§ 4. Вищі органи державної влади

Система центральних органів державної влади Італії будуєть­ся на основі принципу поділу влади: законодавча влада довірена двопалатному парламенту, виконавча (як і в усіх парламентар-

них країнах) має двоїсту структуру, - вона включає Президента республіки та уряд - Раду міністрів. Складовою частиною систе­ми органів є Конституційний суд, що забезпечує функціонуван­ня державної системи відповідно до норм основного закону.

Парламент Італії складається з Палати депутатів і Сенату, що мають практично рівний статус. Статті 61-82 Конституції регу­люють їхні повноваження і відносини, називаючи обидві «парла­ментами». Рівність палат юридично порушується тільки тоді, коли вони приймають рішення спільно (вибори Президента Республі­ки, призначення членів Конституційного суду, Вищої ради магі­стратури тощо), оскільки Сенат — удвічі менша за чисельністю палата. Але й у цьому разі нерівність палат ілюзорна: депутати й сенатори голосують не за приналежністю до своїх палат, а за при­належністю до своїх партійних фракцій. Нарешті, рівність палат виявляється в однаковому праві домагатися відставки уряду, відмовляючи йому в довірі чи виражаючи недовіру.

Італійські депутати й сенатори мають імунітет і індемнітет. Палати діють на основі власних регламентів, прийнятих абсолют­ною більшістю їхніх членів. Парламент працює в сесійному по­рядку, збираючись на двох сесіях щорічно. Палати можуть бути скликані і на надзвичайні сесії на вимогу їхніх голів, Президента Республіки чи третини їхніх членів. Якщо одна з палат збираєть­ся на надзвичайну сесію, то друга збирається по праву.

Керівні органи палат - бюро. Кожний з цих органів включає голову палати, чотирьох віце-голів, трьох квесторів і 8 секретарів, ірнчому в цих органах повинні бути представлені всі партійні фракції. Бюро обирається на п'ять років, тобто на термін легісла­тури палат.

ілатах утворюються постійні комісії: у Сенаті - 12 чи 13 (на два роки), у Палаті депутатів - 14 (на термін легіслатури). Сенат юже утворювати комісію з європейських справ. Профіль комісій • основному повторює компетенцію відповідних міністерств.

У комісіях представлені члени кожної партійної фракції пала­ти. На засіданнях постійних комісій можуть бути присутні члени уряду, причому в засіданнях сенатських комісій можуть брати

ггъ і не члени комісій і їм може представлятися можливість ш мсіуву.

ння палат мають публічний характер. На прохання уря-

галови партійної чи фракції групи парламентаріїв палата може

рішення про проведення закритого засідання.

372

Розділ 23

Осноеи конституційного права Італії

373

Італійський парламент, у цілому, має традиційні для євро­пейських парламентів повноваження. Він законодавствує, причо­му може робити це з будь-якого питання; в Італії не існує регла-ментарної сфери видання нормативних актів, як у Франції. Зако­нодавча ініціатива належить парламентаріям, уряду, обласним радам, Національній раді економіки та праці, а також групам ви­борців не менш як 50 тис. осіб. Виборці, проте, не можуть вноси­ти проекти в галузях, зарезервованих за урядом (бюджет, рати­фікація міжнародних договорів тощо). Усі законопроекти, що пе­редбачають нові витрати, повинні вказувати джерела їхнього покриття. Кожний проект має бути складений у постатейному вигляді. Усунутий проект може бути представлений тільки після закінчення шести місяців. Законопроекти вносяться на розгляд кожній із палат і набувають чинності законів тільки після схва­лення обома палатами. Винятком є закон про бюджет - його про­ект подається на розгляд до Палати депутатів. Прийнятий закон промульгується Президентом Республіки протягом місяця.

Особливість законодавчого процесу в парламенті - представ­лення палатам права передавати свої законодавчі повноваження комісіям (ст. 72). У результаті близько трьох чвертей актів на практиці приймається відповідно до цієї полегшеної і прискоре­ної процедури. Однак закони про конституційний перегляд, ви­борчі закони, акти про бюджет, про делегування законодавчої вла­ди, що санкціонують ратифікацію міжнародних договорів, завжди розглядаються при дотриманні нормальної процедури.

Парламент може делегувати уряду свої законодавчі повнова­ження, але делегування не допускається в конституційній сфері, сфері виборчого права, прийняття бюджету, у ратифікації міжна­родних договорів.

Уряд несе колективну відповідальність перед будь-якою палатою парламенту. При конституюванні уряд повинний одержати довіру обох палат. Італійському парламенту відомі такі форми контролю за діяльністю уряду, як усні та письмові питання, інтерпеляції, комісії з розслідування. Резолюції недовіри - найбільш «грізна» зброя парламентських палат - мають бути підписані щонайменше десятою частиною членів якої-небудь палати; такі резолюції обго­ворюються після закінчення трьох днів із моменту внесення.

