10.2.Особливості соціалізації особистості за концепціями авторитарного раціоналізм

Сцієнтистська маніпулятивна програма соціалізації особистості повинна, на думку її авторів, витіснити з масової школи авторитарні стратегії, що домінують у ній протягом кількох століть. Однак останні не перестають бути актуальними. Причиною цього є зростання у суспільстві насилля, молодіжної злочинності, вандалізму, деградація шкільної дисципліни. У США шкільна дисципліна стала вже національною проблемою. Свідченням цього є те, що одне з головних завдань реформування освіти у програмі “Америка-2000” сформульоване як “перетворення шкіл у безпечне, вільне від наркотиків і насилля соціальне середовище, де створена сприятлива для навчання атмосфера”. В сучасних умовах “педагогіка заборон і покарань” дещо трансформується, відмовляючись від своїх найбільш радикальних проявів, у авторитарний раціоналізм.

Теоретичною основою авторитарного раціоналізму є біологізаторські теорії особистості. Серед них - гербартіанство, яке стверджує необхідність придушення дикої жвавості дитини, ортодоксальні теологічні концепції особистості, згідно з якими людина є первісно гріховною істотою, фрейдизм, про який йтиме мова далі. На цій основі представники авторитарного раціоналізму розглядають людину як істоту недосконалу, з мимовільними інстинктами, у якій співіснує добро і зло. Тому лиха частина її натури, агресивна і заздрісна, повинна бути приборкана відповідно до соціальних установлень та звичаїв суспільства. Отже, соціалізація особистості повинна бути спрямована на “загнуздання”, “приборкання” первісно руйнівних якостей людської природи.

У психологічному аспекті авторитарна стратегія полягає у застосуванні до індивіду неприємних для нього (аверсивних) впливів. У педагогічній літературі такі впливи порівнюють з електрошоком, який застосовують для того, щоб примусити тварину під час дресування реагувати потрібним чином. Як пише американський психолог К.Паттерсон, “контроль засобами неприємних наслідків або покарань приводить до виникнення почуття вимушеної необхідності робити що-небудь для того, щоб уникнути таких наслідків”.

Метою застосування ідей авторитарного раціоналізму у практиці роботи школи її засновники вважають спасіння молоді від “паралічу волі”, “втрати твердого характеру”, формування ідеалів та моральних цінностей, прийнятих у суспільстві, виховання поваги до авторитетів. В ім’я цих високих цілей учителі зобов’язані застосовувати рішучі заходи без коливань та сумнівів. Ці ідеї покладені в основу діяльності “силової моделі школи” (“закритої школи”).

Зупинимось на деяких особливостях функціонування “закритої школи”. В ній існує ієрархічна структура чітко визначених ролей, яка обумовлює характер внутрішкільних стосунків. Поведінка учнів (нижчих у цій ієрархічній структурі) визначається чіткими правилами. Їх порушення веде за собою неминуче покарання. Порушення дисципліни розцінюється як зухвалий виклик владі і небезпека громадському порядку. Цікаво, що у “закритих школах” існує практика, коли вчителі вимагають від учнів більше, ніж від себе, що отримало назву “чесного подвійного стандарту”: вимоги, які ставляться до дітей, є ідеалом, до якого прагнуть і самі вчителі.

Педотехніка застосування покарань стала предметом досліджень багатьох авторів (Т.МакДаніел, Т.Гуд, Дж.Брофі, Дж.Добсон, Д.Дьюк, Ф.Джоунс та ін.). У них вчителям радять, зокрема, діяти профілактично, тобто скласти реєстр “неприйнятних поведінкових актів” і превентивно заборонити їх у формі адресованих учням ”правил поведінки”, що викладені лаконічно, безапеляційно. Рекомендуються і можливі форми покарань: догани, позбавлення задоволень, ізоляція від однолітків (стояння у кутку або у шкільній канцелярії), додаткові домашні завдання, фізичні покарання. Більш серйозні провини караються тимчасовим усуненням від навчання та перебуванням у так званих кімнатах заспокоєння в межах школи (шкільних карцерах).

Методика покарань, відображена у книзі Т.МакДаніела “Сила у класній кімнаті”, передбачає їх негайний та обов’язковий характер (“не треба вступати в полеміку і переговори з учнями, якщо ви вирішили, що покарання є необхідним”); покаранню має передувати лише одне попередження (“використовуйте який-небудь сигнал, що повинен попереджувати учнів про неприйнятність їх поведінки та покарання як її наслідок”); учитель повинен зберігати самовладання і діловий тон (“уникайте мстивих або саркастичних реплік, акцентуйте увагу на необхідності покласти край неприйнятній поведінці, а не на своєму ставленні до учня”); не показуйте і не майте будь яких сумнівів щодо своєї ролі у класі (“якщо підліток намагається уперто бунтувати, краще відучити його від цього. Фізичний біль виявляється чудовими ліками”). Покарання, безумовно не єдиний засіб у педотехніці авторитарного раціоналізму. Рекомендації теоретиків стосуються і особливостей прояву рішучого настрою вчителя в момент пропедевтики негативних вчинків (висунення вимог, висловлення погроз, проведення бесід щодо правил поведінки тощо).

Таким чином, головною особливістю соціалізації особистості згідно концепцій авторитарного раціоналізму є формування у молоді моделі “ритуальної поведінки” як показника її соціальної адаптації. Ритуальність поведінки означає, що індивід є достатньо адаптованим до моральних та правових норм суспільства і психологічно та практично готовим до переходу у світ праці. Головним засобом досягнення такої мети виступає інтенсивне дисциплінування молоді шляхом аверсивного контролю в межах школи.