2.Методика словарной работы с детьми младшего школьного возраста на уроках украинского языка.

Методика словникової роботи.

Розвиток словника передбачає уточнення лексики, добір най­точнішого слова для висловлення думки, використання синонімів, антонімів з метою увиразнення мови.

Розвиток словника молодшого школяра передбачає також очищення мови дітей від нелітературної лексики, грубих слів.

Розвивати словник дитини — означає систематично працюва­ти над змістом спостережень, над зв'язком мови і мислення, над умінням розрізняти в явищі причину, наслідок і називати їх найбільш точними словами у правильній формі.

Працюючи над розвитком словника, вводячи в ужиток нові слова, вчителеві слід керуватися такими принципами: а) вве­дення нових слів на основі чуттєвого досвіду дитини, активної пізнавальної діяльності; б) комплексне розв'язання всіх завдань словникової роботи; в) поєднання процесу розвитку словника і пізнавальної діяльності на уроках.

Словникова робота містить кілька конкретних завдань: зба­гачення, уточнення, активізація словника, заміна нелітературних слів словами літературної мови.

Збагачення словника дітей. Передбачається планомірне, си­стематичне розширення уявлень і понять дітей про нові пред­мети, явища та засвоєння їхніх назв.

Засвоєння нових слів сприяє дальшому розвитку мислення. У дітей розвивається вміння аналізувати, розподіляти ціле на частини, виділяти ознаки предметів, узагальнювати. Збагачення словника передбачає також введення в мову дітей яскравих фразеологізмів сучасної мови та фольклору.

Уточнення і закріплення словника. Для того щоб створити у молодших школярів потрібні мовні стереотипи, необхідне багаторазове повторення слів, закріплення їх. Повторення і закріплення особливо потребують складні за своїми граматичними властивостями слова, абст­рактні терміни, такі як доброта, краса, хоробрість; прикметни­ки, що позначають риси характеру людей: веселий, добрий, чуй­ний, уважний, а також слова із складною звуковою структу­рою — бібліотекар, трактор, трамвай, акваріум.

Закріплення словника передбачає також навчання дітей пра­вильного вимовляння слів.

У процесі закріплення словника паралельно розв'язується і завдання уточнення змісту слів. Уточнення змісту відбувається протягом усього періоду навчання у початковій школі.

Активізація словника передбачає систематичне, послідовне формування в дітей уміння дібрати найточніше слово, навички швидко відшукати в пам'яті потрібну його форму,— наприклад, вжити назву іграшки, тварини у множині, в певному відмінку. Всі завдання розв'язуються одночасно: діти здобувають нові знання про предмети, пізнають відповідні словесні позначення, уточнюють і закріплюють відомості, здобуті раніш, вправляються у вживанні слів.

Цілеспрямована словникова робота повинна охоплювати та­кий зміст: побутові предмети, побутові та суспільні явища, пра­ця дорослих, засоби пересування та зв'язку, рідне місто, село, селище, явища живої та неживої природи, досягнення мистецтва і культури.

Програмою передбачено послідовне збагачення змісту життя і ускладнення діяльності дітей, у процесі якої вони відтворюють побутові дії, заняття, пов'язані з сучасними суспільними подія­ми— все це дає змогу зба­гачувати словник дітей загальновживаною сучасною лексикою й активізувати його.

Знання дітей, а отже, й словник розвиваються від простого до складного, від елементарних уявлень про предмети, що ото­чують їх, до абстрактних понять, відомостей про суспільні яви­ща, які відбуваються в місті, в країні та за її межами (міжна­родні спортивні змагання, фестивалі, боротьба народів за мир і незалежність).

Добір методів та прийомів словникової роботи залежить від характеру дидактичних завдань на кожному конкретному уроці. Методи поділяють на дві великі групи: безпосередні (спо­стереження, екскурсії, екскурсії-огляди, розглядання предметів, розглядання картин і бесіда за змістом їх, дидактичні ігри з предметами і картинками, діафільми) та опосередковані (бесіда, словесні дидактичні ігри, художня література, вірші, усна на­родна творчість).

До основних прийомів розвитку словника можна віднести по­каз, називання предметів, порівняння, пояснення, повторення, вправляння, запитання.

Обов'язковою умовою застосування кожного методу і при­йому є розуміння дитиною змісту та значення слів, правильне співвідношення їх з об'єктами, явищами реального світу.

