Глава 2. Час відпочинку

Стаття 159. Види часу відпочинку

1. Час відпочинку включає:

1) перерву для відпочинку і харчування;

2) щоденний (міжзмінний) відпочинок;

3) вихідні дні (щотижневий безперервний відпочинок);

4) дні державних і релігійних свят, робота у які не проводиться;

5) відпустки.

Стаття 160. Перерва для відпочинку і харчування

1. Упродовж робочого дня (зміни) працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин і не менше тридцяти хвилин, яка не включається до тривалості робочого часу.

2. Час надання перерви для відпочинку і харчування, її конкретна тривалість встановлюється колективним договором або нормативним актом роботодавця, прийнятим з урахуванням думки виборного профспілкового органу або вільно обраних працівниками представників (представника). Час надання перерви для відпочинку і харчування може передбачатися трудовим договором.

3. На роботах, де через умови виробництва (роботи) надання перерви для відпочинку і харчування є неможливим, роботодавець повинен забезпечити працівникові можливість відпочинку і харчування протягом робочого часу. Перелік таких робіт, а також місце для відпочинку і харчування, встановлюються колективним договором або нормативним актом роботодавця, прийнятим з урахуванням думки виборного профспілкового органу або вільно обраних працівниками представників (представника).

Стаття 161. Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку

1. Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку повинна бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (в час роботи включається час перерви для відпочинку і харчування). Це правило не поширюється на випадки застосування підсумованого обліку робочого часу.

Стаття 162. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку

1. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години, за винятком випадків застосування підсумованого обліку робочого часу.

Стаття 163. Вихідні дні

1. Усі працівники мають право на щотижневий безперервний відпочинок, який передбачає надання вихідних днів. При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день. Право працівників на щотижневий безперервний відпочинок забезпечується також при підсумованому обліку робочого часу, крім випадків, коли це неможливо з урахуванням характеру роботи та особливостей організації праці (вахтовий метод тощо).

2. Загальним вихідним днем є неділя. З метою створення сприятливих умов для відпочинку працівників день відпочинку може бути перенесено із загального вихідного дня на інший день, що передує дню державного або релігійного свята, робота в який не проводиться, або на наступний після нього день. Рішення з цього питання приймається Кабінетом Міністрів України і оприлюднюється не пізніше ніж за два тижні до настання дня відповідного державного або релігійного свята.

3. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні встановлюється колективним договором або нормативним актом роботодавця, прийнятим за згодою виборного профспілкового органу або вільно обраних працівниками представників (представника), і, як правило, повинен надаватися наступного дня після першого вихідного.

4. На підприємствах, де робота не може бути перервана у загальний вихідний день у зв’язку з виробничо-технічними та організаційними умовами, а також за підсумованим обліком робочого часу вихідні дні надаються кожній групі працівників почергово у різні дні тижня згідно з колективним чи трудовим договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником).

5. Допускається залучення до роботи у загальний вихідний день професійних творчих працівників організацій кінематографії, теле- і відеознімальних колективів, театрів, театральних і концертних організацій, цирків, засобів масової інформації, професійних спортсменів тощо за умови надання працівникові можливості реалізувати право на щотижневий безперервний відпочинок в інші дні тижня відповідно до графіка виходу на роботу.

6. У разі коли загальний вихідний день збігається з днем державного і релігійного свята, робота у який не проводиться, вихідний день переноситься на наступний після державного або релігійного свята день. Таке перенесення зменшує тривалість робочого часу у відповідному періоді, що повинно враховуватися незалежно від режиму робочого часу і способу його обліку.

7. Виконання працівником роботи у загальний вихідний день відповідно до цієї статті та графіка виходу на роботу (графіка змінності) не є підставою для перевищення (порушення) норми робочого часу і не є підставою для отримання права на додаткову заробітну плату.

Стаття 164. Заборона залучення працівників до роботи у вихідні дні

1. Забороняється залучати працівників до роботи у дні, які є для них вихідними.

2. Як виняток із частини першої цієї статті, залучення працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких випадках:

1) для відвернення виробничої аварії, катастрофи, усунення їх наслідків та наслідків стихійного лиха;

2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому чи їх окремих підрозділів.

