- •Конституційне
- •Розділ 1
- •§ 1. Конституційне право як галузь права -в зарубіжних країнах
- •§ 2. Конституційне право зарубіжних країн як наука
- •§ 3. Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •§ 2. Еволюція науки конституційного права до Другої світової війни
- •§ 3. Розвиток сучасної науки конституційного права
- •Розділ з
- •§ 1. Поняття конституції
- •§ 2. Зміст конституцій
- •§ 3. Форма і структура конституцій
- •§ 4. Підготовка, прийняття, зміна і скасування конституції
- •Розділ 4
- •§ 1. Форми власності
- •§ 2. Соціальна структура суспільства
- •§ 3. Політично система
- •Розділ 5
- •§ 1. Порті йні системи
- •§ 2. Функції політичних партій
- •§ 3. Класифікація політичних партій
- •§ 4. Інституціоналізація політичних партій
- •§ 5. Підприємницькі організації
- •Розділ 6
- •§ 1. Поняття політичного режиму
- •§ 2. Демократичний режим
- •§ 3. Яеторитсірний режим
- •Розділ 7
- •§ 1. Способи набуття і втрати громадянства
- •§ 2. Проблема подвійного громадянства, апатриди, правовий статус іноземних громадян
- •§ 3. Рівність і заборона дискримінації
- •§ 4. Конституційні права та свободи
- •§ 5. Судовий то інший юридичний захист прав і свобод
- •§ 6. Міжнародно-правовий захист прав людини
- •Розділ 8
- •§ 1. Поняття політико-територіального устрою
- •§ 2. Унітарна форма політико-територіального устрою
- •§ 3. Федеративна форма політико-територіального устрою
- •§ 4. FlsTohomHi утворення у зарубіжних державах
- •Розділ 9
- •§ 1. Вибори: поняття, соціальне призначення
- •§ 2. Виборче право та його основні принципи
- •§ 3. Виборчий процес, його основні стадії. Гарантії законності виборчих дій
- •§ 4. Виборчі системи
- •§ 5. Референдум у зарубіжних країнах
- •Розділ 10
- •§ 1. Поняття форми правління
- •§ 2. Монархія
- •§ 3. Республіка
- •§ 4. Змішані форми правління
- •§ 1. Поняття парламенту та парламентаризму
- •§ 2. Компетенція парламенту
- •Розділ 12 Глава держави
- •§ 1. Поняття інституту глави держави
- •§ 2. Порядок заміщення посади глави держави
- •§ 3. Повноваження глави держави
- •Розділ 13 Уряд
- •§ 1. Місце уряду в системі вищих органів державної влади
- •11 — 6-565
- •§ 2. Порядок формування і структуро урядів
- •§ 3. Функції урядів
- •Розділ 14
- •§ 1. Поняття конституційного контролю (нагляду)
- •§ 2. Види конституційного контролю
- •§ 3. Органи конституційного контролю
- •§ 4. Компетенція органів конституційного контролю
- •§ 5. Порядок розгляду то вирішення справ в органах конституційного контролю
- •Розділ 15
- •§ 1. Поняття судової влади і її місце в системі розподілу влади
- •§ 2. Конституційні основи організації судової влади
- •§ 3. Системи судових органів.
- •§ 4. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах
- •§ 5. Конституційні принципи здійснення судової влади
- •Розділ 16
- •§ 1. Поняття місцевого управління і місцевого самоврядування в зарубіжних країнах
- •§ 2. Системи місцевого управління
- •§ 3. Структура, склад і порядок роботи органів місцевого управління
- •§ 4. Компетенція органів місцевого управління та їх відносини з центральними органами держави
- •Розділ 17
- •§ 1. Державні інтереси зарубіжних країн.
- •§ 2. Визнання обмежень державного суверенітету і участь у міжнародних союзах
- •§ 3. Конституційне розмежування
- •§ 4. Розподіл зовнішньополітичних повноважень між вищими органами державної влади та управління
- •Розділ 18
- •§ 1. Правова природа Європейського Союзу
- •§ 2. Правовий статус громадян Європейського Союзу
- •§ 3. Правовий статус держав-членів у Європейському Союзі
- •§ 4. Конституційно-npasoee регулювання членства держав у Європейському Союзі
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Білль про права. Поправки
- •§ 3. Соціально-економічна система
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Судова влада
- •§ 6. Американський федералізм
- •§ 7. Місцеве самоврядування та управління
- •Розділ 20
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Партії і вибори
- •§ 3. Основи державного лоду
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Федералізм і самоврядування
- •§ 6. Судово системо
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Правове регулювання громадських об'єднань
- •§ 3. Вибори і референдум
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Регіональне і місцеве управління та самоврядування
- •22 — 6-565
- •§ 6. Судова влада
- •Розділ 22
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Консгитуційно-правовий статус людини та громадянина
- •§ 3. Політичні партії та партійна система
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Судова влада
- •§ 6. Політико-територіальний устрій. Організація влади на місцях
- •Розділ 23
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Права й обов'язки громадян
- •§ 3. Виборче право і система. Референдум
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Конституційний суд
- •§ 6. Обласна автономія і місцеве самоврядування
- •§ 7. Судова система
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Конституційні основи правового статусу людини і громадянина
- •§ 3. Партійно система і політичні партії
- •§ 4.Вибори і референдум
- •§ 5. Вищі органи державної влади
- •§ 6. Політико-територіольний устрій
- •§ 7. Місцеве самоврядування
- •Розділ 25
- •§ 1. Конституція Канади
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Федералізм Канади, правове положення провінцій, місцеве самоврядування і управління
- •§ 5. Судова система Канади
- •Розділ 26
- •§ 1. Конституція рф 1993 p.
