§ 2. Права й обов'язки громадян

Із 139 статей Конституції 54 присвячені правам, свободам і обов'язкам громадян.

Конституція закріплює традиційні права і свободи громадян: недоторканність особи, що доповнюється недоторканністю жит­ла і таємницею листування, свободою пересування країною, сво­бодою зборів і асоціацій (за винятком таємних і військових органі­зацій), свободою совісті, слова, друку, маніфестацій тощо. На су-1OBV владу покладене гарантування прав і свобод.

Політичні права і свободи представлені дуже повно й широко. Громадянам надане виборче право, право утворення політичних партій, причому ст. 49 Конституції вимагає дотримання цими організаціями демократичного режиму. Це положення було підкріплено законом 1952 р. про заборону створення фашистсь­ких партій. Проте ця норма дотепер залишається лише мертвою буквою, і спроби заборонити існуючі неофашистські партії й організації закінчувалися невдачею.

Помітно виділяються соціально-економічні права і свободи -право на працю, що Республіка визнає за всіма громадянами й

368

Розділ 23

Основи конституційного право. Італії

369

створить умови, що роблять це право реальним. Конституція ста­вить в обов'язок державі надавати своїм громадянам безкоштов­не початкове утримання тривалістю в 9 років. Стаття 36 говорить про право трудящих мати винагороду, що відповідає кількості та якості його праці і достатнє у всякому разі для забезпечення йому і його родині вільного й гідного існування. Визнається право на утворення профспілок і на захист своїх інтересів з боку трудя­щих (ст. 39); на використання із цією метою страйку (ст. 40). Пра­во на страйк було підтверджено італійським Конституційним су­дом ще 1960 р. Що стосується локаутів, то вони заборонені ст. 502 Кримінального кодексу.

У Конституції говориться про дві форми власності в країні -державну та приватну (ст. 42), про надання державі досить широ­ких повноважень щодо експропріації приватної власності (ст. 43) і регулювання відносин у сфері земельної власності, установлен­ня її меж, перетворення великих маєтків, заохочення дрібної і се­редньої власності (ст. 44). Держава може вторгатися у відносини власності «в суспільних інтересах» (ст. 42), у «цілях суспільної користі» (ст. 43). Назва норми зовні нагадує регулювання соціаліс­тичного типу і стала правовою основою розвитку процесу дер­жавного впливу на економіку. Одночасно Конституція закріплює й свободу приватної господарської ініціативи. Однак вона не може розвиватися, завдаючи збиток безпеці чи свободі людського дос­тоїнства.

Проголошення прав і свобод має юридичне й політичне зна­чення. Усі прості закони й акти виконавчої влади, що не відпові­дають конституційним нормам про права і свободи, підлягають анулюванню Конституційним судом.

Хоча в Конституції 1947 р. прямо не йдеться про матеріальні гарантії прав і свобод, але покладені на державу обов'язки (на­приклад, безкоштовна початкова освіта) не можуть бути реалізо­вані без матеріального забезпечення за рахунок бюджету.