Глава 6. Гарантійні і компенсаційні виплати

Стаття 251. Гарантійні виплати

1. Гарантійні виплати здійснюються роботодавцем за періоди, коли працівник з підстав, визначених законом, угодою, колективним чи трудовим договором не працював, з метою збереження доходів такого працівника. До гарантійних належать також грошова виплата за невикористану відпустку або її частину і вихідна допомога.

2. Розмір гарантійних виплат визначається, як правило, виходячи із середньої заробітної плати працівника. У разі коли гарантійні виплати здійснюються за місцем виконання державних або громадських обов’язків, такі виплати враховуються в усіх випадках, у тому числі при визначенні розміру допомоги з державного соціального страхування, нарівні з гарантійними виплатами за місцем роботи. Порядок обчислення середньої заробітної плати визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 252. Компенсаційні виплати

1. Компенсаційні виплати — грошові виплати, встановлені з метою відшкодування працівникам витрат, пов’язаних з виконанням ними трудових чи інших передбачених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами і колективним договором обов’язків.

Стаття 253. Гарантійні виплати за час відпусток та замість невикористаної відпустки

1. За час відпусток роботодавець здійснює працівнику гарантійні виплати в розмірі середньої заробітної плати, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

2. Гарантійні виплати за період навчальних відпусток здійснюються в розмірі мінімальної заробітної плати. Якщо середня заробітна плата працівника є меншою, ніж мінімальна заробітна плата, гарантійні виплати здійснюються в розмірі середньої заробітної плати. Колективними договорами може передбачатися більш високий розмір гарантійних виплат за час навчальних відпусток.

3. Гарантійні виплати за час відпусток виплачуються не пізніше ніж за три дні до початку відповідної відпустки.

Стаття 254. Гарантії працівникам, яких направлено на медичне обстеження

1. На час проведення медичного обстеження за працівниками, які відповідно до цього Кодексу повинні проходити періодичне медичне обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи.

Стаття 255. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків

1. На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо відповідно до трудового законодавства ці обов’язки можуть виконуватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

2. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законодавством про загальний військовий обов’язок і військову службу і про альтернативну (невійськову) службу, надаються гарантії та пільги відповідно до закону.

Стаття 256. Вихідна допомога

1. У разі припинення трудових відносин на підставі скорочення штату (стаття 103 цього Кодексу), виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі (стаття 110 цього Кодексу), нез’явлення працівника на роботу понад чотири місяці внаслідок тимчасової непрацездатності (стаття 111 цього Кодексу), поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (стаття 112 цього Кодексу), порушення правил прийняття на роботу (стаття 120 цього Кодексу) не з вини працівника роботодавець зобов’язаний виплатити такому працівникові вихідну допомогу в розмірі не менше середньомісячного заробітку.

2. У разі припинення трудового договору на підставі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (стаття 115 цього Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше двомісячної середньої заробітної плати, а в разі порушення роботодавцем трудового законодавства, умов колективного чи трудового договору (пункт 5 частини другої статті 99 цього Кодексу) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячної середньої заробітної плати.

3. У разі коли цим Кодексом встановлено обов’язок роботодавця завчасно попередити працівника про наступне припинення трудових відносин за ініціативою роботодавця, сторони можуть домовитися про припинення трудових відносин без завчасного попередження або до закінчення встановленого строку після попередження. У таких випадках додатково до вихідної допомоги, що встановлена цієї статтею або відповідно до неї, роботодавець зобов’язаний виплатити працівнику середню заробітну плату за період від фактичного дня звільнення до дня, в який роботодавець отримав право звільнити працівника у зв’язку із закінченням встановленого строку.

Стаття 257. Гарантії і компенсації у разі переведення на роботу в іншу місцевість

1. Працівник має право на гарантійні виплати та відшкодування витрат (компенсації) у зв’язку з переведенням, прийняттям на роботу в іншій місцевості.

2. Працівникові у разі переведення його на іншу роботу, коли це пов’язано з переїздом в іншу місцевість, компенсуються витрати на проїзд йому та членам його сім’ї, витрати на перевезення майна у розмірі не менше встановленого трудовим законодавством, виплачуються добові за час перебування в дорозі. Роботодавець виплачує також одноразову допомогу на самого працівника і на кожного члена сім’ї, який переїжджає, та здійснює гарантійну виплату в розмірі заробітної плати за шість днів, що призначаються для збирання в дорогу і влаштування на новому місці проживання (виходячи з тарифної ставки, окладу за новим місцем роботи), а також за час перебування в дорозі.

3. Працівникові, який переїжджає у зв’язку з прийняттям його (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім одноразової допомоги, яка працівникові може бути виплачена за згодою сторін.

Стаття 258. Гарантії і компенсації під час підвищення кваліфікації

1. У разі направлення для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за працівником зберігається місце роботи (посада) і середня заробітна плата. Працівнику, якого направлено для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва в іншу місцевість, відшкодовуються витрати за нормами, встановленими для службових відряджень.

