Глава 4.

Вимоги до працівників. перевірка і оцінка ділових якостей працівників

Стаття 34. Встановлення вимог до працівників

1. Вимоги до працівників встановлюються законодавством з дотриманням вимог щодо недопущення дискримінації у сфері праці. Ці вимоги можуть стосуватися наявності у працівника відповідної освіти, професійної підготовки, досвіду трудової діяльності, віку тощо.

2. Обов’язковість щодо наявності громадянства України та знання державної мови як умова виконання роботи за певними посадами може встановлюватися лише законом.

3. Невиконання законодавства під час прийняття на роботу щодо встановлених до працівника вимог є підставою для звільнення його з роботи на підставі статті 120 цього Кодексу.

4. Вимоги до працівників, які встановлюються кваліфікаційними характеристиками, є рекомендаційними, якщо законодавством не надається їм обов’язковий характер.

5. Стосовно окремих видів робіт законодавством може встановлюватися, що допуск працівників до їх виконання можливий лише за наявності документа про присвоєння кваліфікації.

6. Не порушуючи положення про недопущення дискримінації у сфері праці (стаття 3 цього Кодексу), роботодавець може встановлювати додаткові вимоги до працівника, що виправдовуються характером роботи або умовами її виконання. Невідповідність цим вимогам є підставою для відмови у прийнятті на роботу, але не може бути підставою для звільнення з роботи, крім випадків, коли під час прийняття на роботу працівник приховав відомості, які свідчать про невідповідність встановленим вимогам.

7. Стосовно окремих категорій працівників відповідно до закону може передбачатися прийняття присяги.

Стаття 35. Перевірка особи під час прийняття на роботу

1. З метою визначення відповідності професійних, кваліфікаційних, особистих та інших якостей особи вимогам до працівників, що виконують відповідні роботи або займають відповідні посади, роботодавець має право проводити тестування та співбесіди з претендентом на робоче місце або посаду.

2. Забороняється проведення тестування, формулювання питань на співбесідах, вчинення при цьому інших дій, що є дискримінаційними за будь-якою ознакою, визначеною цим Кодексом, або такими, що зачіпають честь і гідність людини.

3. У процесі перевірки особи у випадках і порядку, передбачених законом, можуть застосовуватися технічні засоби.

4. Роботодавець повинен забезпечити конфіденційність інформації, отриманої в результаті тестування та співбесіди, зокрема, обмежити доступ до цієї інформації, особливо після розкриття імені особи, якої ця інформація стосується. Невиконання зазначеної вимоги тягне відповідальність згідно із законом.

Стаття 36. Випробування під час прийняття на роботу

1. З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, допускається погодження роботодавцем і працівником умови про випробування. Така умова вважається погодженою, якщо домовленість про це оформлена письмово (в трудовому договорі або в наказі про прийняття на роботу, з яким працівника ознайомлено під розписку).

2. У період випробування трудові відносини працівників регулюються трудовим законодавством, угодами, колективними договорами з урахуванням особливостей, установлених цим Кодексом.

Стаття 37. Особи, для яких не встановлюється випробування

1. Випробування не встановлюється для:

1) неповнолітніх;

2) осіб, звільнених з військової чи альтернативної (невійськової) служби;

4) працівників, обраних чи призначених на посаду;

5) працівників - переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади;

6) працівників, які пройшли стажування під час прийняття на роботу з відривом від основної роботи;

7) осіб, які закінчили професійні навчально-виховні чи вищі навчальні заклади і вперше стають до роботи за здобутою професією (спеціальністю);

8) вагітних жінок, жінок та інших працівників із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до трьох років, а також одиноких матерів, які мають дітей віком до чотирнадцяти років;

9) працівників, яких переведено на іншу роботу без зміни роботодавця;

10) осіб, яких направлено на роботу в рахунок броні і квоти або нормативу;

12) інших осіб у випадках, передбачених законом.

Стаття 38. Строк випробування

1. Строк випробування не може перевищувати трьох місяців. Строк випробування тривалістю до шести місяців може встановлюватись для керівників підприємств, установ, організацій, їх заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, керівників відокремлених підрозділів підприємств, установ, організацій, а також для інших категорій працівників у випадках, передбачених законом.

