КПЗК / Ріяка - Конституційне право зарубіжних країн, 2006

ББК 67.300я73

К65

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18.2 589 від 24 березня 2004 р.)

Рецензенти:

Тодика Ю. Н., доктор юридичних наук, професор, академік Академії правових наук України, Заслужений діяч науки і техніки України; Ярмиш О. Н., доктор юридичних наук, професор, член кореспондент

Академії правових наук України

Колектив авторів:

Горшеньова М. С., кандидат юридичних наук, доцент — глави 1, 9, 24, 29; Журавка О. В., кандидат юридичних наук, доцент — глава 25; Закоморна К. О., кандидат юридичних наук, доцент — глави 2, 16, 22; Маєвська А. А., кандидат юридичних наук — глава 28;

Овчаренко А. О. — глави 14, 21;

Ріяка В. О., кандидат юридичних наук, доцент (керівник авторського колективу) — глави 10, 13, 19, 20; Свічкарьов О. І. , кандидат юридичних наук, професор — глави 8, 11, 26, 27;

Семенов В. С., кандидат юридичних наук, професор — глави 7, 17; Стешенко В. М., кандидат юридичних наук — глава 18 (у співавторстві з Хорольським Р. Б.); Тамм А. Є., кандидат історичних наук, професор — глави 30, 31;

Трагнюк Л. Я., кандидат юридичних наук — глава 15; Харитонов І. І., кандидат історичних наук, доцент — глава 23;

Хорольский Р. Б., кандидат юридичних наук — глава 18 (у співавторстві зі Стешенком В. М.); Цвік М. В., доктор юридичних наук, професор — глава 6;

Шувалова В. А., кандидат юридичних наук, професор — глави 3, 4, 5, 12.

Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник /

Ê65 М. С. Горшеньова, К. О. Закоморна, В. О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В. О. Ріяки. — 2 е вид., допов. і перероб. — К.:

Юрінком Інтер, 2006. — 544 с.

ISBN 966 667 158 1

Відповідно до навчальної програми з конституційного права зарубіж них країн у Загальній частині навчального посібника розкрито поняття конституційно правового регулювання; розглянуто устрій та державну політику, політичні партії та партійні системи, політичні режими, дер жавний устрій, форми правління, вищі та місцеві органи влади тощо. В Особливій частині висвітлено питання конституційного права окремих країн світу, які належать до різних правових систем сучасності.

Призначений для студентів, аспірантів, викладачів юридичних вузів і факультетів, а також працівників органів державної влади.

Вступ

Навчальний курс «Конституційне право зарубіжних країн» ра

зом з курсами «Теорія держави та права», «Історія держави та права», «Конституційне право України», становить основу підго

товки фахівця юриста. Конституційне право, сформоване навко ло Основного Закону, є системою правових норм, яка регулює, перш за все, основи устрою суспільства, держави та правовий ста тус людини.

Тривалий час цей курс мав назву «Державне право зарубіж них країн». З позицій сьогодення термін «конституційне» біль

шою мірою відповідає проблематиці, сутності та змісту цієї дис

ципліни. Абсолютна більшість фахівців схиляється до того, що потрібно говорити про конституційне, а не про державне право1. Термін «державне право», вважає більшість авторів, веде до того, що, з одного боку, виникає можливість значно ширше тлумачити термін «державне право», а з іншого – звузити це поняття . Наприк лад, у джерелах цієї галузі права можуть міститися норми, що не

стосуються конституційного права (норми фінансового, адміні стративного, сімейного, цивільного та ін.). Але часто різні термі

ни несуть в собі один і той самий зміст. Приміром, у Німеччині йдеться про «державне право», а у більшості країн світу (США, Франції, Росії) – про «конституційне».