Стаття 259. Компенсації у зв’язку з відрядженням

1. Відрядження — поїздка працівника за розпорядженням роботодавця на певний строк для виконання роботи (доручення), що входить до трудових обов’язків працівника, за межі населеного пункту, де знаходиться його робоче місце. Поїздки працівників, пов’язані з пересувним характером роботи (стаття 260 цього Кодексу), не є відрядженнями.

2. Загальний строк відряджень працівника протягом року не може перевищувати 60 днів, якщо інше не передбачено трудовим договором. Порядок обчислення строку відрядження встановлюється законодавством.

3. Забороняється направляти у відрядження неповнолітніх працівників. Працівники із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, дітину-інваліда, здійснюють догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, можуть направлятися у відрядження тільки за їх письмовою згодою.

4. Якщо роботодавцем не встановлено інше, на працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, установи, організації, куди працівника відряджено.

5. Працівники мають право на отримання компенсації у зв’язку із службовим відрядженням. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і у зворотному напрямку та витрати на наймання житлового приміщення та компенсуються інші передбачені законодавством витрати.

6. Правила щодо виплати компенсацій у зв’язку з відрядженням застосовуються і у випадках, коли працівник постійно виконує роботу згідно з укладеним трудовим договором за місцем проживання, що знаходиться в іншому ніж роботодавець населеному пункті, та здійснює поїздки за розпорядженнями роботодавця до його місцезнаходження або в іншу місцевість.

7. Заробітна плата, що підлягає виплаті працівникові в період його перебування у відрядженні, на прохання такого працівника повинна бути перерахована на визначений ним рахунок (адресу) за кошти роботодавця.

8. Якщо час проїзду до місця відрядження або повернення з відрядження збігається з вихідними днями, працівникові надаються інші дні відпочинку.

Стаття 260. Гарантії та компенсації працівникам, робота яких має пересувний характер чи які працюють у польових умовах або вахтовим методом

1. Робота вважається такою, що має пересувний характер, якщо вона пов’язана з рухом транспортних засобів, коли не може бути забезпечено щоденне повернення працівника до місця його постійного проживання.

2. Робота в польових умовах — робота в пошукових (геологічних та наукових) експедиціях або пов’язана з виконанням пошуково-рятувальних робіт в умовах, не пристосованих для щоденного відпочинку, та коли не забезпечується можливість щоденного повернення до місця постійного чи тимчасового проживання (вахтового містечка, готелю, квартири чи іншого облаштованого житла).

3. Вахтовий метод передбачає виконання робіт поза місцем постійного проживання працівників, коли не може забезпечуватися щоденне їх повернення до місця постійного проживання. Працівники, які залучаються до роботи за вахтовим методом, у період перебування на об’єкті виконання робіт проживають у вахтовому містечку, спеціально створеному роботодавцем, що являє собою комплекс будинків і споруд, призначених для забезпечення життєдіяльності залучених працівників під час виконання ними робіт і їх міжзмінного відпочинку. За час перебування в дорозі від місця розташування роботодавця (пункту збору) до місця виконання роботи і у зворотному напрямку, що передбачені графіком роботи на вахті чи зміні, а також за час затримки в дорозі через несприятливі метеорологічні умови чи з вини перевізника роботодавець здійснює працівникам гарантійні виплати в розмірі тарифної ставки (окладу). Дні перебування в дорозі до місця роботи та у зворотному напрямку до робочого часу не включаються і відносяться до часу міжвахтового відпочинку.

4. Працівникам, робота яких має пересувний характер чи які працюють у польових умовах або вахтовим методом, виплачуються компенсації (польове забезпечення) у розмірі, визначеному колективним договором, але не менше 30 відсотків тарифної ставки (окладу). Польове забезпечення нараховується на заробітну плату в розмірі тарифної ставки (окладу) за відпрацьований час (виконану роботу).

5. Роботодавець зобов’язаний створити для працівників, які працюють у польових умовах чи робота яких має пересувний характер, умови для щоденного відпочинку на місці проведення робіт, а працівників, які працюють у польових умовах, - забезпечити безоплатним медичним обслуговуванням і триразовим харчуванням чи необхідними для такого харчування продуктами.

Стаття 261. Компенсації за проїзд

1. Працівники, які у зв’язку з виконанням трудових обов’язків користуються послугами міського транспорту (крім таксі), мають право на відшкодування витрат на проїзд.

Стаття 262. Компенсації за використання майна, належного працівникові

1. Працівники, які під час виконання трудових обов’язків використовують власне майно за погодженням або з відома роботодавця та в його інтересах, мають право на отримання компенсації за зношування (амортизацію), а також на відшкодування інших витрат, пов’язаних з його використанням.

2. Розмір і порядок здійснення зазначених у частині першій цієї статті виплат, якщо це не встановлено законодавством, колективним договором, визначаються роботодавцем за погодженням з працівником.