Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття "мета виховання".

2. Поясність сутність поняття "цінність".

3. Дайте характеристику існуючим ціннісним системам: теоцентричній, соціоцентричній, антропоцентричній.

4. Поясність сутність понять "ціннісний абсолютизм" та "ціннісний релятивізм".

5. Дайте характеристику найбільш відомих сучасних педагогічних систем (неогуманізм, екзистенціалізм, прагматизм, біхевіоризм, неотомізм, неофрейдизм, діалектико-матеріалістична педагогіка) з позицій домінуючих цінностей, які вони проповідують.

6. У чому полягає мета виховання в сучасній українській школі?

7. Дайте характеристику провідних виховних концепцій в сучасній українській педагогіці з позицій їх ціннісних орієнтацій.

Розділ VII. ФОРМУВАННЯ НАУКОВОГО СВІТОГЛЯДУ ШКОЛЯРІВ

7.1.Суть та основні структурні елементи наукового світогляду.

7.2.Основні шляхи та засоби формування наукового світогляду учнів.

7.3.Активна трудова і громадсько-корисна діяльність - важливі складові у формуванні наукового світорозуміння особистості.

7.4.Науковий світогляд і релігія. Світський характер навчання та виховання в сучасній школі.

Ключові слова:

Науковий світогляд, наукові знання, погляди, переконання, ідеали, моральні якості особистості, психологічні умови формування наукового світогляду, дидактичні умови формування наукового світогляду, трудова та громадсько-корисна діяльність школяра, науковий світогляд і релігія, світський характер навчання і виховання.

Література:

1. Закон України "Про освіту" //Голос України. - 1996, 25 квітня.

2. Закон України "Про загальну середню освіту" //Голос України. - 1999, 23 червня.

3. Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ століття) // 1993, 18 вересня.

4. Концепція середньої загальноосвітньої школи України // Інформаційний збірник Міністерства освіти України.- К., 1992.-№№1,2.

5. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти.- К., 1996.

6. Сухомлинський В.О. Народження громадянина. /Вибр. тв.: В 5 т. Т.3.- К., 1977. С.283-658.

7. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа. /Вибр. тв.: В 5 т. Т.4.- К., 1977. С.206-300.

8. Учитель і світогляд: проблеми становлення. - Житомир, 1996.

7.1.Суть та основні структурні елементи наукового світогляду.

Світогляд - це узагальнена система поглядів, переконань, ідеалів, в яких людина виражає своє ставлення до оточуючого її природного та соціального середовища. Являючись узагальненням знань, досвіду та емоційних оцінок, у яких і відображені особливості суспільного буття людини, її місце в конкретній системі суспільних відносин, світогляд особи визначає ідейну спрямованість всього її життя, діяльності та поведінки. Світогляд залежить не тільки від рівня суспільного розвитку та приналежності даної особи до того чи іншого суспільного класу, групи, а й від особливостей особистого життя людини, його конкретних умов. У широкому розумінні розвитку особи її світогляд визначається її діалектичною взаємодією з суспільним середовищем. Свідомість особи не тільки відображає зовнішні впливи, а й являє собою відповідну збуджуючу силу, що визначає життєдіяльність людини.

Специфіка світогляду - в цілісному, осмисленому відображенні дійсності, опосередкованому суспільними та індивідуальними потребами, інтересами, задачами, ідеалами. Орієнтуючи свідомість людини в системі суспільних відносин та природних взаємозв'язків, світогляд задає сукупність вихідних даних цінностей та установок, які впливають на поведінку та спосіб життя соціальних класів, груп та індивідів. Уявлення та ідеї, які входять у склад світогляду, стають переконаннями людини, приймають активну участь у формуванні її позиції по відношенню до усіх життєво важливих явищ та подій у навколишньому житті.

Таким чином, світогляд - істотний феномен як особистого, так і громадського (суспільного) життя людей. Можна сказати, що він відображає єдність індивідуальної та суспільної свідомості. Саме завдяки такій єдності свідомість однієї людини, зберігаючи свої особисті характеристики, з'єднується з суспільною свідомістю.

Світогляд - це складне, неоднорідне й багатопланове утворення. Воно має досить складну структуру. Різні компоненти цієї структури виконують специфічні функції й разом з тим взаємно переплітаються.

Основними функціями світогляду є орієнтаційна, інформаційно-відображуюча і оцінююча.