2. До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював (незалежно від причин).

Стаття 39. Результати випробування

1. Результати випробування визначаються роботодавцем.

2. У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі роботодавець має право протягом строку випробування звільнити працівника, письмово попередивши його про це за три дні, без виплати такому працівнику вихідної допомоги.

3. Якщо строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, розірвання трудового договору допускається тільки на підставах, встановлених цим Кодексом.

Стаття 40. Контроль за виконанням працівниками трудових обов’язків

1. Роботодавець вправі контролювати виконання працівниками трудових обов’язків, використовувати з цією метою необхідні технічні засоби. Під час здійснення такого контролю не допускаються дії, що принижують честь і гідність або порушують інші права працівників.

2. Невиконання вимоги, передбаченої частиною першою цієї статті, тягне відповідальність згідно із законом.

Стаття 41. Атестація працівників

1. З метою перевірки професійного рівня кваліфікації працівників, їх відповідності займаній посаді роботодавець може проводити періодичну атестацію працівників, які відповідно до класифікації професій належать до відповідних категорій керівників, професіоналів і фахівців, з дотриманням норм цього Кодексу. Законом може передбачатися проведення атестації інших категорій працівників.

2. Атестація може проводитися не частіше ніж один раз на три роки, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 42. Працівники, які не підлягають атестації

1. Атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше ніж один рік, вагітні жінки, жінки та інші особи із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, неповнолітні. Законом можуть встановлюватися інші категорії працівників, які не підлягають атестації.

Стаття 43. Порядок проведення атестації

1. Атестація проводиться за наказом (розпорядженням) роботодавця, яким затверджується склад атестаційної комісії, графік її проведення, що доводиться до відома працівників не пізніше ніж за два місяці до проведення атестації.

2. Атестаційна комісія повинна складатися з досвідчених працівників, а також представника виборного органу первинної профспілкової організації або інших вільно обраних працівниками представників (представника).

3. Роботодавець та безпосередній керівник працівника, який підлягає атестації, не може бути членом атестаційної комісії.

4. Атестаційна комісія попередньо визначає перелік питань для проведення атестації, з якими працівники ознайомлюються за місяць до засідання комісії. На засіданні члени атестаційної комісії можуть ставити працівнику запитання, що стосуються виконуваної ним роботи за спеціальністю (професією), займаною посадою, її результативності, а також щодо виконання ним обов’язків.

5. Атестація працівника проводиться тільки у його присутності.

6. Не допускається оцінка професійного рівня кваліфікації працівника за ознаками, що безпосередньо не пов’язані з виконуваною роботою.

7. Рішення атестаційної комісії приймається шляхом таємного чи відкритого голосування більшістю голосів членів, присутніх на засіданні. У разі рівності голосів прийнятим вважається рішення, за яке голосував головуючий на засіданні. Рішення вважається правоможним, якщо на засіданні комісії присутні не менше двох третин її складу.

8. Рішення атестаційної комісії надається працівникові і роботодавцю не пізніше трьох днів після його прийняття.

Стаття 44. Результати та наслідки атестації

1. Атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі. Атестаційна комісія може давати роботодавцеві рекомендації щодо подальшого професійного зростання працівника, оплати його праці, необхідності підвищення професійного чи кваліфікаційного рівня.

2. Роботодавець із врахуванням рекомендацій атестаційної комісії може перевести працівника за його згодою на іншу роботу (посаду), розглянути питання щодо оплати праці, зарахувати працівника до кадрового резерву, направити на навчання з метою підвищення кваліфікації чи перепідготовки.

3. На підставі рішення атестаційної комісії роботодавець має право звільнити працівника на підставі статті 110 цього Кодексу. Звільнення може бути здійснено протягом двох місяців з дня отримання цього рішення. До цього строку не включаються періоди, протягом яких працівник фактично не працював з будь-якої причини.

4. Рішення атестаційної комісії може бути оскаржено до роботодавця протягом десяти днів з моменту отримання працівником цього рішення.

5. Рішення роботодавця, прийняте відповідно до рішення атестаційної комісії, може бути оскаржено працівником до суду.