних ситуаціях/.

Розвиток і активність людини в тому або іншому віці визначається тим, наскільки сприйнятливі умови для успішної реалізації її активності в різних сферах життєдіяльності. В залежності від типу виховної орієнтації будь-яка із визначених вище сфер може бути змістовною основою її життєдіяльності /пізнання - в школі, пізнання і предметно-практична діяльність - в ПТУ і т.п./, її компонентом /предметно-практична діяльність - в школі, в літньому таборі/ або фоном життєдіяльності /спілкування, спорт, гра в будь-якій організації/.

Стиль керівництва життєдіяльністю виховної організації багато в чому визначав те, як реалізується управління життєдіяльністю виховної організації, а також як співвідноситься управління з самоуправлінням і самоорганізацією її складових частин. Стиль керівництва визначає міру, "жорсткості" - "м’якості" управління, а також обсяг і зміст функцій, повноважень, прав, які керівник делегує органам самоуправління. Структура органів самоуправління виховної організації та її первинних колективів, їхній взаємозв'язок залежать від змісту життєдіяльності, віку та інших характеристик членів колективу, рівня його розвитку, сформованих в організації традицій. Зміна умов та змісту життєдіяльності організації, складу та віку членів колективу веде до змін делегованих самоуправлінню прав і структури його органів.

Актуалізація змісту життєдіяльності виховної організації багато в чому залежить від того, наскільки цей зміст має соціально орієнтуючу спрямованість. Актуалізація змісту життєдіяльності стає ефективною і тоді, коли він сприяє розвитку самодіяльності членів колективу.

Диференційований підхід у виховній діяльності виховної організації та її лідерів-вихователів - важливий засіб ефективної реалізації соціально-виховних завдань. Диференційований підхід створює також можливості впливу на відносини: між особистістю і групою, групою і колективом між групами: окремими особистостями в групі і в колективі. Реалізації диференційованого підходу сприяє створення тимчасових творчих груп; делегування одній з груп права представляти колектив за його межами; створення спеціальних педагогічних ситуацій, що допомагають розкрити достоїнства того або іншого колективу, які погано знають оточуючі; організація групових ігор, конкурсів, змагань. Диференційований підхід у масштабах виховної організації пов'язаний з урахуванням вікової та статевої приналежності вихованців, відповідним знанням завдань кожної віку та особливостей розвитку людини на тому або іншому етапі її життя. Диференційований підхід допомагає ґрунтовніше розробляти зміст і форми виховання головним чином не для кожного вихованця зокрема, а для певних “категорій” людей, які входять у той або інший колектив.

12.3. Взаємодія як спосіб спільної виховної діяльності у виховній організації.Змістовною основою взаємодії є ціннісні інтелектуальні, експресивні, соціальні та інші визнані суспільством і самою організацією складові, в яких здійснюється взаємодія. Групова взаємодія організовується в життєдіяльності первинних колективів між усіма їх членами, всередині мікрогруп і між ними. Ця взаємодія, як правило носить функціонально-рольовий характер, тобто організовується для того, щоб розв'язувати завдання, адекватні функціям виховної організації в тій або іншій сфері її життєдіяльності.

Організація групової взаємодіяльності передбачує включення її членів і окремих мікрогруп в процеси визначення цілей, досягнення яких необхідне для вирішення завдань, планування необхідної для цього роботи, реалізації наміченого, аналізу виконаної роботи. Реалізація намічених завдань здійснюється відповідно до визначених норм взаємодії. Міжгрупова взаємодія організовується між первинними колективами, кожному з яких забезпечується позиція групового суб'єкта життєдіяльності. Об'єктивною умовою організації продуктивної міжгрупової взаємодії є феномен співвіднесення груп одна до одної, в ході якого виникає почуття "'ми -група" як результат співвіднесення своєї групи з іншими.

Організація масової взаємодії у виховній організації передбачує включення всіх або більшої частини її членів у спільну участь, сприймання і переживання якогось видовища.

Певна річ, в процесі організації та здійснення різних видів взаємодії у виховній організації надзвичайно важливо проводити навчання взаємодії, тобто сформувати у вихованців інтелектуальну, психічну і соціальну готовність до ефективної участі у взаємодії та оволодіння способами практичної реалізації цієї готовності, Оптимальним періодом підготовки до взаємодії є дитинство, отроцтво, юність, коли людина найбільш сприйнятлива до навчання й володіє настирливою потребою до взаємодії з іншими людьми.

