§ 5. Конституційний суд

Конституційний суд був уперше в історії країни заснований Основним законом 1947 р. Закон про Конституційний суд був прийнятий тільки через вісім років після прийняття Конституції -22 березня 1953 р.

Суд включає 15 суддів, що обираються на дев'ять років, і діє як єдина колегія. Судді призначаються парламентом на спільно­му засіданні палат, Президентом республіки і Вищою магістрату­рою, загальною та адміністративною.

Судді обираються з числа членів вищих загальних і адмініст­ративних судових органів, штатних професорів права універси­тетів і адвокатів за умови, якщо вони мають стаж роботи не мен­ший за 20 років. Вони не можуть призначатися повторно. Голова Суду обирається з числа його членів на трирічний термін. За тра­дицією головою стає один із членів, чий термін повноважень минає за наступні три роки; у такий спосіб голова може тільки один раз обіймати ту посаду.

Первісний термін повноважень суддів був 12 років, а з 1967 р. він скорочений до дев'яти. Мандат судді несумісний із зайняттям іще будь-якої посади. Судді мають імунітет, на зразок парламен­тського. Щодо суддів не існує вікових обмежень. Суд - автономний орган в адміністративному й фінансовому відношенні, має своє відособлене приміщення. Рішення схвалює кворум з 11 суддів і присутності принаймні одного судді від кожних трьох призначу­ваних категорій. Рішення приймаються більшістю голосів, у разі їхньої рівності голос голови дає перевагу.

376

Розділ 23

Основи конституційного права Італії

377

Найважливіше повноваження Суду - контроль за конституцій-ністю законів і актів, що мають силу закону. Такий контроль може бути попереднім і наступним.

Крім того, Конституційний суд розглядає суперечки про ком­петенцію (ст. 134), що можуть виникнути між парламентом і уря­дом, главою держави і парламентом, органами судової влади та урядом, а також між державою й областями, або між областями. Суд має повноваження розглядати обвинувачення щодо Прези­дента Республіки. Якщо суд оголошує закон чи акт, що має силу закону, неконституційним, то він втрачає чинність із дня опри­люднення рішення. Повноваження Суду як органу, що розглядає обвинувачення щодо Президента Республіки, цілком реальні. У цьому разі склад Суду поповнюється 16 особами, що обираються зі списку, який складений парламентом і включає громадян, які мають необхідну кваліфікацію, щоб бути обраними до Сенату. Ці особи не можуть бути парламентаріями.

При проведенні голосування Суд має повноваження народно­го вето. Він вивчає вимогу про скасування закону чи акта, що має силу закону, з погляду їхньої конституційності. Суд розглядає питання, які з вимог допустимі, а які суперечать колу законів, щодо яких народне вето не може провадитися.

§ 6. Обласна автономія і місцеве самоврядування

В адміністративно-територіальному відношенні Італія поді­ляється на області (їх 20), провінції й комуни. Автономна область -це вищий ешелон територіального розподілу, до компетенції яко­го входять сфери, що до видання Конституції 1947 р. належали до ведення центральних органів влади.

Усі області розділені на дві категорії - звичайні (15) та спеці­альні (5). Якщо статус перших визначений загальними для всіх конституційними нормами, то статус других неоднаковий. Він регулюється спеціальними конституційними законами.

Повноваження областей включають організацію своїх органів, свої відомства, установлення меж комун, регулювання питань сус­пільної добродійності, санітарної й лікарняної допомоги. У їхньо­му веденні знаходяться містобудування, туризм і готельна спра­ва, полювання і риболовля, сільське господарство і ліси, ремесла, міська та сільська поліція, а також інші питання, що можуть бути включені спеціальними конституційними законами.

Області мають адміністративну діяльність у сферах, в яких вони приймають закони. Області зі спеціальним статусом мають ширші повноваження і у них є права, що перевищують компетен­цію звичайних областей у специфічній для кожної з них сфері.

На національному рівні області беруть участь у виборах Пре­зидента республіки, мають ініціативу при проведенні голосу­вань у формі народного вето і конституційних референдумів (статті 75 і 138), право законодавчої ініціативи (ст. 121).

Органами областей зі звичайним і спеціальним статусом є ради, джунти і голови джунт. Рада зі своїм головою є законодавчим ор­ганом, що контролює діяльність виконавчої влади. Джунта - ви­конавчий орган.

Чисто адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8 тис). Вони мають виборні органи й орга­ни виконавчої влади. Перші - ради; другі - у провінціях - джун­ти, що обираються зі складу ради, а в комунах - муніципальні джунти і мер, який виконує ще й функції представника держави. Обсяг компетенції цих територіальних одиниць невеликий - деякі соціальні, шкільні служби.