Розділ 28

Основи конституційного право Болгарії

Республіка Болгарія - держава у Східній Європі, розташова­на у східній частині Балканського півострова. Межує з Румунією -вздовж Дунаю, на півдні - з Грецією і Туреччиною, на заході - з Югославією і Македонією. На сході омивається Чорним морем. Територія - 110,9 тис. кв. км. Населення - понад 10 млн меш­канців. Столиця - Софія (1,114 млн).

§ 1. Конституція

У другій половині XIX ст., після закінчення російсько-турець­кої війни і звільнення країни від турецького ярма, починається конституційна історія Болгарії. Конституцій у сучасному ро­зумінні слова було чотири: 1879, 1947, 1971 й 1991 pp.

Конституція 1879 р. - Тирнівська (за місцем засідань Вели­ких народних зборів - Тирново - давньої столиці Болгарії) - ста­ла одним із найдемократичніших європейських актів того часу: вона встановлювала конституційну монархію, містила широкий перелік прав й основних свобод громадян, гарантії правового ста­тусу людини.

Після Другої світової війни у Болгарії виникла так звана дер­жава народної демократії. Монархія була замінена республікою. Конституція 1947 p., створена за участі радянських спеціалістів, була покликана створити правову базу для соціалістичних пере­творень. Вона містила 101 статтю, і статті про державу, суспіль­но-економічний устрій і систему державних органів передували статтям про основні права й обов'язки громадян. Прикладом для неї слугувала сталінська Конституція СРСР 1936 p., але з ураху­ванням різних етапів соціалістичного будівництва. Основними її характеристиками є: пріоритет державної власності (хоча визна­валася й приватна власність); закріплений антимонопольний принцип і встановлена можливість примусового обмеження і відчуження власності на користь держави й суспільства зі спра­ведливим відшкодуванням; залишкова компетенція Народних зборів як носія державної влади; з системи органів зникли Великі

462

Розділ 28

Основи конституційного права Болгарії

463

народні збори і з'явився новий орган влади - Президія Народних зборів, наділений поряд із традиційними повноваженнями глави держави правом тлумачення законів, конституційного контролю і реалізації низки повноважень Народних зборів між сесіями; вста­новлена відповідальність депутатів перед виборцями і право їх відкликання. Праву на труд відповідав обов'язок працювати. За­кріплено військову повинність, обов'язок сплати податків, охо­рони всенародного надбання тощо.

Після того як керівництво Болгарської комуністичної партії (БКП) дійшло висновку, що засади соціалізму побудовано, було прийнято нову Конституцію у 1971 р. Вона закріпила керівну роль БКП, принципи соціалістичної законності і демократизму, соціа­лістичну економічну й політичну систему; побудову комуністич­ного суспільства. Був доповнений перелік прав громадян і розши­рена система проголошених матеріальних гарантій. Змінилася си­стема державних органів - замість Президії Народних зборів засновано Державну раду - колегіальний орган, який фактично здійснював більшу частину повноважень Народних зборів.

Чинне сьогодні конституційне право є продуктом суспільних перетворень початку 90-х років. Відмова від соціалістичного шля­ху розвитку, перехід від тоталітарної державності до демократич­ної призвели до зміни політичної системи і становлення консти­туційного права.

Чинна Конституція Республіки Болгарія (з назви було ви­ключено слово - Народна) була прийнята Великими народними зборами 12 липня 1991 р. Являє собою досить невеликий доку­мент (10 глав, 169 статей, перехідні положення, які мають власну нумерацію - 9 параграфів).

У Преамбулі проголошується рішучість створити демократич­ну, правову, соціальну державу, зберегти єдність Болгарії і вірність загальнолюдським цінностям: свободі, миру, гуманізму, рівності, справедливості й терпимості; верховним принципом визнаються права людини, її гідність й безпека.

Перша глава «Основні засади», що складається з 24 статей, містить характеристику держави, формулює основні принципи функціонування політичної та економічної системи, принципи діяльності держави в соціальній сфері.

Друга глава «Основні права та обов'язки громадян» (37 статей) фактично охоплює правовий статус як громадян, так й іноземців.

Правове положення органів держави регулюється главами 3-6 (відповідно: «Народні збори», «Президент Республіки», «Рада міністрів», «Судова влада»).

Сьому главу присвячено місцевому самоврядуванню і місцевій адміністрації.

Восьма має назву «Конституційний суд» і містить норми, які регулюють порядок утворення і діяльності цього суду. Його спеці­ально відокремлено від інших органів держави, чим підкреслено, що Конституційний суд стоїть окремо від усіх гілок влади.

Дев'ята глава регулює питання внесення змін і доповнень до чинної Конституції, а також прийняття нової.

Десята глава «Герб, печатка, прапор, гімн, столиця» присвяче­на головним чином символам держави.

Перехідні й заключні положення встановлюють порядок фор­мування і функціонування державних органів у перехідний пе­ріод (до формування нових органів), межі дії старого законодав­ства.

Конституція Болгарії 1991 р. разом із врахуванням власного досвіду, парламентських традицій використовує в основному післявоєнний конституційний досвід і тому є досить «соціалізо­ваним» актом: проголошуються не тільки право на труд і заборо­на примусової праці, на соціальне забезпечення у випадку безро­біття і у зв'язку з непрацездатністю, а й заборона дитячої праці, нічної роботи для жінок, соціальна функція власності, охорона навколишнього середовища.

У Конституції збережено положення про об'єкти виключної державної власності (ст. 18), хоча й дещо змінене.

Закріплена заборона оголошувати чи засновувати будь-яку політичну партію або ідеологію як державну (ст. 11); заборонено примусову асиміляцію (ст. 29). Оголошено про неможливість ска­сування основних прав громадян (ст. 57).

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 5 Конституція є верховним законом, інші закони не можуть протирічити їй, а її приписи мають безпосеред­ню дію.

Передбачений своєрідний порядок зміни й доповнення Консти­туції. Народні збори можуть змінювати та доповнювати усі поло­ження Конституції, окрім тих повноважень, зміна яких віднесена до повноважень Великих народних зборів. Правом ініціативи зміни й доповнення Конституції наділені 1/4 народних депутатів і Пре-

464

Розділ 28

Основи конституційного права Болгарії

465

зидент. Пропозиції розглядаються Народними зборами не раніше, ніж через місяць, і не пізніше, ніж через три місяці після її внесен­ня. Закон про зміни чи доповнення Конституції приймається На­родними зборами 3/4 усіх народних представників трьома голосу­ваннями у різні дні. Якщо пропозиція отримала менше 3/4, але не менше 2/3 голосів, вона виноситься на розгляд не раніше, ніж че­рез 2, і не пізніше, ніж через 5 місяців і приймається, якщо прого­лосували за нього не менше 2/3 загального числа народних пред­ставників. Закон про зміни чи доповнення Конституції підписуєть­ся і обнародується головою Народних зборів.

Для найсуттєвіших конституційних реформ повинен бути скли­каний спеціальний орган установчої влади - Великі народні збо­ри, які складаються з 400 народних представників, що обирають­ся у загальному порядку. До їх компетенції входять: а) прийнят­тя нової Конституції; б) рішення питання про зміни території республіки і ратифікацію міжнародних договорів, що передбача­ють такі зміни; в) рішення питань про зміни у формі державного устрою і державного управління; г) рішення питань про зміни по­ложень конституції щодо безпосередності дії її норм, пріоритету міжнародних договорів перед внутрішнім законодавством, про не-скасовування основних прав громадян, про обмеження прав гро­мадян в умовах війни і надзвичайного стану; д) рішення питань про зміну і доповнення гл. 9 Конституції.

Право ініціативи за такими питаннями мають не менше 1/2 числа народних представників і Президент. Проект нової Консти­туції чи зміна чинної, проект територіальних змін розглядаються Народними зборами у термін від 2 до 5 місяців після внесення. Народні збори вирішують питання про проведення виборів до Ве­ликих народних зборів більшістю 2/3 від загального числа народ­них представників. Після цього у тримісячний строк Президент призначає вибори до Великих народних зборів, з проведенням яких повноваження Народних зборів закінчуються.

Великі народні збори не можуть вирішувати інші питання, ніж ті, для рішення яких вони скликані. Рішення з внесених проектів приймається більшістю 2/3 усіх народних представників трьома голосуваннями у різні дні. У невідкладних випадках воно вико­нує функції і Народних зборів. Акти Великих народних зборів підписуються і оприлюднюються їх головою у семиденний термін від їх прийняття.

Повноваження Великих народних зборів припиняються, коли будуть прийняті остаточні рішення з усіх питань, задля яких вони були скликані. Тоді Президент призначає вибори до Національ­них зборів у встановленому порядку.