Билет № 4

1.Классификация вредных факторов производственной среды.

Вредный производственный фактор - производственный фактор, воздействие которого на работника может привести к его заболеванию.

Вредными факторами могут быть:

- физические факторы;

- химические факторы;

- биологические факторы;

- факторы трудового процесса – тяжесть и напряженность труда;

- опасные факторы рабочей среды.

Физические факторы

К физическим вредным производственным факторам относятся:

– температура, влажность, скорость движения воздуха, тепловое излучение;

- неионизирующие электромагнитные поля (ЭМП) и излучения – электростатическое поле;

- постоянное магнитное поле (в т. ч. гипогеомагнитное);

- электрические и магнитные поля промышленной частоты (50 Гц);

- широкополосные ЭМП, создаваемые ПЭВМ;

- электромагнитные излучения радиочастотного диапазона;

- широкополосные электромагнитные импульсы;

- электромагнитные излучения оптического диапазона (в т. ч. лазерное и ультрафиолетовое);

- ионизирующие излучения; производственный шум, ультразвук, инфразвук;

- вибрация (локальная, общая);

- аэрозоли (пыли) преимущественно фиброгенного действия;

- освещение – естественное (отсутствие или недостаточность), искусственное (недостаточная освещенность, пульсация освещенности, избыточная яркость, высокая неравномерность распределения яркости, прямая и отраженная слепящая блесткость);

- электрически заряженные частицы воздуха – аэроионы.

Химические факторы

К химическим вредным производственным факторам относятся химические вещества и их смеси, в т. ч. некоторые вещества биологической природы (антибиотики, витамины, гормоны, ферменты, белковые препараты), получаемые химическим синтезом и (или) для контроля которых используют методы химического анализа.

Биологические факторы

К биологическим вредным производственным факторам относятся микроорганизмы-продуценты, живые клетки и споры, содержащиеся в бактериальных препаратах, патогенные микроорганизмы – возбудители инфекционных заболеваний.

Факторы трудового процесса: тяжесть и напряженность труда

Тяжесть труда – характеристика трудового процесса, отражающая преимущественную нагрузку на опорно-двигательный аппарат и функциональные системы организма (сердечно-сосудистую, дыхательную и др.), обеспечивающие его деятельность. Тяжесть труда характеризуется физической динамической нагрузкой, массой поднимаемого и перемещаемого груза, общим числом стереотипных рабочих движений, величиной статической нагрузки, характером рабочей позы, глубиной и частотой наклона корпуса, перемещениями в пространстве.

Напряженность труда – характеристика трудового процесса, отражающая нагрузку преимущественно на центральную нервную систему, органы чувств, эмоциональную сферу работника. К факторам, характеризующим напряженность труда, относятся: интеллектуальные, сенсорные, эмоциональные нагрузки, степень монотонности нагрузок, режим работы.

2.Методика изучения фонетических и морфологических написаний на уроках украинского языка в начальной школе.

У методичній і в психологічній літературі висловлюється думка, що засвоєння фонетичних напи­сань є одним із найлегших. Так, Д.М. Богоявленський за­значає, що при фонетичних написаннях усі утруднення об­межуються засвоєнням тих співвідношень, які існують між окремими звуками (фонемами) і буквами як їх графічним корелятивом.

Таке твердження, очевидно, є правильним лише у тому випадку, коли діти добре володіють нормами літературної вимови. Однак ми знаємо, що мовлення учнів початкових класів далеко не досконале. На ньому позначається насам­перед мовлення того середовища, в якому перебуває дитина. Крім того, для певної частини молодших школярів харак­терними є такі вади, як недостатньо розвинений фонетичний слух, а також невміння вимовляти окремі звуки. У таких випадках процес засвоєння фонетичних написань над­звичайно ускладнюється. Очевидно, саме тому в методичній літературі рекомендується при вивченні фонетичних напи­сань всю роботу спрямовувати на активізацію артикуляцій­них умінь, розвиток фонетичного слуху.

Як один з найбільш дійових засобів навчання називає­ться звуковий і звукобуквений аналіз, який допомагає учням усвідомлювати звуковий склад слова, встановлювати в ньому послідовність звуків з метою синтезу — правильно­го відтворення слова в усному мовленні і на письмі.