- •Глава 3 присвячена федеральному устрою. Глава 4 - Президенту Російської Федерації, Глава 5 - Федеральним зборам. Навіть така структура Конституції мовчазно вказує на те, «хто є хто».
- •§ 2. Федеративний устрій
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Конституційний Суд Російської Федерації
- •§ 5. Місцеве самоврядування
- •Розділ 27
- •§ 1. Конституція Польщі
- •§ 2. Вищі органи державної влади
- •§ 3. Конституційний трибунал, державний трибунал,
- •§ 4. Зміна Конституції
- •§ 5. Місцеве самоврядування
- •Розділ 28
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Конституційні основи правового статусу особи
- •§ 3. Конституційні основи суспільного ладу
- •§ 4. Вищі органи державної влади
- •§ 5. Судова влада та правоохоронні органи
- •Розділ 29
- •§ 1. Конституцій
- •§ 2. Політично система
- •§ 3. Виборча система
- •§ 4. Система державних органів
- •§ 5. Органи суду і прокуратури
- •§ 6. Національно-державний устрій
- •§ 7. Ядміністратиено-територіальний поділ
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Судово влада
- •§ 5. Місцеве самоврядування і управління
- •Розділ 31
- •§ 1. Конституція
- •§ 2. Основи правового статусу особи
- •§ 3. Вищі органи державної влади
- •§ 4. Конституційний нагляд
- •§ 5. Бразильський федералізм
- •§ 6. Місцеве самоврядування і управління
§ 5. Місцеве самоврядування і управління
Японія є унітарною державою, і в той же час у ній отримали широкий розвиток муніципальні інститути. Ієрархічна система адміністративно-територіального поділу будується на основі двох складових. Верхня складова створює префектури (їх в Японії 47), які поділяються на чотири категорії: «то» (Токіо), «до» (Хоккайдо ), «фу» (Осака і Кіото ) і «кен» (43 префектури). Правовий стан префектур різних категорій однаковий. Нижня складова адміністративно-територіального поділу створює міста («сі»), селища («мати») і сільські общини («мура»). Столиця країни м. Токіо в адміністративному відношенні представляє собою 23 спеціальних райони, які прирівнюються до міст.
Поряд із префектурами та муніципалітетами, які являють собою звичайні органи місцевого самоврядування, в Японії можуть створюватися особливі органи місцевого самоврядування для вирішення конкретних завдань. Це особливі столичні райони, корпорації регіонального розвитку, асоціації органів місцевого самоврядування, фінансово-промислові округи.
Принцип місцевої автономії відображається в Конституції (гл. 8) та Законі про місцеві автономії 1947 р. Поряд з цими джерелами діють кілька десятків інших нормативних актів - законів та підзаконних актів. Серед них Закон про місцевих комунальних службовців 1950 p., Закон про сільськогосподарські комітети 1951 р., ряд інших законів, які визначають механізм фінансування органів місцевого самоврядування.
Японські правознавці розрізняють принцип місцевої автономії, автономію місцевої общини і автономію жителів. Принцип місцевої автономії означає автономію адміністративно-територіальної одиниці від держави. Автономія місцевої общини пов'язана із внутрішньою організацією і формами діяльності адміністративно-територіальних одиниць та передбачає управління общини громадянами, які проживають на її території. Автономія жителів визначається процедурою проведення місцевого референдуму, яка закріплена в Законі про місцеве самоврядування. Це забезпечує можливість подання певною частиною населення петиції про прийняття, зміни або відміну місцевих постанов про проведення інспекції діяльності місцевих зборів, відкликання їх депутатів, зняття з посади глав місцевих органів та інших посадових осіб.
Крім того, Парламент може прийняти закон, який стосується будь-якої конкретної муніціпії, тільки за згодою абсолютної більшості її мешканців.
Функції, які виконують органи місцевого самоврядування, є трьох видів:
власне місцеві функції;
«адміністративні повноваження» (носять місцевий характер, однак мають більшу частину участі держави в цих справах);
функції, які делегуються центральними установами.
Стаття 94 Конституції закріплює за муніціпіями право управляти своїм майном, вести справи і управляти в своїх кордонах. Важливе значення має наділення муніціпій (муніципальних зборів) правом приймати обов'язкові постанови, тобто нормативні акти місцевого значення. Загальний перелік функцій міститься в Законі про місцеве самоврядування (п. З ст. 2). Він містить 22 напрями діяльності, до яких належать: підтримання суспільного порядку на своїй території; забезпечення безпеки, здоров'я та благополуччя населення; управління парками, площами і дорогами; ведення комунального господарства; управління лікарнями, школами тощо.
