§ 4. Вищі органи державної влади

Народні збори. Для обрання до парламенту особа повинна мати активне виборче право, болгарське громадянство і відсут­ність іншого громадянства, досягти 21 року. Вибори проводяться за пропорційною системою. Вибори призначає Президент не мен­ше ніж за 50 днів до їх проведення. Виборчі округи називаються виборчими районами, виборчі дільниці - виборчими секціями. Утворюється 31 багатомандатний виборчий район: 3-у Софії, 2-у Пловдівському окрузі, інші 28-у межах колишніх округів. Виборчі секції охоплюють до 1 тис. виборців. Для організації і про­ведення виборів створюються: Центральна виборча комісія, рай­онні, общинні і секційні виборчі комісії. Висувати кандидатів ма­ють право: політичні партії, коаліції, виборці (ініціативний комі­тет з 5-7 чоловік реєструється у районній виборчій комісії, має зібрати 2 тис. підписів для реєстрації незалежного кандидата).

Компетенція Народних зборів закріплена у статтях 84 і 85 Кон­ституції. Найважливішими повноваженнями вони наділені у сфері законотворчості: вони приймають, змінюють, доповнюють і скасо­вують закони, в тому числі про зміни і доповнення до Конституції (ст.153), крім положень, зміна яких належить до компетенції Вели­ких народних зборів. У сфері фінансів - приймають держбюджет і звіт про його виконання, встановлюють податки, визначають їх розмір, дають згоду на укладання договорів про державні займи. У сфері відносин з урядом - обирають і звільняють з посади Міністра-голову і за його пропозицією Раду міністрів, проводять зміни у складі Ради міністрів, створюють і ліквідують міністерства. Народні пред­ставники мають право ставити питання і робити запити до Ради міністрів і окремих міністрів, на які ті повинні дати відповідь.

Народні збори призначають вибори Президента, обирають і звільняють з посади керівників Болгарського народного банку й інших установ.

У сфері зовнішньої політики - вирішують питання про оголо­шення війни і укладання миру, оголошують воєнний і інший над­звичайний стан за пропозицією Президента чи Ради міністрів, дозволяють використання болгарських збройних сил за межами країни і перебування іноземних військ на території держави чи прохід через свою територію; а також ратифікують і денонсують міжнародні договори.

472

Розділ 28

Основи конституційного право Болгарії

473

Народні збори приймають закони, рішення, декларації і звер­нення.

Парламент Болгарії - Народні збори - складається з 240 де­путатів, які обираються на 4 роки. Конституція досить детально регламентує статус народного представника (статті 67-72). Пе­редбачено вільний (а не імперативний) мандат депутата, не­сумісність діяльності народного представника і знаходження на іншій державній службі, депутатський імунітет, визначений розмір винагороди.

Положення про організацію і діяльність Народних зборів (1995 р.) встановило, що залежно від політичної орієнтації депутати мо­жуть утворювати парламентські групи (мінімум - 10 осіб). Угру­повання меншої чисельності можуть приєднуватися до існуючих груп і утворювати парламентський союз. Не допускається їх ство­рення для захисту приватних, місцевих і професійних інтересів.

Народні збори - однопалатний орган. На першому засіданні депутати таємним голосуванням за мажоритарною системою аб­солютної більшості у 2 тури обирають голову Народних зборів і його заступників (до 5 осіб). Відкритим голосуванням із свого скла­ду народні представники обирають 10 секретарів, які перевіряють і підписують протоколи засідань, слідкують за часом виступу пар­ламентарів, беруть участь в організації голосування тощо.

Голова призначає квесторів, які виконують його розпоряджен­ня з підтримки порядку, допомагають секретарям в організації голосування тощо.

Із свого складу народні збори обирають постійні й тимчасові комісії: керівництво (голова і 2 заступники) і члени комісії (від 13 до 31 особи) обираються відкритим голосуванням з урахуван­ням співвідношення парламентських груп. Народний представ­ник може входити не більш ніж до двох постійних комісій. На­родні збори створюють такі постійні комісії: економічну, з бюд­жету і фінансів, із зовнішньої політики, з національної безпеки, із прав людини і віросповідань, з освіти і науки тощо.

Тимчасові комісії створюються для вивчення проблем і про­ведення розслідувань (ст. 79). Законодавчий процес визначений у статтях 87 і 88 Конституції в загальних рисах. Право законодав­чої ініціативи належить народним представникам і Раді міністрів. Законопроект про держбюджет вносить тільки Рада міністрів. Закони приймаються 2/3 голосів двома голосуваннями; інші акти -одним голосуванням. Усі акти оприлюднюються у «Диржавен

вестник» не пізніше 15 днів після прийняття. Рішення про опри­люднення закону належить Президенту, який може у вказані стро­ки повернути з мотивуванням закон до Народних зборів для но­вого обговорення, в чому йому не можна відмовити. Повторне прийняття закону потребує 1/2 голосів усіх народних представ­ників, після чого Президент повинен оприлюднити закон.

17 червня 2001 р. відбулися чергові парламентські вибори: най­більшу підтримку здобула коаліція «Національний рух Симеон II» (43%), лідер якої Симеон II став главою уряду, СДС (20%), БСП(17%),РПС(6%).

Президент є главою держави, уособлює єдність нації. Прези­дентом обирається болгарський громадянин за народженням, який досягнув 40 років і останні 5 років проживав у державі, безпосе­редньо виборцями на 5 років.

