Глава 3.

Суб’єкти трудових відносин

Стаття 24. Сторони трудових відносин

1. Сторонами трудових відносин є працівник і роботодавець.

Стаття 25. Працівник

1. Працівник — фізична особа, яка вступила в трудові відносини, взявши на себе обов’язки виконувати роботу в інтересах роботодавця, під його керівництвом та контролем.

2. Працівником може бути особа, яка досягла шістнадцятирічного віку. Для окремих категорій працівників законом може бути встановлено вищий віковий ценз.

3. У трудові відносини можуть вступати особи, які досягли п’ятнадцати років, за наявності згоди одного з батьків або особи, яка їх замінює.

4. Для підготовки молоді до праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних навчальних закладів (для виконання легшої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процес навчання) у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює. Перелік видів легшої роботи, до виконання якої можуть залучатися особи, що не досягли п’ятнадцяти років, затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань праці.

5. В організаціях кінематографії, театральних, концертно-видовищних та інших організаціях дозволяється за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, приймати на роботу осіб, які не досягли чотирнадцятирічного віку, для участі в концертах, виставах, інших заходах, а також у створенні кінофільмів або інших творів мистецтва, якщо це не завдає шкоди їх здоров’ю, моральному розвиткові і процесу навчання. Прийняття на роботу в таких випадках допускається за наявності дозволу служби у справах неповнолітніх у разі погодження умов праці та її оплати з цією службою. У таких випадках укладення письмового трудового договору є обов’язковим. З боку працівника його підписує неповнолітній та один з його батьків або особа, яка їх замінює.

Стаття 26. Основні права працівника

1. У трудових відносинах працівник реалізує такі основні права:

1) право на працю, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується, у тому числі право відмовитися від трудових відносин;

2) право на рівні можливості та рівне ставлення до нього при вирішенні питання щодо працевлаштування, професійного зростання або звільнення;

3) право на повагу до його гідності та честі;

4) право на продуктивну зайнятість та захист від безробіття;

5) право неповнолітніх на особливий захист від фізичного та морального ризику в зв’язку з трудовими відносинами;

6) право працюючих жінок на особливий захист материнства;

7) право осіб із обмеженими фізичними можливостями на соціальну інтеграцію та трудову реабілітацію;

8) право працівників - мігрантів на захист їх трудових і пов’язаних з ними відносин і допомогу в їх захисті в Україні відповідно до трудового законодавства України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

9) право осіб із сімейними обов’язками, які працюють або бажають працювати, на захист від дискримінації та узгодження у міру можливості їх трудових обов’язків із сімейними;

10) право вільно обраних працівниками представників (представника) на захист від дій, що завдають їм шкоди, створення належних умов для виконання представницьких обов’язків;

11) право на належні та безпечні умови праці, включаючи право на отримання інформації щодо умов праці та вимог охорони праці на робочому місці;

12) право на заробітну плату за виконану роботу та своєчасну її виплату;

13) забезпечення мінімальних державних гарантій і компенсацій, визначених цим Кодексом, законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері праці;

14) право на участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні та недержавному пенсійному забезпеченні, що включає право працівника, а у випадках, передбачених законом, членів його сім’ї на отримання страхових виплат, відшкодування, допомоги, лікування та соціальних послуг у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, захворювання, інвалідності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості;

15) право на відпочинок;

16) право вимагати від роботодавця дотримання ним умов трудового законодавства, угод, колективного і трудового договору;

17) право на об’єднання в професійні спілки з метою представництва і захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів;

18) право на ведення колективних переговорів особисто чи через своїх представників (представника);

19) право на страйк як крайній захід захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів;

20) право на відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю або майну у зв’язку з виконанням трудових обов’язків.

Стаття 27. Основні обов’язки працівника

1. Основними обов’язками працівника є:

1) особисте і сумлінне виконання своїх обов’язків за трудовим договором;

2) дотримання трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку;

3) виконання встановлених норм праці та завдань роботодавця;

4) дотримання правил охорони праці і техніки безпеки;

5) дбайливе ставлення до майна роботодавця;

6) негайне повідомлення роботодавця про загрозу життю та здоров’ю працівників, збереженню їх майна;

7) повідомлення роботодавця про поважні причини відсутності на роботі.