Як показує досвід, підготовка до взаємодії може вестися у виховні організації кількома шляхами. Насамперед, в процесі організації взаємодії в побуті та життєдіяльності процес навчання здійснюється за допомогою відповідного інструктування керівником як доцільно і ефективно взаємодіяти в тому або іншому випадку, а також в ході планування, підготовки, реалізації і аналізу тих або інших справ і ситуацій в яких співпрацюють члени організації.

Здійснюючи взаємодію у виховній організації, насамперед необхідно розвивати у дітей, підлітків та юнаків базу для мовного спілкування, яка передбачує: наявність великого запасу слів, правильність мовлення; логічність побудови та висловлювання думок, точне сприймання усного слова і точну передачу ідей партнерів своїми словами; уміння виділяти з почутого суть справи; коректно ставити запитання, короткість і точність формулювань відповідей на запитання партнерів.

Вільне володіння мовою формується у відповідності з навчальними програмами у всіх класах у процесі навчання. Особливу роль в цьому можуть відігравати уроки позакласного читання і аналіз навчальних екскурсій, а також колективні форми пізнання. Ефективними способами розвитку мовлення можуть стати колективне планування і аналіз заходів, а також творчі вправи, які розвивають навички імпровізації.

Важливою частиною підготовки дітей, підлітків, юнаків до взаємодії можна вважати формування у них соціально цінних установок. Необхідно, щоб вихованці ставилися до партнерів по взаємодії як до мети, а не як до засобу досягнення власного благополуччя. У дітей необхідно формувати інтерес до самого процесу взаємодії, а не лише до його результату, розуміння того, що взаємодія - це діалог, який вимагає терпимості і до ідей, і до дрібних недоліків партнера, уміння слухати і вгамовувати свою "монологічну активність". Нарешті дітей необхідно орієнтувати на те, що у взаємодії потрібно не тільки щось отримувати самому, а й по мірі можливостей якомога більше давати іншим.

Дуже важливо в сфері взаємодії формувати у дітей, підлітків та юнаків розвиток комунікативних умінь. Насамперед, в зв'язку з цим необхідно навчити вихованців уміти орієнтуватися в партнерах. Діти повинні завжди вміти придивлятися до людей у різних ситуаціях, навчатися розуміти їхній настрій, характер. Усе це допоможе їм відшукати правильний стиль і тон спілкування в тій або іншій ситуації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншого, його ставлення до справи. Багато чого важить і вміння орієнтуватися в ситуації взаємодії.

Уміння орієнтуватися в партнерах і в ситуації допоможе навчитися запобігати непотрібних конфліктів.

Ефективність навчання в сфері взаємодії передбачує насамперед формування усвідомленості і розуміння чіткості понять, якими оперує людина; визначеність і конкретність мислення; вміння бачити невизначеність в діяльності й знаходити її причини; усвідомлення зв'язків між предметами і явищами, а також діючих тенденцій в розвитку про­цесів; здатність передбачувати розвиток подій на основ! аналізу наявних тенденцій.

Оскільки людина пізнає навколишній світ не тільки в процесі багатогранної життєдіяльності в різних сферах взаємодії і навчання а й через різноманітні форми та засоби спілкування з іншими людьми, через саму життєдіяльність виховних організацій, ефективність виховної роботи може бути високою при умові урахування рівня інформованості суб'єктів пізнання в різних галузях знань; їхніх пізнавальних та інших інтересів; наявності у них установки па пізнання та її конкретної орієнтації на ті або інші сфери пізнання; очікувань наявних у них відносно пізнання в тій або іншій організації.

Ефективність пропаганди освітніх знань у виховних організаціях у значній мірі залежить від того, наскільки широко і успішно в цій робот використовується групові форми організації процесу пізнання. Насамперед це пов'язано з вибірковістю сприймання і засвоєння інформації людиною. Вибірковість, звичайно, визначається як особистісними властивостями людини, так і її впливом на найближче коло спілкування.

Джерелом тієї або іншої людської інформації можуть бути сама життєдіяльність, об'єктивна дійсність, суб'єктивні переживання. Але сам розвиток думки, як правило, здійснюється в спілкуванні.Саме в спілкуванні з іншими людьми народжуються сумніви, потреба обґрунтувати правоту своєї думки. І як дотепно зауважив видатний психолог XX століття Жан Піаже, "самі собі ми охоче віримо на слово, і тільки в процесі спілкування виникає необхідність у перевірці та підтвердженні думки". Саме спільна інтелектуальна робота в групі створює для цього можливості, а також розвиває у людини уміння планувати хід вирішення проблем, уміння висловлювати і обґрунтовувати свої думки, продуктивно дискутувати.