Конституційне право, що закріплює основні принципи та фор

ми організації й функціонування державної влади, тісно пов’яза не з реальним політичним життям. Істотні зміни в політичному

житті нашої країни дістали відображення в корінних змінах щодо трактування та розуміння природи і характеру конституційного

права, що автори, виходячи з загальнодемократичної концепції

1Останніми роками видано низку підручників та навчальних посібників

зконституційного права, більшість з яких мають аналогічну назву. Див.: Але бастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юрайт, 2001; Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран: Учебник / Под общ. ред. В. М. Баглая, Ю. М. Лейбо, Л. М. Энтина. — М.: НОРМА ИНФРА М, 1999; Григонис Э. П., Григонис В. П. Конституционное право зарубежных стран: Курс лекций. – СПб.: Питер, 2002; Мишин А. А. Конституционное право за рубежных стран. – М., 1999; Чиркин В. Е. Конституционное право зарубеж ных стран. – М.: Юрист, 1997; Иностранное конституционное право / Под ред. В. В. Маклакова. – М., 1997 та ін.

забезпечення та захисту прав людини, критичних оцінок тоталі тарних форм організації державної влади, відобразили в цьому посібнику.

Конституційне право зарубіжних країн, як базова, динамічна галузь публічного права, має створити надійні гарантії захисту прав і свобод людини, обмежити державну владу, закріпити ство рення громадянського суспільства, посісти провідне місце в сис темі юридичних дисциплін, які викладаються у вищих юридич

них навчальних закладах нашої країни.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ 1

Поняття конституційного права зарубіжних країн

Конституційне право зарубіжних країн розглядають з трьох поглядів — як галузь права конкретних держав, як науку і як на вчальну дисципліну в системі вищої юридичної освіти.

§1. Конституційне право як галузь права –

взарубіжних країнах

Конституційне право в кожній зарубіжній країні — це осново положна, фундаментальна галузь усієї національної системи пра ва. Як і будь яка інша галузь права, вона становить сукупність кон

ституційно правових норм, що закріплюють економічну, політич

ну й соціальну основи держави; права та обов’язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний ре жим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місце вих органів державної влади й управління; виборче право і вибор чу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної

влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства.

Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави.

Визначаючи предмет державного права як галузі в системі націо

нального права, слід звернути увагу на те, що всю сукупність норм

державного права поділено на окремі групи норм — певні правові інститути зі стійкою сукупністю однорідних норм, які регулюють

конкретний вид суспільних відносин. Це зумовлює структуру дер

жавного права як галузі відповідної національної системи права. Конституційне право як фундаментальна галузь права стано

вить основи адміністративного, фінансового, цивільного, кримі нального, екологічного права та ін.

Конституційно правові відносини, їх предмет і склад. Конститу

ційне право, як і будь яка галузь національного права, має свій окре

мий об’єкт регулювання. Це усталена сукупність різноманітних су

спільних відносин, які складаються у процесі здійснення державної

влади, її формування та взаємодії між законодавчою, виконавчою та

судовою гілками влади. Ці відносини набувають правового характе ру і перетворюються на конституційно правові, оскільки вони вре гульовані нормами конституційного права.

Суб’єктами конституційних правовідносин вважають таких

учасників соціальних зв’язків у сфері здійснення державної влади, які мають конституційну правосуб’єктність і відповідний право вий статус. Традиційно — це глава держави (президент, монарх,

президія представницького органу влади); парламент, його пала

ти, голови палат, депутати; уряд, прем’єр міністр, міністерства, цен тральні відомства, міністри; органи конституційного нагляду, кон ституційний суд; місцеві органи влади та управління, муніципалі

тети; федеральні органи державної влади; громадяни (піддані).

Правовий статус суб’єктів конституційних правовідносин від значається різноманітністю складу і широтою сфер правового регу лювання. Насамперед необхідно згадати конституційні правовідно сини між центральними органами державної влади, наприклад, між главою держави і парламентом, парламентом і урядом, між главою державитаурядомувипадкахконтрасигнатурипрем’єромчиміністра

ми актів монарха чи президента; між главою держави, парламентом і

урядом,зодногобоку,таорганамиконституційногонагляду—зіншо го, у порядку опротестування останніми нормативно правових актів, прийнятих згаданими центральними органами влади.