У міжнародній сфері італійський парламент ратифікує дого­вори з іншими державами, оголошує про війну. У судовій галузі

парламент має такі повноваження: призначає третину членів Кон­ституційного суду, третину членів Вищої ради магістратури, ви­рішує питання про оголошення амністії. На спільному засіданні палат парламент вирішує питання про передачу до суду Прези­дента республіки, голови Ради міністрів і міністрів.

Президент республіки обирається на спільному засіданні па­лат парламенту, до членів якого приєднуються представники об­ластей - по три від області; Валле д'Аосита посилає одного пред­ставника. Представники обираються обласними радами із забез­печенням представництва від партій опозиції. Однак практично глава держави обирається палатами парламенту, оскільки число представників від областей складає лише 58, а парламентаріїв -935 (не включаючи довічних сенаторів).

Вибори здійснюються таємним голосуванням: у перших трьох турах потрібно одержати 2/3 поданих голосів. Починаючи з чет­вертого туру досить одержання абсолютної більшості. Президент республіки, який не може бути молодше 50 років, обирається на сім років. Посада глави держави несумісна з виконанням якої-небудь іншої посади.

З терміном повноважень Президента пов'язана інша вимога законодавства. Парламент Італії чи одна з його палат не можуть бути розпущені Президентом за пропозицією уряду протягом ос­танніх шести місяців повноважень Президента. Це право не діє, якщо останні шість місяців повноважень Президента пересікають­ся з останніми шістьма місяцями повноважень парламенту. Таке правило встановлене для того, щоб перешкодити Президенту ско­ристатися проведенням дострокових виборів для свого переоб­рання.

Повноваження глави держави досить великі; реальне викори­стання конституційних прав значною мірою залежить від особи­стості Президента, його особистісних рис.

Президент є главою держави і представляє національну єдність. Він промульгує закони, прийняті парламентом, а також постанови і декрети, що мають силу закону, призначає цивільних і військових посадових осіб, акредитує дипломатичних представ­ників в іноземних державах (і таких представників акредитують при ньому), ратифікує міжнародні договори. Президент Респуб­ліки головує в Раді міністрів, у Вищій раді магістратури; має пра­во помилування, дарує знаки відмінності.

374

Розділ 23

Основи конституційного право Італії

375

Щодо парламенту в Президента республіки є два основних по­вноваження - право вимагати повторного розгляду законопро­ектів і право розпуску однієї чи обох палат.

Розпуск здійснюється за пропозицією глави уряду. Він також є головнокомандуючим Збройними силами, у випадках, передба­чених Конституцією, Президент призначає референдум, за рішен­ням парламенту повідомляє про стан війни.

Уряд - найбільш активний орган виконавчої влади, включає голову Ради міністрів і міністрів; Конституцією (ст. 95) передба­чено, що організація Президента, Рада міністрів, число, функції й організація міністерств установлюються законом.

Призначення уряду цілком залежить від палат уряду, а точні­ше — від співвідношення політичних сил у них. Уряд призначаєть­ся Президентом республіки після консультацій з лідерами пар­тійних фракцій у палатах і їхніми головами. Уряд вважається сформованим, якщо протягом десяти днів після свого утворення одержить довіру Палати депутатів і Сенату. Палати висловлю­ються одночасно і щодо програми уряду і щодо його складу. Го­лова Ради міністрів несе відповідальність за загальну політику, а міністри колективно відповідальні за дії Ради міністрів і індиві­дуально - за дії своїх відомств.

Уряд управляє країною в цілому відповідно до волі парламент­ської більшості: виконує закони, приймає регламенти, декрети, різного роду постанови з управління; повноваження, надані Кон­ституцією Президенту республіки, фактично здійснюються уря­дом (призначення чиновників, розпуск палат тощо). На практиці уряд в Італії набагато більшою мірою, ніж в інших країнах, зале­жить від волі палат парламенту. Цьому сприяє не тільки право­вий стан останнього в системі державних органів, а й спосіб його формування: парламент обирається шляхом загального обов'яз­кового голосування, в якому зазвичай беруть участь понад 90% виборців. Ця обставина значно підвищує престиж парламенту в очах суспільства.

За Конституцією Італії 1947 р. засновано кілька допоміжних і контролюючих органів, що сприяють парламенту й уряду у здійсненні їхніх функцій, а іноді мають і самостійні повноважен­ня. До числа їх належать Національна рада економіки та праці. Державна рада і Рахункова палата.

Національна рада економіки та праці формується на корпора­тивній основі з представників «груп інтересів» (профспілок, підприємницьких організацій, організацій осіб вільних професій тощо) і експертів. Рада є консультативним органом парламенту й уряду з економічних і соціальних питань. Цей закон має право законодавчої ініціативи.

Державна рада - консультативний юридичний орган і одно­часно вищий орган адміністративної юстиції.

Рахункова палата здійснює попередній контроль законності фінансових актів уряду і контроль за виконанням державного бюджету. Про проведення контролю має право доповідати безпо­середньо парламенту.