Найголовнішим джерелом поповнення словника першокласників є, в першу чергу, сама навчальна діяльність: учні засвоюють цілу низку слів, пов’язаних із назвами шкільних приміщень, шкільного обладнання (меблів і навчальних приладів), самого навчального процесу; величезна кількість слів поступає в активний словник дитини зі сторінок підручників, за якими вона навчається в школі. Важливим є те, що дитячий словник збагачується не тільки кількісно, а й якісно. У ньому, зокрема, збільшується питома вага лексики, яка відображає суспільно-політичні відносини (Батьківщина, Вітчизна, держава, Україна, столиця України – Київ, український народ, великий український письменник). Тексти та художні ілюстрації ознайомлюють дітей з новими словами, які відображають досягнення українського народу в галузі науки, техніки і культури, трудову діяльність людей міста й села, назви рослин, тварин, предметів, побуту. Поповнюється лексика, пов’язана з різноманітною діяльністю самих дітей, як на уроках, так і в позаурочний час. Особливе значення в цій діяльності належить дитячій книзі.

У процесі збагачення мовлення учнів новими словами, уточнення значень відомих дітям слів учитель використовує різні відомі в методиці прийоми, серед них:

1) показ натуральних предметів або предметних малюнків із зображенням певного процесу, дії, якості предмета – його кольору, форми тощо;

2) елементарне логічне визначення предмета через вказівку на видову або родову назву та його істотну ознаку: модрина – хвойне дерево з м’якими, не колючими голками, які на зиму осипаються;

3) добір слова до одного або кількох синонімів: леліяти-пестити, доглядати-піклуватися; загоїло-залікувало; заніміє-замовкне, затихне;

4) добір до слова протилежних за значенням: спритно – вайлувато, незграбно; мілкий – глибокий;

5) добір родової або видових назв: джміль – це комаха; метали – це залізо, сталь, золото, мідь, срібло;

6) введення нового слова в речення (У народі дику голубку називають горличкою) або словосполучення (ходити підтюпцем);

7) вказівка на слово, від якого пішло те, яке пояснюється, або добір спорідненого: дрімота – від дрімати;

8) переклад російською мовою: курінь – по-російськи шалаш;

9) використання ілюстрацій в підручниках, наприклад, для пояснення слів полонина, отара, трембіта, смерічки.

Збагачуючи словник, учні розширюють коло своїх уявлень і понять, тому словникова робота має велике освітньо-виховне значення. В галузі словникової роботи перед початковою школою стоять такі основні завдання:

1. Уточнення словника учнів. Маючи певний запас слів, учні часто не розуміють змісту того чи іншого слова, вживають ці слова в неточному або і в неправильному значенні. От тому треба систематично й послідовно проводити роботу над уточненням значення тих слів, якими користуються учні.

2. Розширення словника учнів. Завдання школи – розширювати й збагачувати той словниковий запас, з яким учні приходять у школу. Він, звичайно, невеликий, тому потрібна постійна планомірна робота над поповненням словника учнів.

3. Активізація словника учнів. У дітей, як і в дорослих, завжди запас слів більший, ніж та кількість слів, якими вони користуються для висловлення думок. Отже, вчитель мусить дбати про те, щоб за допомогою відповідних вправ активізувати весь запас словника учнів.

4. Постійна боротьба за чистоту мови учня. Треба, щоб учні позбулися в своїй мові нелітературних слів, русизмів, які, характеризуючи місцеву говірку, заважають засвоєнню ними загальновживаної літературної мови. Систематична робота над розширенням словника учнів сприяє розвитку дитячих уявлень і понять, бо всяка робота над словом має на увазі засвоєння його значення.

Словникова робота має показати учням багатство словникового складу української мови.

Роботу над словником учнів не можна проводити ізольовано, саму по собі, відірвано від інших занять з мови, в першу чергу, читання. Словникова робота повинна бути цілеспрямованою й цільнопов’язаною:

а) із спостереженнями дітей над оточенням;

б) з розбором і переказом змісту творів при пояснювальному читанні;

в) з роботою з граматики і правопису (склад слова, частини мови і їх правопис);

г) з роботою над переказами й творами.

Треба широко застосовувати словникову роботу і на уроках пояснювального читання. Не все, що мусять знати учні, можна вивчити шляхом безпосередніх спостережень. Не все можна показати навіть на малюнках. Дитячий кругозір розширюється більше за допомогою читання книжки.

Важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною, щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом.