- •Конституційне
- •Розділ 1
- •§ 1. Конституційне право як галузь права -в зарубіжних країнах
- •§ 2. Конституційне право зарубіжних країн як наука
- •§ 3. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •§ 2. Еволюція науки конституційного права до Другої світової війни
- •§ 3. Розвиток сучасної науки конституційного права
- •Розділ з
- •§ 1. Поняття конституції
- •§ 2. Зміст конституцій
- •§ 3. Форма і структура конституцій
- •§ 4. Підготовка, прийняття, зміна і скасування конституції
- •Розділ 4
- •§ 1. Форми власності
- •§ 2. Соціальна структура суспільства
- •§ 3. Політично система
- •Розділ 5
- •§ 1. Порті йні системи
- •§ 2. Функції політичних партій
- •§ 3. Класифікація політичних партій
- •§ 4. Інституціоналізація політичних партій
- •§ 5. Підприємницькі організації
- •Розділ 6
- •§ 1. Поняття політичного режиму
- •§ 2. Демократичний режим
- •§ 3. Яеторитсірний режим
- •Розділ 7
- •§ 1. Способи набуття і втрати громадянства
- •§ 2. Проблема подвійного громадянства, апатриди, правовий статус іноземних громадян
- •§ 3. Рівність і заборона дискримінації
- •§ 4. Конституційні права та свободи
- •§ 5. Судовий то інший юридичний захист прав і свобод
- •§ 6. Міжнародно-правовий захист прав людини
- •Розділ 8
- •§ 1. Поняття політико-територіального устрою
- •§ 2. Унітарна форма політико-територіального устрою
- •§ 3. Федеративна форма політико-територіального устрою
- •§ 4. FlsTohomHi утворення у зарубіжних державах
- •Розділ 9
- •§ 1. Вибори: поняття, соціальне призначення
- •§ 2. Виборче право та його основні принципи
- •§ 3. Виборчий процес, його основні стадії. Гарантії законності виборчих дій
- •§ 4. Виборчі системи
- •§ 5. Референдум у зарубіжних країнах
- •Розділ 10
- •§ 1. Поняття форми правління
- •§ 2. Монархія
- •§ 3. Республіка
- •§ 4. Змішані форми правління
- •§ 1. Поняття парламенту та парламентаризму
- •§ 2. Компетенція парламенту
- •Розділ 12 Глава держави
- •§ 1. Поняття інституту глави держави
- •§ 2. Порядок заміщення посади глави держави
- •§ 3. Повноваження глави держави
- •Розділ 13 Уряд
- •§ 1. Місце уряду в системі вищих органів державної влади
- •11 — 6-565
- •§ 2. Порядок формування і структуро урядів
- •§ 3. Функції урядів
- •Розділ 14
- •§ 1. Поняття конституційного контролю (нагляду)
- •§ 2. Види конституційного контролю
- •§ 3. Органи конституційного контролю
- •§ 4. Компетенція органів конституційного контролю
- •§ 5. Порядок розгляду то вирішення справ в органах конституційного контролю
- •Розділ 15
- •§ 1. Поняття судової влади і її місце в системі розподілу влади
- •§ 2. Конституційні основи організації судової влади
- •§ 3. Системи судових органів.
- •§ 4. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах
- •§ 5. Конституційні принципи здійснення судової влади
- •Розділ 16
- •§ 1. Поняття місцевого управління і місцевого самоврядування в зарубіжних країнах
- •§ 2. Системи місцевого управління
- •§ 3. Структура, склад і порядок роботи органів місцевого управління
- •§ 4. Компетенція органів місцевого управління та їх відносини з центральними органами держави
- •Розділ 17
- •§ 1. Державні інтереси зарубіжних країн.
- •§ 2. Визнання обмежень державного суверенітету і участь у міжнародних союзах
- •§ 3. Конституційне розмежування
- •§ 4. Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління
- •Розділ 18
- •§ 1. Правова природа Європейського Союзу
- •§ 2. Правовий статус громадян Європейського Союзу
- •§ 3. Правовий статус держав-членів у Європейському Союзі
- •§ 4. Конституційно-npasoee регулювання членства держав у Європейському Союзі
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Білль про права. Поправки
- •§ 3. Соціально-економічна система
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Судова влада
- •§ 6. Американський федералізм
- •§ 7. Місцеве самоврядування та управління
- •Розділ 20
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Партії і вибори
- •§ 3. Основи державного лоду
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Федералізм і самоврядування
- •§ 6. Судово системо
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Правове регулювання громадських об'єднань
- •§ 3. Вибори і референдум
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Регіональне і місцеве управління та самоврядування
- •22 — 6-565
- •§ 6. Судова влада
- •Розділ 22
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Консгитуційно-правовий статус людини та громадянина
- •§ 3. Політичні партії та партійна система
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Судова влада
- •§ 6. Політико-територіальний устрій. Організація влади на місцях
- •Розділ 23
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Права й обов'язки громадян
- •§ 3. Виборче право і система. Референдум
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Конституційний суд
- •§ 6. Обласна автономія і місцеве самоврядування
- •§ 7. Судова система
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Конституційні основи правового статусу людини і громадянина
- •§ 3. Партійно система і політичні партії
- •§ 4.Вибори і референдум
- •§ 5. Вищі органи державної влади
- •§ 6. Політико-територіольний устрій
- •§ 7. Місцеве самоврядування
- •Розділ 25
- •§ 1. Конституція Канади
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Федералізм Канади, правове положення провінцій, місцеве самоврядування і управління
- •§ 5. Судова система Канади
- •Розділ 26
- •§ 1. Конституція рф 1993 p.
- •Глава 3 присвячена федеральному устрою. Глава 4 - Президенту Російської Федерації, Глава 5 - Федеральним зборам. Навіть така структура Конституції мовчазно вказує на те, «хто є хто».
- •§ 2. Федеративний устрій
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Конституційний Суд Російської Федерації
- •§ 5. Місцеве самоврядування
- •Розділ 27
- •§ 1. Конституція Польщі
- •§ 2. Вищі органи державної влади
- •§ 3. Конституційний трибунал, державний трибунал,
- •§ 4. Зміна Конституції
- •§ 5. Місцеве самоврядування
- •Розділ 28
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Конституційні основи правового статусу особи
- •§ 3. Конституційні основи суспільного ладу
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Судова влада та правоохоронні органи
- •Розділ 29
- •§ 1. Конституцій
- •§ 2. Політично система
- •§ 3. Виборча система
- •§ 4. Система державних органів
- •§ 5. Органи суду і прокуратури
- •§ 6. Національно-державний устрій
- •§ 7. Ядміністратиено-територіальний поділ
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Судово влада
- •§ 5. Місцеве самоврядування і управління
- •Розділ 31
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Конституційний нагляд
- •§ 5. Бразильський федералізм
- •§ 6. Місцеве самоврядування і управління
§ 1. Конституція
Німеччина як єдина держава існує понад 100 років. За цей час були прийняті три загальнонімецькі конституції. Прийняття кожної з них відповідало перехідним етапам в історії розвитку держави.
286
Розділ 20
Основи конституційного прозо ФРН
287
Перша
конституція Німеччини була дарована
Імператором Вільгельмом
І в 1871 р. Вона юридично закріпила
об'єднання країни.
6 лютого 1919 р. Національні збори, обрані
на підставі загальних
виборів і наділенні установчими
повноваженнями, прийняли
другу загальногерманську конституцію,
яка увійшла в історію, як Веймарська
(м. Веймар,
де
проходило засідання Національних
зборів).
Це була одна з найдемократичніших
конституцій свого часу.
Разом з тим, конструкцію державної
влади, яка була закріплена конституцією,
навряд чи можна вважати вдалою. Великі
повноваження
голови держави вкупі з тривалим терміном
повноважень
(7 років), відсутність реальної «стримуючої»
противаги в особі парламенту, права
якого були значно урізані, призвели до
узурпації влади в країні фашистами в
30-х роках XX
ст.