Загальні уявлення про різні сторони об'єктивного світу дають науки про природу та суспільство. Ці уявлення складають важливий елемент світогляду. У своєрідному переломленні певні загальні сторони природної та соціальної дійсності так або інакше відображають література та мистецтво, мораль та право. У фантастичній, ілюзорній формі уявлення про світ та людину формулюються релігією. Загальну ж концепцію світу, так би мовити, його універсальну концепцію - його минулого, сучасного та майбутнього - виробляє філософія.

Проте, розглядаючи окремі компоненти світогляду, було б помилковим вважати, що він не має цілісного змісту й служить лише для загального визначення різних елементів духовного життя. Насправді світогляд - це не механічна сума відокремлених один від одного елементів свідомості. Теоретичне мислення виділяє з світогляду різні елементи, а в реальному житті вони органічно з'єднані й у цілому складають зміст світогляду. Взаємовідносини світогляду й різних форм свідомості - це взаємовідносини загального та окремого. У кожній окремій формі специфічно проявляється загальне. І якщо світогляд не може існувати поза філософією, наукою, правом, мораллю та іншими формами свідомості, то вони, в свою чергу, органічно зв'язані з світоглядом як загальним об'єднуючим началом.

В залежності від того, які погляди домінують у тій або іншій сукупності уявлень про світ в цілому, а також в залежності від способу включення відповідних поглядів та уявлень у структуру світогляду, способи їхнього обґрунтування можна говорити про різні типи світогляду.

На ранніх етапах історії емпіричні знання про навколишню дійсність, що виростали з матеріальної практики, служили орієнтиром у повсякденному житті й першоджерелом формування світогляду. Первісні емпіричні знання тісно перепліталися з міфологічними та релігійними уявленнями. Ці уявлення були фантастичними відображеннями дійсності, виразом безсилля людини перед стихійними силами природи та ілюзорним подоланням цього безсилля.

Зародження перших філософських систем знаменувало собою становлення якісно нового типу світогляду - філософсько-теоретичного. Від примітивно-емпіричного та релігійно-міфологічного він відрізняється як за формою, так і за змістом. На місце розрізнених відомостей, міфів та наївно антропоморфічного перенесення на об'єктивний світ міжособових стосунків філософія ставить виявлення (в тій або іншій формі) властивих природі та людині особливостей та зв'язків. Найбільш загальні уявлення про природу, суспільство та людину, задавані ними норми поведінки людей стають предметом теоретичного розгляду, свідомого аналізу та відбору, що збагачує світогляд новим змістом, новими засобами усвідомлення світу та самої людини.

З виникненням та розвитком філософії як особливої форми суспільної свідомості вона починає відігравати домінуючу роль у домінуючу роль у формуванні світогляду. Фактично до недавнього часу (до кінця ХІХ ст.) світогляд ототожнювався з філософією. Правда, при цьому, говорячи про науковий світогляд, слід пам'ятати, що далеко не всякий філософський, теоретично обґрунтований світогляд є разом з тим і науковим, так само як не всяка теорія має науковий характер. Властивість "теоретичність" характеризує, головним чином, форму організації знання, тоді як атрибут науковості є, насамперед, змістовою характеристикою знання з точки зору його відношення до реальності. Філософськи, теоретично обґрунтований світогляд стає науковим тільки дякуючи більш чи менш точному відображенню в ньому об'єктивної дійсності. Головна характерна особливість наукового світогляду полягає в тому, що він розробляється не шляхом довільної, суб'єктивної рефлексії, а на основі філософського узагальнення одержаних наукових даних та висновків з них. Вирішальна умова переходу до теоретично обґрунтованого наукового світогляду - перетворення самої філософії в науку. Філософія - це найбільш загальне, універсальне світоглядне поняття, яке охоплює буквально всі сторони життя в його істотних проявах. Певна річ, при цьому ми маємо на увазі науково-матеріалістичну концепцію.

Звичайно, в розвитку сучасного наукового світогляду велику роль відіграють конкретні науки: як суспільні, так і природничі. Світоглядна функція конкретних наук пов'язана, насамперед, з виробленням загального наукового світогляду, який спирається на сукупність відомостей усіх наук, на знання законів природи та суспільства а також духовної діяльності людини.

Надзвичайно великий внесок у становлення та розвиток наукового світогляду зробили у свій час видатні природничо-наукові досягнення ХІХ ст. - відкриття закону перетворення енергії, клітинної будови живої матерії та дарвінівська теорія еволюції. Світоглядне значення новітніх досягнень природознавства абсолютно очевидно підтверджується тією величезною літературою - філософською, соціологічною, науково-фантастичною, художньою, в якій філософськи осмислюються досягнення сучасної фізики, кібернетики, молекулярної біології, космонавтики тощо.