Місцевим законодавчим органом в муніціпії є муніципальні збори, які очолює голова. Склад зборів залежить від чисельності населення: крупні префектуральні збори налічують до 120 членів, маленькі сільські - близько 12. Закон про місцеве самоврядування передбачає можливість заміни місцевих зборів у селищах загальними зборами мешканців (ст. 91 Закону про місцеве самоврядування), однак на практиці це зустрічається вкрай рідко. Місцеві збори збираються чотири рази на рік на сесії (п. 2 ст. 102 Закону про місцеве самоврядування).
Керівництво виконавчою владою в муніціпії виконує її голова - губернатор у префектурах, мер у містах та старости в селищах (ст. 139 Закону про місцеве самоврядування). Голова місцевої адміністрації має право вносити на розгляд місцевих зборів проекти рішень, встановлювати місцеві податки, накладати вето на рішення зборів (воно може бути прийнято більшістю в 2/3 голосів удруге), достроково розпускати збори. Збори, в свою чергу, можуть звільнити голову адміністрації від посади більшістю в 3/4 голосів. Виконавчими повноваженнями користуються також
33*
516
Розділ ЗО
Основи конституційного право. Японії
517
постійні
комісії місцевих зборів: з освіти,
праці, справ персоналу, суспільної
безпеки тощо (п. 5 ст. 80 Закону про суди,
який передбачає
11 постійних комісій).
На рівні муніципальних органів більше, ніж на загальнонаціональному, розвинуті інститути безпосередньої демократії. Так, шляхом прямих виборів обираються не тільки депутати муніципальних зборів, а й губернатори, мери і старости. Муніципальні збори і голови муніціпій обираються мешканцями, які зареєструвалися у відповідному районі, терміном на чотири роки (ст. 93 Закону про місцеве самоврядування). Населення може вимагати відкликати депутатів, розпустити муніципальні збори (ці питання вирішуються комісією з контролю за виборами абсолютною більшістю голосів за вимогами не менш як 1/3 складу комісії), прийняття зборами тієї чи іншої обов'язкової постанови (які не стосуються податків і фінансів, за вимогами не менш як 1/15 виборців даного муніципалітету), проведення ревізії фінансово-бюджетної діяльності муніципальних органів.
В Японії накопичений достатній досвід вирішення проблем, пов'язаних із загальною діяльністю на територіях, котрі виходять за кордони однієї префектури. Така взаємодія стала можливою завдяки формуванню «рад у зв'язках з місцевими адміністраціями» відповідно до положень спеціального Закону 1965 р. Такі ради створюються в складі префектур і деякої кількості міст. З 1969 р. застосовується також введений міністерством у справах самоврядування порядок об'єднання зусиль сусідніх муніціпій у вирішенні справ, котрі стосуються обслуговування населення. В цих випадках створюються кооперативи або консультативні ради. Зараз практично 90% первинних органів місцевого самоврядування Японії беруть участь у такому співробітництві.
Незважаючи на розвинену систему органів місцевого самоврядування, в Японії існує жорсткий прямий контроль центральних установ за діяльністю органів місцевого самоврядування. Між центральними та місцевими органами влади інколи виникають напружені відносини, і це пов'язано із бажанням центру обмежити самостійність муніціпій. В першу чергу, "це стосується фінансового контролю, оскільки в Японії більше 70% податків потрапляє до державного бюджету і лише 30% - до місцевих. До того ж, є такі установи, які контролюються центральними міністерствами та управліннями.
З кінця 70-х років у Японії почали активно обговорювати проблему про необхідність проведення адміністративної реформи, в тому числі підвищення ролі регіонів. У другій половині 80-х років приступили до її виконання. З липня 1992 р. діє система «пілот-них органів місцевого самоврядування», яка заключається в розширені прав міст із населенням понад 200 тис. чоловік. У червні 1993 р. обидві палати Парламенту прийняли резолюцію про розширення повноважень місцевої влади, вимагаючи від уряду конкретних заходів, спрямованих на розробку відповідних законів. У рамках роботи над проведенням адміністративної реформи Комітет з вивчення системи місцевої влади запропонував п'ятирічну схему процесу децентралізації.
На початку 1994 р. був створений Комітет просування реформи (який складався із 7 членів, призначених Прем'єр-міністром і погоджений з Парламентом із числа авторитетних осіб), котрий був наділений правом надавати рекомендації й інспектувати роботи з проведення децентралізації, а в грудні 1994 р. уряд затвердив «основні напрями реформи місцевого самоврядування». В лютому 1995 р. уряд вніс на розгляд Парламенту закон про децентралізацію, який в травні 1995 р. був прийнятий. Згідно із Законом робота з проведення децентралізації повинна бути завершена протягом п'яти років, у першу чергу, шляхом внесення змін до існуючих законів, які стосуються питань місцевого самоврядування.
Основи конституційного права Бразилії
519