Значна кількість конституційних правовідносин існує у феде ративних державах між союзом в особі його органів державної влади та окремими суб’єктами федерації, між окремими членами федерації тощо. Між центральними органами державної влади та муніципалітетами конституційні правовідносини складаються

через здійснення «адміністративної опіки», внаслідок розпуску муніципалітетів, усунення від посади мерів, при вирішенні муні ципальних спорів тощо.

Чільне місце посідають конституційні правовідносини між громадянами (підданими), з одного боку, та центральними орга нами державної влади — з іншого, які виникають під час виборів, проведення референдуму чи плебісциту, при запровадженні у життя народної ініціативи. Не менш важливе значення мають конституційні правовідносини, що складаються між громадяна ми та муніципалітетами на виборах до органів місцевого самовря дування, при відкликанні членів муніципальних рад тощо.

Об’єкт конституційних правовідносин — це різного роду об

ставини, або фактичні умови, що потребують юридичного опосе

редкування. В юридичній науці під об’єктом правовідносин розу міють два його рівні (аспекти): безпосередній і зовнішній. Об’єк том конституційних правовідносин є те, на що спрямований

правовий вплив у конкретному соціальному зв’язку. Такими об’єк

тами є воля і свідомість суб’єктів — учасників правовідносин. Наприклад, з появою правотворчих правовідносин важливо зав жди повніше враховувати інтереси, волю і рівень свідомості

суб’єктів, які беруть участь в обговоренні та прийнятті закону.

Зокрема, у виборчому процесі результат багато в чому залежить від того, як враховуються інтереси, воля і свідомість виборців, рівень їхнього психічного стану.

До об’єктів конституційних правовідносин належать законодав

ча, установча, контрольна діяльність представницьких органів вла ди, правотворча діяльність уряду, вибори представницьких органів держави, референдум, порядок здійснення прав і свобод громадян, нагляд і контроль за місцевими органами влади та управління.

Розкриваючи сутність і зміст конституційних правовідносин, необхідно звернути увагу на те, що вони, на відміну від інших,

завжди мають політичний характер, оскільки всебічно пов’язані з

різноманітною діяльністю держави.

Отже, конституційні правовідносини, що складаються у поряд ку здійснення державними органами своїх повноважень, одно значно мають політичний характер. Саме така властивість кон ституційних правовідносин визначає їх фундаментальну приро ду й особливе місце в системі правовідносин.

Джерела конституційного права. Джерелами конституційного права в зарубіжних країнах є нормативні акти, що містять норми,

які регулюють конституційно правові відносини. Головним дже релом цієї галузі права в переважній більшості країн (виняток ста новлять деякі мусульманські держави) – є конституція – Основ ний закон. Зумовлено це не тільки верховенством цього норма тивно правового акта в загальній системі правових джерел. Це пов’язано також і з тим, що саме в конституції зафіксовано основні права і свободи, принципи суспільного і державного устрою. У кон ституції дістають відбиток і закріплення ті цінності й ціннісні орієн

тири, що визначають (або мають визначати) суспільний і держав

ний розвиток. Конституція фіксує, таким чином, принципи, яких зобов’язані дотримуватися у своїй повсякденній практичній діяль

ності всі суб’єкти конституційного права, починаючи від індивіда і закінчуючи державою (або навпаки – починаючи з держави і закі нчуючи індивідом). Конституційні принципи лежать в основі по будови всієї системи права і багато в чому визначають характер галузей, що її утворюють. До інших джерел належать:

1)конституційні закони (вносять зміни до конституції або до повнюють її);

2)органічні законі (приймаються на основі бланкетних, тобто

відсилочних, норм конституції, зазвичай регулюють будь який

інститут конституційного права в цілому). Ці два види законів приймаються в ускладненому порядку;