Крім того, підкреслюється, що засвоєння фонетичних написань найтісніше пов'язане з культурою вимови і вза­галі з культурою усного мовлення. Яскравим прикладом цього може бути тема «Вимова і правопис дзвінких приго­лосних (крім г) в середині і в кінці слова». Правильні ор­фографічні уміння під час вивчення цього матеріалу можуть бути сформовані швидко і якісно лише за умови, що учні вимовлятимуть слова з дзвінкими приголосними згідно з вимовними нормами. Отже, під час опрацювання зазначе­ної теми в першу чергу мають бути поставлені орфоепічні завдання, а вже на основі умінь правильної вимови форму­ватися орфографічні уміння і навички. Це ж стосується і вивчення теми «Подвоєння букв внаслідок подовження ви­мови м'яких приголосних». Спостереження за вимовою м'яких подовжених приголосних і звичайних за довжиною (Галя—гілля), вправляння у вимові подовжених звуків забезпечуватимуть свідоме формування орфографічних умінь і навичок.

У методичній літературі підкреслюється роль проговорювання для грамотного пись­ма. Особливе значення вони мають при засвоєнні фонетич­них написань.

Проговорювання проясняє звукобуквений склад слова, регулює сам процес запису, допомагає самоперевірці напи­саного учнем (учень вимовляє слово і звіряє його з написан­ням і цим контролює правильність запису). Тому треба ре­комендувати дітям під час письма проговорювати слова і потім перевіряти написане чітким проговорюванням. Особ­ливо корисний цей прийом на початковому етапі навчання.

Він допомагає учням позбавитись таких типових помилок, як пропуск, перестановка, заміна букв, складів, сприяє запам'ятовуванню значної кількості слів.

Таким чином, під час вивчення фонетичних написань ефективними будуть такі методичні прийоми, як звуковий і звукобуквений аналізи, зокрема частковий, спрямований на усвідомлення взаємозв'язку між звуком і його буквеним позначенням, а також вправи, які активізують слухові, зорові та артикуляційні аналізатори — списування з про­говорюванням і підкресленням орфограм, різноманітні слу­хові диктанти, зокрема вибіркові, зорово-слухові тощо.

Вивчення морфологічних написань

Суть морфологічних написань по­лягає в однаковому графічному по­значенні однотипних морфем не­залежно від звукових варіантів.

Відповідно до лінгвістичної природи морфологіч­них написань у методичній літературі рекомендується ви­користовувати під час їх опрацювання морфологічний ана­ліз і синтез, проводити роботу над морфологічною будовою слова, словозміною і словотворенням.

Одним із ефективних засобів навчання, що сприяє за­своєнню морфологічних написань, є формування розумових дій за правилом. У зв'язку з цим ставиться вимога не лише пояснювати суть орфографічного правила, а й те, як корис­туватися ним практично. Для цього рекомендується давати учням схеми дій за правилом, або алгоритми. Наводимо приклад такого алгоритму під час вивчення ненаголошених [е], [и].

1. Визнач наголос у слові. 2. Визнач корінь.

3. Чи є в корені ненаголошений е або и?

Якщо є, то:

Зміни слово так, щоб ненаголошений став під наголос: весна — весни

Або

Добери споріднене, в яко­му б ненаголошений в коре­ні був під наголосом: весна — веснонька

Однак цього буде недостатньо, якщо не забезпечити наявність тих знань і умінь, які лежать в основі правила. Так, щоб учні навчилися діяти за правилом під час вивчен­ня написання ненаголошених [е], [и] в корені, необхідно забезпечити такі уміння;

1) визначати наголос у словах, розрізняти наголошені і ненаголошені склади;

2) змінювати слова так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним;

3) уміти швидко орієнтуватися в морфемній будові слова і визначати корінь;

4) вміти добирати споріднені слова;

5) серед споріднених слів уміти вибрати перевірне. Якщо хоч одне з цих умінь виявиться недостатньо сфор­мованим, учень затруднятиметься при позначенні ненаголошених е, и, допускатиме помилки.

Часто спостерігається таке явище, коли правило дитина знає, але пише з помилками. Однією з причин цього є те, що учні не вміють розпізнавати орфограму у слові, сприй­нятому на слух, а отже, і не застосовують потрібні правила правопису під час письма. У зв'язку з цим С. Ф. Жуйков ре­комендує перед написанням давати дітям завдання визна­чити, чи є в слові орфографічна трудність, якщо є, то яка. Для цього учні повинні знати розпізнавальні ознаки ор­фограм. Вони можуть бути фонетичними або морфологічни­ми. Наприклад, наявність ненаголошених голосних в корені належить до фонетичних ознак, наявність приймен­ників і слів з префіксами — до морфологічних. Лише після виявлення орфограми в слові учень може діяти за відповідним їй правилом.