Особливість філософського осмислення наукових відкриттів полягає в тому, що воно носить узагальнюючий характер. Філософія - знаряддя синтезування наявних знань, методологічний центр взаємозв'язку та взаємовпливу наукових дисциплін.

Підкреслимо взаємовплив у формуванні наукового світогляду філософії і моралі, оскільки обидві ці форми свідомості чи не найбільш повно виконують світоглядні функції. Адже моральна свідомість, відображаючи загальну картину людського буття, виступає і в якості частини світогляду й одночасно показує свою роль у філософському обґрунтуванні моральних ідеалів.

Окремо наголосимо на тісному зв'язку світогляду з мистецтвом. Адже відомо, що мистецтво завжди було могутнім засобом пізнання життя та людських характерів, сферою активного пошуку істини та дійовим засобом виховання правдою, бо майстри літератури й мистецтва - це не просто носії певного світогляду, їхня роль полягає у художньо-образному осмисленні та показі життя своєї епохи, а через неї й життя взагалі, у прагненні висловити те, що Гете називав життям життя.

Таким чином, виходячи з вище сказаного, ще раз наголосимо, що під поняттям "світогляд" слід розуміти специфічну форму свідомості людини, що включає в себе систему її знань, поглядів, переконань та ідеалів, у яких виражається її ставлення до розвитку природи й суспільства і які визначають її суспільно-політичну та морально-естетичну позицію і поведінку в різних сферах життя.

Наведене визначення, як бачимо, не тільки розкриває сутність світогляду як особистісної характеристики людини, а й дає відповідне уявлення про його структуру. Найважливішими компонентами структури світогляду є: 1) система наукових знань, 2) погляди, 3) переконання, 4) ідеали людини. Можна виділити і такі структурні компоненти світогляду, як: об'єктивні (наукові знання) та суб'єктивні (погляди, переконання та ідеали).

Знання як об'єктивний компонент світогляду являють собою систему наукових істин, що мають форму описово-констатуючого судження особи. Вони пов'язані з осмисленням та розумінням об'єктивної сторони природних та суспільних явищ. Тому, зважаючи на це, можна стверджувати, що оволодіння науковими знаннями створює основу для вироблення в собі кожною особистістю наукового світогляду. Однак, для того, щоб знання сприяли формуванню світогляду, вони повинні набути для людини суб'єктивного смислу, тобто перетворитися у її погляди і переконання, стати основою вироблення її ідеалів.

Погляд - це судження, умовивід людини, пов'язаний із тлумаченням тих чи інших природних чи суспільних явищ, вираз його ставлення до них. Не рідко, наприклад, матеріалісти і ідеалісти одні й ті ж явища тлумачать по-різному.

Певна річ, погляди мають величезне значення для людини й відповідно впливають на її поведінку. Однак, прямий перехід від поглядів до вчинків відбувається далеко не завжди.

Більш дійовим компонентом світогляду людини є її переконання. Вони, як правило, характеризуються певним впливом ідейних збуджень (ідей) на діяльність, поведінку та особистісний розвиток людини. Будь-яка ідея як основа переконання людини являє собою глибоке пізнання істини й прагнення дотримуватися цієї істини у своєму житті. У такому значенні під переконаннями розуміють сукупність глибоко осмислених та емоційно пережитих ідей, що відносяться головним чином до ідеології, політики, моральності та мистецтва, які визначають стійкість життєвої позиції особи, характер її діяльності та поведінки. Переконання є наслідком інтелектуально-емоційного процесу та життєвого досвіду особи. В результаті їх утворення засвоєні знань (ідеї) набувають сили глибоких внутрішніх мотивів та стимулів поведінки й слугують основою зміцнення її вольових зусиль. Переконання - це те, що людина глибоко осмислила та пережила й що вона готова відстоювати при будь-яких умовах.

Органічним компонентом світогляду є ідеали особи. Ідеал (від грецького ідеа - уявлення) - це усвідомлення вищої досконалості, те, що стає метою діяльності, життєвим устремлінням особи.

Як свідчить концепція загальної середньої та вищої освіти в суверенній Українській державі, система світоглядних ідей у змісті освіти створює всі можливості для формування у вихованців наукових поглядів, переконань та ідеалів. Певна річ, вирішальну роль у цьому процесі відіграють включені у зміст освіти світоглядні ідеї з питань розвитку природи, суспільства та людської свідомості. Це, звичайно, вимагає від кожного вчителя-вихователя глибокого осмислення цих ідей та їхнього вмілого використання у формуванні наукового світогляду учнів.