3)звичайні закони (регулюють окремі питання, наприклад, закон про вибори президента);

4)надзвичайні закони (відповідно до самої конституції, ці за кони можуть відхилятися від її положень, але приймаються тільки

на короткий термін, зазвичай на кілька місяців, хоча і з правом

парламенту продовжити цей термін);

5)внутрішньодержавні публічно правові договори (наприк лад, угода про поділ Чехословаччини на Чехію і Словаччину від 1 січня 1993 року, Конституційний договір 1998 року між Мол довою і самопроголошеною Придніпровською республікою про те, що остання залишається республікою в складі Молдови);

6)регламенти парламентів і їх палат, що встановлюють внут

рішню організацію і процедуру роботи цих органів. Вони прий маються або у формі постанов кожною палатою для себе і не ви

магають схвалення іншої палати (Німеччина), або у формі зако

ну при однопалатному парламенті (Китай);

7)акти глави держави і виконавчої влади (укази монархів, дек

рети президентів, постанови уряду, акти міністрів деяких відомств,

наприклад, постанови центральної виборчої комісії про порядок

складання списків виборців). Особлива роль серед актів виконав чої влади належить актам, що мають силу закону (вони видають ся на основі делегування повноважень парламентом, як, наприк

лад, у Великобританії), або на основі регламентарної влади, яка

за конституцією належить уряду (Італія), або відповідно до над

звичайних повноважень президента (Франція);

8)актиорганівконституційногоконтролю(конституційнихсудів,

конституційних рад та ін.), які дають офіційні тлумачення Консти туції, визначають, чи відповідають конституції ті або інші закони;

фундаментальну галузь правової системи. Ця наука вивчає всі

основні інститути державного права як з точки зору їх особливо

го, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інсти тутів права світової системи. До того ж, у зв’язку зі співвідно шенням загального й особливого має визначитися і єдине — окремі

інститути національного конституційного права. Наприклад, по

рівнюючи конституційне право Німеччини та Франції, слід за значити загальне — належність до романо германської правової системи, а також особливе у змісті правових інститутів президент

ства, у виборчих системах. Певною мірою таке порівняння спри

чинене умовами розвитку держав і характером формування кон ституціоналізму як загального наукового напряму.

Перші спроби наукового пояснення питання про те, що має вив

чати конституційне право як наука, зробили представники фор

мально юридичної течії, яка склалася у XX ст. Відомі представни ки так званої історичної школи права (Г. Еллінек — у Німеччині, А. Есмен — у Франції, Ф. Кокошкін — у Росії та ін.) стверджували, що конституційне право має бути тільки юридичною наукою, не залежною від будь якого філософського та соціологічного впливу.

Крайнім виразом юридичного напряму є чиста теорія права

Г. Кельзена, за якою безпосередньо ототожнюють державу і пра

во та вважають, що держава — це не що інше, як система правових норм, і, отже, конституційне право — ядро цієї системи.

На початку XX ст. виник соціологічний напрям, який на пер ше місце висунув не юридичні поняття, а питання про політич не призначення тих або інших конституційно правових інсти тутів. Представники цієї школи вважають, що держава — це, по перше, орган централізації економічного життя, по друге, — суспільство, де існує поділ на керуючих і керованих, на владних

і підвладних. Згодом на основі цього напряму утворилася так звана політична наука, безпосередньо розроблена французьки ми викладачами конституційного права, яка фактично замінила колишнє державознавство. За своїм обсягом політична наука ви ходить далеко за традиційні межі державно правового регулю вання, оскільки об’єктом її дослідження є не тільки безпосеред ньо конституційні інститути, а й профспілки, система лобізму, церква, різні об’єднання, преса тощо. В основу покладено вчен ня про роль політичних партій у конституційному устрої.

Сучасна наука конституційного права має як політичний харак тер, оскільки об’єктом її дослідження є найважливіші політичні