3. В інших випадках залучення працівників до роботи в дні, які є для них вихідними, допускається лише за наявності письмової згоди працівника.

4. До роботи у вихідні дні можуть залучатися державні службовці (посадові особи органів місцевого самоврядування) незалежно від їх згоди за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють.

5. Залучення працівників до роботи у дні, які є для них вихідними, проводиться за письмовим наказом роботодавця, з яким відповідні працівники ознайомлюються до початку роботи у вихідний день. Копія наказу про залучення працівників до роботи в день, який є для них вихідним, не пізніше наступного робочого дня після його підписання передається виборному профспілковому органу або вільно обраним працівниками представникам (представнику).

6. Якщо у зв’язку із залученням працівника до роботи у вихідний день працівник не вимагає надання іншого дня відпочинку, ця робота оплачується відповідно до статті 238 цього Кодексу (понад заробітну плату за відпрацьовану норму робочого часу). Інший день відпочинку на вимогу працівника надається з урахуванням його побажання в межах календарного року і може бути приєднаний до відпустки. Виплата заробітної плати за роботу у вихідний день проводиться при виплаті заробітної плати за місяць, в якому проводилася робота у вихідний день.

Стаття 165. Дні державних і релігійних свят, робота у які не проводиться

1. Днями державних свят, робота у які не проводиться, є:

1) 1 і 2 січня — Новий рік;

2) 8 березня — Міжнародний жіночий день;

3) 1 травня — Свято Весни і Праці;

4) 9 травня — День Перемоги;

5) 28 червня — День Конституції України;

6) 24 серпня — День незалежності України.

2. Днями релігійних свят, робота у які не проводиться, є:

1) 7 січня — Різдво Христове;

2) один день (неділя) — Пасха (Великдень);

3) один день (неділя) — Трійця.

3. За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, роботодавець надає особам, які сповідують відповідну релігію, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням цих днів за погодженням між працівником та роботодавцем (у вихідні дні або шляхом продовження роботи після закінчення робочого дня (зміни) протягом не більш як чотирьох годин на день).

Стаття 166. Випадки залучення працівників до роботи у дні державних і релігійних свят

1. Робота у дні державних і релігійних свят (частина перша і друга статті 165 цього Кодексу) забороняється.

2. У дні державних і релігійних свят допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервне виробництво, роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а також невідкладні ремонтні і вантажно-розвантажувальні роботи тощо). На таких роботах працівники зобов’язані виконувати трудові обов’язки відповідно до графіка виходу на роботу (графіка змінності) без додаткового розпорядження роботодавця.

3. Залучення працівників до роботи у дні державних і релігійних свят допускається також у випадках, встановлених частиною другою статті 164 цього Кодексу, за їх згодою.

4. До роботи у дні державних і релігійних свят можуть залучатися державні службовці і посадові особи органів місцевого самоврядування незалежно від їх згоди за наказом керівника державного органу (органу місцевого самоврядування), в якому вони працюють.

5. Допускається залучення до роботи у дні державних і релігійних свят професійних творчих працівників організації кінематографії, теле- і відеознімальних колективів, театрів, театральних і концертних організацій, цирків, засобів масової інформації, професійних спортсменів, хоча б відповідно до встановленого режиму роботи (графіка виходу на роботу) ці дні і не були встановлені для відповідних працівників як робочі.

6. Залучення працівників до роботи у дні державних і релігійних свят у порядку, встановленому частинами третьою, четвертою і п’ятою цієї статті, здійснюється за письмовим наказом роботодавця, з яким відповідні працівники ознайомлюються до початку роботи у день державного або релігійного свята. Копія наказу про залучення працівників до роботи у день державного або релігійного свята не пізніше наступного дня після його підписання передається виборному профспілковому органу або вільно обраним працівниками представникам (представнику).

7. Робота у дні державних або релігійних свят (з 0 години до 24 години) оплачується відповідно до статті 238 цього Кодексу. У випадках, передбачених частинами третьою, четвертою і п’ятою цієї статті, коли залучення до роботи в день державного або релігійного свята призводить до перевищення норми робочого часу, на вимогу працівника йому надається інший день відпочинку, що не зачіпає права працівника на оплату праці у такий день відповідно до статті 238 цього Кодексу.