Президент і Віце-президент обираються попарно, голосуван­ня відбувається фактично за «кандидатську двійку». Уся держа­ва є одномандатним виборчим районом, в якому кожна двійка обирається за одним списком.

Президент наділений такими повноваженнями: призначення ви­борів, скликання на перше засідання нових Народних зборів, право відкладального вето, направлення звернень, інформування Народ­них зборів про основні питання з кола своїх повноважень, розпуск Народних зборів у разі недосягнення згоди щодо утворення уряду; участь у формуванні Ради міністрів, призначення і звільнення дер­жавних службовців, затвердження змін меж і центрів адміністратив­но-територіальних одиниць (за пропозицією Ради міністрів); при­значення вищих судів і Головного прокурора (за поданням Вищої судової ради), призначення директора Національної слідчої служ­би; представництво Болгарії у міжнародних відносинах, призначен­ня і звільнення керівників диппредставництв тощо.

У Болгарії глава держави традиційно користується своєрідним повноваженням - звільняти від сплати заборгованості державі, якщо її неможливо стягнути.

Президент видає такі акти - укази, звернення, послання

(ст. 102). Передбачений інститут контрасигнування указів Пре-

нта підписами Міністра-голови чи відповідного міністра, за

■і актів про розпуск Народних зборів, про повернення

закону для нового розгляду та деяких інших (ч. З ст. 102).

Першим Президентом був обраний Желю Желев (1991 р.). У 1996 р. був обраний Петр Стоянов також за підтримки СДС

474

Розділ 28

Основи конституційного право Болгарії

475

(65,74%). У січні 2002 р. Стоянова на посаді президента змінив лідер Болгарської соціалістичної партії Георгій Пирванов (переміг на виборах в листопаді 2001 р. - 56%).

Рада міністрів. За Конституцією керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою покладено на уряд держави (статті 105-116). Він керує виконанням держбюджету, організує господарське ке­рування держмайном, в деяких випадках укладає, затверджує і денонсує міжнародні договори тощо. Формами здійснення його повноважень є постанови, розпорядження, рішення, які видають­ся на підставі й на виконання законів. Постановами Рада міністрів затверджує правила і декрети (наредбі).

Формування уряду починається з консультацій Президента з парламентськими групами Народних зборів, після яких він дору­чає кандидату на посаду Міністра-голови від найбільшої за чисель­ністю групи сформувати уряд. Якщо цей кандидат у 7-денний термін не зможе запропонувати склад Ради міністрів, то Президент покладає цей обов'язок на кандидата від другої за чисельністю гру­пи. Якщо йому вдається сформувати уряд, то Президент пропонує Народним зборам обрати кандидата в Міністра-голови. Якщо ж зго­ди про створення уряду не досягли, Президент призначає службо­вий уряд, розпускає Народні збори і призначає нові вибори, які мають відбутися протягом 2 місяців. Президент не може розпусти­ти Народні збори протягом останніх трьох місяців свого мандату і повинен обмежитися тільки призначенням службового уряду.

Рада міністрів складається з Міністра-голови, його заступників і міністрів. Членами Ради міністрів можуть бути болгарські громадя­ни, які відповідають умовам обрання у народні представники (до­сягти 21 року, не знаходитися під опікою і не відбували покарання у вигляді позбавлення волі). На них поширюється принцип несуміс­ності посад і діяльності, встановлені для народних представників.

Положення про структуру і організацію роботи Ради міністрів і її адміністрації (1996 р.) передбачає, що її діяльність ґрунтується на принципах законності, колегіальності, централізації, децентра­лізації оперативних функцій і повноважень, взаємодії і співробіт­ництва, публічності. Рада міністрів може створювати і ліквідувати комітети, комісії, ради, агентства, яким може делегувати свої функції і повноваження, які не є її виключною компетенцією. Апа­рат Ради міністри очолює головний секретар. Парламентський сек­ретар представляє Раду міністрів перед керівництвом Народних

зборів, парламентськими групами, комісіями парламенту, політич­ними і суспільними організаціями, органами місцевого самовря­дування. Офіційну позицію Уряду виражає прес-секретар, який діє під безпосереднім керівництвом Міністра-голови.

Створення і ліквідація міністерств є компетенцією Народних зборів, яка здійснюється за пропозицією Міністра-голови. Струк­туру і штатний розклад у межах загальної чисельності, визначеної Радою міністрів, затверджує відповідний міністр. Колегіум мініс­терства - радний орган, склад якого затверджується міністром. Колегіум скликається міністром і приймає рішення з основних проблем, пов'язаних із завданнями і діяльністю міністерства.

Стаття 89 Конституції передбачає політичну відповідальність Ради міністрів перед Народними зборами. 1/5 депутатів може за­пропонувати проголосувати за недовіру Раді міністрів. Пропозиція вважається прийнятою, якщо її підтримали більше 1/2 усіх народних представників. Якщо Народні збори проголосували за недовіру Міністру-голові або Раді міністрів, Міністр-голова подає заяву про відставку уряду. Якщо пропозицію відхилено, питання про недовіру з тих же підстав не можна висувати протягом наступних 6 місяців.

Рада міністрів має право вимагати від Народних зборів ви­словлення довіри щодо політики в цілому, програми чи конкрет­ного питання. В разі неотримання довіри, Міністр-голова заяв­ляє про відставку уряду (ст. 112).