§ 2. Консгитуційно-правовий статус людини та громадянина

Відсутність у країні писаної конституції спричинює утворен­ня особливостей конституційно-правового регулювання прав і свобод людини та громадянина. На практиці права британців рег­ламентуються як статутним правом (Велика Хартія Вольностей 1215 p., Білль про права 1689 р., Акт про права людини 1998 р. тощо), так і прецедентним правом і конституційними угодами. У британському конституційному праві не існує загальновизнаної класифікації прав і свобод громадян на конституційні (основні) та галузеві (похідні). Насамперед, усі права і свободи людини є індивідуальними правами, які обмежуються державою та базують­ся на основі принципу «кожний може робити те, що не забороне­но законом». Проаналізуємо кілька з прав і свобод.

Значне місце серед інших індивідуальних прав британців зай­має право на свободу особистості, яке полягає у праві особи не піддаватися тюремному ув'язненню, арешту або будь-якому іншо­му фізичному обмеженню свободи. Ще Habeas Corpus Act 1679 p. встановив наступні актуальні положення: а) право затриманого з'ясувати причини його затримання та вимагати від судді їх пере­вірки протягом 24 годин; б) право вважатися невинним поки про­вина не буде доведена судом; в) заборона на отримання доказів вини шляхом психічного та фізичного тиску; г) право на звичай­ний, а не надзвичайний суд або суд з особливими повноваження­ми. У британській правовій доктрині право на свободу особис­тості включає таємницю перепису та телефонних розмов, захист від електронних засобів контролю за особистим життям, свободу совісті та віросповідання.

Водночас поряд з гарантіями захисту права на свободу особи­стості законодавство передбачає певні обмеження, які пов'язані з боротьбою проти тероризму. Наприклад, Акт про запобігання те­роризму 1984 р. встановлює обмеження права на захист особис­тості за умови кримінально-правового переслідування. А відпо­відно до законодавства про телефонні та телеграфні повідомлен­ня поліція у виняткових випадках може контролювати телефонний та телеграфний зв'язок.

Одним із суттєвих індивідуальних прав британців є право на захист приватної власності від свавілля держави, фізичних і юри­дичних осіб. Водночас процес здійснення права власності перед­бачає, що держава може вилучити частини власності у вигляді податків лише на основі законодавства. Вперше принцип «будь який закон і будь-який податок походять від парламенту» був проголошений у Біллі про права 1689 р. Таким чином, обмежен­ня права власності припускається лише шляхом прийняття за­конів і тільки у зв'язку з необхідністю забезпечення публічних інтересів.

Важливими індивідуальними правами британців у сфері полі­тики є свобода зборів та асоціацій, право участі у діяльності полі­тичних партій, профспілок та інших громадських об'єднань, пра­ва обирати та бути обраним тощо. Ці права, як і низка інших, здійснюються громадянами з обмеженнями, які встановлюються у законодавстві. Наприклад, в Акті про суспільний порядок 1994 р. закріплюється, що проведення зборів повинно бути узгоджено з

344

Розділ 22

Основи конституційного право Великобританії

345

власником земельної ділянки, на території якої вони проводять­ся.

Що стосується індивідуальних прав і свобод у сфері соціаль­ної політики, економіки та культури, то вони отримали значний розвиток тільки після Другої світової війни. Наприклад, були за­проваджені такі соціальні інститути, як: страхування від безробі­ття, право на страйк, на пенсійне забезпечення, на сприятливе для населення довкілля, право на рівну оплату за рівну працю тощо.

Необхідно підкреслити, що у Великобританії на сучасному етапі процес розвитку інституту прав людини проходить під впли­вом: по-перше, існуючих національних своєрідностей різних сфер життя британського суспільства; по-друге, розвитку міжнародного права в галузі прав людини, імплементація якого у національне право має свої особливості. Незважаючи на вікові демократичні традиції та ратифікацію у 1951 р. Європейської конвенції про за­хист прав людини та основних свобод 1950 p., протягом тривало­го часу Великобританія не визнавала права на подачу індивіду­альної скарги та обов'язкову юрисдикцію Європейського Суду з прав людини. Права, що гарантуються у Конвенції, не захищали­ся у британських судових інстанціях. Згідно з правом країни та­кий парадокс існував аж до 2 жовтня 2000 p., коли був запрова­джений у дію Акт про права людини 1998 р. На думку англійсь­ких учених цей Акт уперше формально закріпив права людини у чітких і визначених термінах. До прийняття Акта про права лю­дини основним у британському інституті прав людини було не закріплення прав і свобод у законодавстві, а ефективні судові та несудові засоби їх захисту (наприклад, Парламентський уповно­важений, уповноважений з місцевих справ, уповноважений щодо прав затриманих тощо). Водночас за аналізом відділу щодо дос­лідження застосування Акта про права людини Лондонського уні­верситету загальна кількість справ, пов'язаних з цим Актом, скла­дала 153317 в жовтні 1999 р. та 166524 в березні 2001 р. Ця кількість свідчить про гостру необхідність реформування бри­танської системи забезпечення прав і свобод людини та громадя­нина.

Громадянство. Конституційно-правове регулювання інститу­ту британського громадянства також має свої особливості. До се­редини XX ст. в основу регламентації питань громадянства була

покладена доктрина загального права про вірнопідданство. У другій половині XX ст. були прийняті низка законів про грома­дянство. На сучасному етапі питання, що пов'язані з придбанням, зміною, втратою громадянства, встановлюються в Акті про гро­мадянство 1948 р. та 1981 р. Згідно з законодавством про грома­дянство до громадян Великобританії відносять таких осіб: а) гро­мадян Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії; б) громадян британських залежних територій.

Законодавство про громадянство закріплює такі способи на­буття громадянства: а) філіація, яка здійснюється на основі прин­ципу крові та ґрунту; б) натуралізація; в) реєстрація.