До найважливіших із цих ідей відносять такі: матеріальність світу та об'єктивні закономірності його розвитку; рух як форма існування матерії; первинність матерії та вторинність свідомості; розвиток як боротьба протилежностей; пізнаваність світу та його закономірностей; практика як основа пізнання та критерій істини; вирішальна роль праці у формуванні людини; матеріальне виробництво - основа суспільного розвитку; вирішальна роль народних мас в історії.

У процесі формування наукового світогляду формується певна ієрархічна система якостей особистості. Вона включає:

• філософські погляди: матеріалістичні, ідеалістичні, теологічні Відношення до основних питань філософії - матеріалістичні та пізнаваності світу і законів суспільного розвитку;

• загальнонаукові погляди: на природу, суспільство, свідомість. Вони виводять на оволодіння основними законами науки;

• ідейні переконання: обов'язок, честь, справедливість, ціннісні орієнтації, ставлення до протиборства філософії та наукових поглядів. Вони виробляють поведінкові прояви у діяльності особистості;

• світоглядна мораль: громадянськість, громадянська активність (життєва позиція). і якості сприяють формуванню почуттів патріотизму, інтернаціоналізму, ідейно-політичної спрямованості, колективізму.

До складових формування світоглядної зрілості майбутніх учителів ми відносимо моральні й естетичні якості особистості.

До моральних якостей ми відносимо:

мотиви: альтруїстичні ("людина людині товариш і брат"; провідні цінності: моральна чистота, скромність, простота), егоїстичні ("мої інтереси понад усе"; провідні цінності: кар'єризм, користолюбство);

відносини між людьми: колективістські ("кожний за всіх і всі за кожного; провідні цінності: співробітництво та товариська взаємодопомога), індивідуалістичні (провідна цінність: турбота лише про власне благополуччя);

почуття: гуманістичні (провідні цінності: поважне ставлення до людей праці, солідарність, полікультурність); людиноненависницькі (провідні цінності: презирство до людей праці, расизм, шовінізм);

переконання: гуманістично-патріотичні (провідні цінності: любов до своєї Вітчизни, усвідомлення свого громадянського обов'язку), егоїстично-споживацькі (провідні цінності: експлуатація праці іншої людини, неврахування її інтересів);

поведінка: нормативна (провідні цінності: чесність, правдивість, законослухняність), кримінальна (провідні цінності: нечесність, злочинність, дармоїдство).

До естетичних якостей особистості, що мають світоглядне спрямування, ми відносимо:

естетичне сприйняття: колір, форма, смисл;

естетичний смак: здатність вибору, позиція в оцінці явища, факту;

естетичні почуття: відповідальність, співпереживання;

естетична діяльність: художня активність, художня творчість;

естетична моральність: ставлення до людей мистецтва, до творів мистецтва, ставлення до природи.

Усі ці якості разом узяті сприяють виробленню оцінок у судженнях, умінь виявити якості у творах мистецтва, не тільки бачити, але й зберігати й творити прекрасне.

Певна річ, що у формуванні наукового світогляду особистості велике значення має точне знання вихователем структури особистості в цілому. До такої структури ми відносимо компоненти:

соціальні: світогляд (науково-матеріалістичний, релігійно-ідеалістичний), моральні (загальнонародна, релігійна), трудові (добросовісне ставлення до праці, дармоїдство);

досвід: обсяг (кількість складових, якість засвоєння), науковість (ступінь абстрагування, обґрунтованість), майстерність (рівень засвоєння, автоматизація), усвідомленість (здатність до переносу, здатність до з'ясування);

інтелектуальні: сприймання (повнота, швидкість), пам'ять (обсяг, тривалість), увага (тривалість, довільність), уява (багатство образів, оригінальність), мислення (глибина, гнучкість);

генетичні: рецептори (патологія, норма), ефектори (патологія, норма), нервова система (сила, рухливість), здібності (низькі, середні, високі);

Підкреслимо, що знання загальної структури особистості може бути корисним не тільки в роботі по формуванню наукового світорозуміння вихованців, а й при побудові навчально-виховного процесу в цілому.

Певна річ, що у процесі формування наукового світогляду учнів велику роль відіграють як урочна (лекційна), так і позаурочна, гурткова та інші форми роботи. При цьому, як відзначав ще К.Д.Ушинський, кожен клас, розпочинаючи із наймолодшого, повинен мати своє округлене світосприймання, доступне вікові учні. З кожним роком це світосприймання повинно поглиблюватися, розширюватися, поповнюватися.