§ 2. Конституційні основи правового статусу людини і громадянина

У основі правового статусу громадянина лежить швейцарське громадянство. Право регулювати набуття прав фомадянства в силу походження, шлюбу й усиновлення, а також утрату швейцарсько­го громадянства і його відновлення належить Федеральної Кон­ституції (статті 37, 38) і закону про громадянство 1952 р. (із на­ступними змінами). Цей інститут традиційно включає три види громадянства: громадянство міста або комуни, фомадянство кан­тону і громадянство Швейцарії. Відповідно до законодавства роз­різняється набуття фомадянства за законом і шляхом адміністра­тивного рішення, тобто шляхом натуралізації. Набуття громадян­ства за законом включає набуття його за народженням та у результаті взяття шлюбу. За загальним правилом, дитина, що на­родилася від матері або батька - швейцарських громадян, автома­тично набуває таке саме фомадянство — тобто діє принцип крові. Позашлюбна дитина іноземки стає швейцарським фомадянином, якщо його батько є таким і матір бере з ним шлюб, а також, якщо батьки дитини в шлюбі не перебувають, але дитина одержує прізви­ще батька - фомадянина країни і виховується, залишаючись під його батьківською владою. Іноземка набуває фомадянства в резуль­таті шлюбу зі швейцарцем. Кожний громадянин міста, комуни од­ночасно є громадянином кантону і фомадянином Швейцарії.

Набуття громадянства за натуралізацією залежить головним чином від часу проживання у Швейцарії (12 років). Удвічі зара­ховується час, прожитий іноземцями у Швейцарії до 10-річного

382

Розділ 24

Основи конституційного право Швейцарії

383

віку. Швейцарське громадянство втрачається: або в результаті відмови від нього, або в результаті шлюбу швейцарської грома­дянки з іноземцем, якщо вона заявляє про відмову від швей­царського громадянства; якщо громадянин народився за кордо­ном, має інше громадянство і до досягнення 22 років не заявив про бажання залишитися громадянином Швейцарії. Аналогом поняття «громадяни», застосовуваним у конституціях інших країн, є вислів «усі швейцарці і швейцарки», використовуване в багатьох статтях Конституції (статті 24, 25, 40, 97, 136 тощо).

Перший відділ другого розділу Федеральної Конституції на­зивається «Основні права». У статтях 7 і 8 закріплені фундамен­тальні принципи правового статусу особистості: повага і захист людської гідності й принцип рівноправності як неприпустимість дискримінації на підставах походження, раси, статі, віку, мови, соціального стану, способу життя, своїх релігійних, філософсь­ких або політичних переконань або внаслідок фізичних, розумо­вих та психічних вад.

Усю систему конституційних прав і свобод можна розділити на наступні види: 1) цивільні (особисті) права і свободи. У числі таких є право на життя, гарантоване забороною страти; право на особис­ту свободу і недоторканність; свобода пересування і поселення; право на недоторканність приватного життя; недоторканність жит­ла і кореспонденції; свобода совісті й віросповідання, переконань й інформації; свобода користування мовою; право на одруження й утворення сім'ї (статті 10, 13, 14, 15, 16, 18, 25); 2) політичні права і свободи. Сюди належать свобода асоціацій і зборів; право петиції; право на участь у виборах і референдумах; свобода народної ініціа­тиви (статті 22, 23, 136, 141); 3) економічні, соціальні і культурні права і свободи. До їхнього числа належать право власності; еконо­мічна свобода; свобода вибору професії й економічної діяльності; право на трудові суперечки, страйки і локаут. (Законом може бути заборонене використання страйку для деяких категорій осіб — ст. 28); право на охорону здоров'я; право на соціальне страхування; свобо­да наукової і творчої діяльності; право на безкоштовну базову осв­іту тощо (статті 12, 19,20,21,26,27,28,41).

Конституція закріпила систему гарантій, що забезпечують реа­лізацію прав і свобод. До цієї системи включаються організаційно-правові й матеріальні гарантії. До числа організаційно-правових гарантій належать заборона свавілля і беззаконня з боку органів і

посадових осіб держави; сформульований в ст. 35 обов'язок кож­ної особи, що виконує публічні функції, дотримуватися основних прав і сприяти їхній реалізації. У ст. 29 закріплені гарантії загаль­ного характеру, що стосуються процедури: розгляд будь-якої спра­ви в рамках адміністративної або судової процедури безперешкод­но в розумний термін; право кожної особи на юридичну допомогу, у тому числі й на безкоштовну для кожної особи, «яка не має дос­татньо коштів». Крім того, особа має право «на безкоштовну допо­могу адвоката в тій мірі, у який того вимагає захист його права»; право громадянина на оскарження в суді будь-якої затримки, ареш­ту або взяття під варту (ст. 31); презумпція невинуватості; право на оскарження вироку до вищестоящої судової інстанції (ст. 32).

До матеріальних гарантій прав людини варто віднести, насампе­ред, те, що в Конституції виділена спеціальна глава «Соціальні цілі». Норми цієї глави закріплюють зобов'язання держави і кантонів із забезпечення таких соціальних прав і свобод особи: право на охоро­ну здоров'я, захист сім'ї, підтримку дітей, право на працю, базову освіту, що виступають і як право і як його гарантія. У ст. 119 закріп­лена гарантія від зловживань при зачатті з медичною допомогою і від генної інженерії. «Будь-яка форма клонування і будь-яке втру­чання в генотипи гамет» (статеві клітини організму) і людських ем­бріонів забороняються». Матеріальні гарантії прав людини містять­ся в багатьох розділах і главах Конституції Швейцарії. Наприклад, розділ 3, глава 1, відділ 4 — «Навколишнє середовище і планування території». У статтях 73, 78-80, 84 сформульовані положення, по­в'язані з охороною навколишнього середовища.