Нині діюча конституція Німеччини 1949 р. офіційно іменується Основним законом. Основний закон Федеративної Республіки Німеччина був створений у 1949 р. з метою надання державі на «перехідний період» нового, вільнодемократичного ладу. Основний закон був задуманий не як остаточна конституція, а як тимчасовий закон. За народом Німеччини залишалося право «у вільному самовизначенні досягти єдності і свободи Німеччини». Згодом Основний закон виявився здатним нести навантаження фундаментом стабільного демократичного суспільства. Заповідь Основного закону про возз'єднання була виконана у 1990 р. На засадах Договору про об'єднання, який регулював вступ НДР до Федеративної Республіки, по-новому були сформульовані преамбула і заключна стаття Основного закону. Відтепер текст конституції документує, що німецький народ із приєднанням НДР знову досяг своєї єдності. Від 3 жовтня 1990 р. Основний закон є чинним для всієї Німеччини.
Його основні засади у вигляді «франкфуртських документів» були розроблені у червні 1948 р. на конференції представників окупаційної влади з прем'єр-міністрами земель у Франкфурті-на-Майні. На цій же конференції був створений комітет з 22 німецьких фахівців у галузі конституційного права, який відповідно до «франкфуртських документів» підготував проект конституції. Для остаточної редакції і ухвалення проекту конституції була сформована парламентська рада із 65 представників земель. Робота парламентської ради до самого прийняття конституції проходила під контролем і тиском влади країн Заходу. Після прий-
няття Основного закону парламентською радою, його ухвалення окупаційними владами і ратифікацією ландтагами земель 23 травня 1949 р. відбулася процедура його підписання.
Конституція ФРН має елемент октроїрованості, оскільки в процесі її розробки та прийняття була велика роль окупаційних влад. Безсумнівним впливом західної окупаційної влади можна пояснити і зміст ст. 24, яка передбачає обмеження суверенітету ФРН, який припускає можливість «передати верховну владу міждержавним установленням».
У цілому, конституція ФРН подібно до інших післявоєнних конституцій є відображенням нового співвідношення соціальних сил як усередині країни, так і на міжнародній арені. Конституція Німеччини виходить із принципів загальнолюдських цінностей: демократії, розподілу влади, рівності, справедливості тощо. Федеративна Республіка Німеччина визначається конституцією як демократична, соціальна і правова держава. В багатьох місцях конституції можна відчути прагнення уникнути помилок, що призвели до падіння демократичної Веймарської республіки. Законодавцями у 1948 р. були, як зазначалося вище, прем'єр-міністри утворених у західних окупаційних зонах земель і Парламентська рада, яка була обрана ландтагами. Ця Рада за головуванням Конрада Аденауера схвалила основний закон, що був оприлюднений 23 травня 1949 р.
Під час урочистостей до 40-го ювілею Федеративної Республіки у 1989 р. Основний закон був визнаний найкращою і найвіль-нішою Конституцією, яка будь-коли існувала на німецькій землі. Його вимоги стали дійсністю суспільства. Як жодна інша серед колишніх німецьких конституцій, Основний закон увійшов у свідомість громадян і визнавався ними. З Основним законом була народжена держава, яку до сьогодні оминали серйозні конституційні кризи.
Основні права. На першому місці у конституції закріплено каталог основних прав і обов'язків держави щодо поважання і захисту гідності людини. Ця гарантія доповнюється загальним правом на вільний розвиток особистості. Надається широкий захист від протиправних втручань держави. На поважання людської гідності і свободу особистості можуть розраховувати рівною мірою як німці, так й іноземці. До класичних прав, що називає Основний закон, належить свобода віросповідання, свобода слова
288
Розділ 20
Основи конституційного право ФРН
289
(включаючи
свободу преси) і гарантія власності.
Сюди належать також
свобода мистецтва і науки, право
утворювання коаліцій, право
захисту таємниці листування, поштових
і телеграфних відправлень,
принциповий захист від примусу до праці
й примусової роботи, недоторканність
житла, а також право відмовлятися
від військової служби з міркувань
совісті.
Громадянські права, що на протилежність вищеназваним стосуються лише німецьких громадян, торкаються переважно політичних прав співучасті і права вільної професійної діяльності. По суті, сюди належать право на проведення зборів, право засновувати спілки і товариства, право вільного пересування територією Федеративної Республіки (включаючи виїзд), право вибору професії і роботи за фахом, заборона видачі громадян іншим державам, а також виборче право.
Поруч із правами свободи стоять права рівноправності. Основний закон конкретизує загальне положення про рівність всіх людей перед законом визначенням, що ніхто не може зазнати обмежень або одержати перевагу завдяки статі, походженню, расі, мові, батьківщині, вірі, або політичному світогляду. Виразно зазначається рівноправність чоловіка і жінки, і, нарешті, конституція гарантує всім німцям рівний доступ до громадських служб.
Основні права розглядають також відношення окремого громадянина до таких соціальних об'єднань, як шлюб, сім'я, церква, школа, але також держави, надто у її властивості як соціальна держава. Вони частково гарантують громадянинові безпосередні домагання на послуги з боку держави, як, наприклад, на державне забезпечення.
Основним правом, що вже за своєю суттю стосується лише іноземців, є вперше гарантоване в німецькій конституції право притулку, яке дає політичне переслідуваним іноземцям право на політичний притулок на терені Федеративної Республіки. Багаторічне, а останніми роками майже неконтрольоване прибуття до Німеччини сотень тисяч шукачів притулку, що в переважній більшості не зазнавали ніякого політичного переслідування у своїх країнах і мали лише економічні мотиви в своїх домаганнях на отримання притулку, загрожувало вичерпати можливість застосування основного плану на політичний притулок до дійсно переслідуваним.
Після довгих, здебільшого палких дебатів між прихильниками необмежено діючого від 1949 р. безприкладного у світі основного права на політичний притулок і поборниками нової редакції права на притулок, що відповідає дійсності, з метою збереження його основного значення і приведення у відповідність із правовими нормами всіх інших країн ЄС була схвалена потрібними для цього двома третинами голосів Німецького бундестагу поправка до права на політичний притулок. Не торкаючись основного положення «Переслідувані з політичних мотивів мають право на притулок», від липня 1993 р. діє нова стаття Основного закону, що уможливлює нову процедуру розглядання заяв щодо надання притулку. Наріжними положеннями нового формулювання права на притулок є:
іноземці з держав ЄС або «надійних третіх країн», тобто країн, де гарантується застосування Женевської конвенції про біженців і Європейської конвенції про права людини, не можуть посилатися на право політичного притулку; не виникає навіть (тимчасового) права на отримання притулку;
процедура розглядання заяв щодо надання притулку скоро чується;
внаслідок запобіжних заходів унеможливлюється багатора зове одержання державної допомоги;
прожитковий мінімум шукачів притулку забезпечується принципово шляхом натуральної допомоги.
Окремі основні права можуть згідно з конституцією обмежуватися безпосередньо законом або посередньо на підставі певного закону. Але ніколи ніякий закон на може змінювати суттєвого змісту основного права. Основні права є безпосередньо діючим правом. Це одне з найважливіших нововведень Основного закону порівняно з колишніми конституціями, каталоги основних прав яких у правовому відношенні базувалися на зобов'язуючих програмних деклараціях. Сьогодні усі три гілки державної влади, парламенти як законодавці, так само, як і уряди, суди, адміністративні органи, поліція і збройні сили зобов'язані суворо дотримуватися основних прав. Кожний громадянин має право оскаржити рішення або дії держави у Федеральному конституційному суді, якщо він відчуває себе позбавленим одного із основних прав. Внаслідок приєднання до Європейської конвенції захисту прав людини і основних свобод у 1952 р. Федеративна Республіка Німеччи-
19- 6-565
290
Розділ 20
Основи конституційного права ФРН
291
на
від 1955 р. підлягає міжнародному контролю
за дотриманням прав
людини. Стаття 25 цієї Конвенції дає
право громадянам країн,
що її підписали, на оскарження дій
власної держави перед Європейською
комісією і Європейською судовою палатою.
У 1973
р. Федеративна Республіка ратифікувала
також Міжнародні пакти
прав людини Організації Об'єднаних
Націй.