Стаття 28. Обов’язок працівника щодо нерозголошення державної, комерційної або іншої захищеної законом таємниці

1. У разі прийняття (переведення) на роботу, що передбачає допуск до державної таємниці, працівник підписує зобов’язання щодо збереження державної таємниці. Розголошення державної таємниці тягне відповідальність, встановлену законом.

2. Якщо працівник у зв’язку з виконанням трудових обов’язків має доступ до інформації, що відповідно до законодавства визнана комерційною або іншою захищеною законом таємницею, на вимогу роботодавця під час прийняття на роботу або пізніше з працівником укладається письмова угода про нерозголошення комерційної або іншої таємниці в період дії трудових відносин і протягом визначеного сторонами строку після їх припинення. Умови, що стосуються нерозголошення комерційної таємниці, можуть включатися до трудового договору.

3. Відмова працівника підписати угоду про нерозголошення комерційної або іншої захищеної законом таємниці або включити відповідні умови до трудового договору за наявності у роботодавця достатніх підстав вимагати її укладення є підставою для відмови у прийнятті на роботу, а якщо трудові відносини вже виникли, — для їх припинення на підставі статті 103 цього Кодексу.

4. Умисне порушення працівником зобов’язань про нерозголошення комерційної або іншої захищеної законом таємниці тягне за собою обов’язок відшкодування роботодавцеві заподіяної працівником шкоди відповідно до цивільного законодавства. У цьому разі не застосовуються положення щодо обмеження розмірів матеріальної відповідальності працівників, встановлені цим Кодексом. Якщо розголошення комерційної таємниці стало наслідком необережних дій (бездіяльності), працівник несе матеріальну відповідальність відповідно до цього Кодексу.

5. Порушення вимоги щодо письмової форми угоди про нерозголошення комерційної таємниці тягне за собою її недійсність.

Стаття 29. Зобов’язання працівника не переходити на роботу до конкуруючого роботодавця

1. За трудовим договором або спеціальною угодою з роботодавцем працівник може брати на себе зобов’язання не переходити на роботу до конкуруючого роботодавця, тобто роботодавця, сфера економічних інтересів якого збігається з інтересами відповідного роботодавця. Зазначене зобов’язання може поширюватися на період дії трудових відносин, а також на певний період після їх припинення, який у цілому не може перевищувати двох років. Зобов’язання не переходити на роботу до конкуруючого роботодавця працівник може брати на себе за наявності одночасно двох умов: можливості виникнення у роботодавця негативних наслідків використання працівником інформації і досвіду, отриманих у період трудових відносин з цим роботодавцем, в інтересах конкуруючого роботодавця і надання роботодавцем працівникові додаткових рівноцінних матеріальних або інших благ, послуг чи виплат у зв’язку з погіршенням становища працівника внаслідок прийняття ним на себе зазначеного зобов’язання.

2. Працівник вправі звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним трудового договору або спеціальної угоди в частині взяття на себе зобов’язань не переходити на роботу до конкуруючого роботодавця у зв’язку з тим, що роботодавцем не виконуються або неналежно виконуються умови договору чи угоди, передбачені частиною першою цієї статті.

Стаття 30. Роботодавець

1. Роботодавець — юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

2. Фізична особа може вступати в трудові відносини як роботодавець незалежно від віку та цивільної дієздатності. Якщо фізична особа — роботодавець обмежена у цивільній дієздатності, її інтереси у трудових відносинах і відносинах, що передують трудовим, захищає представник відповідно до норм цивільного законодавства.

3. Юридична особа може бути роботодавцем незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, галузевої належності, підпорядкування та інших ознак. Законодавством можуть обмежуватися повноваження юридичних осіб публічного права безпосередньо вступати в трудові відносини або здійснювати надану їм трудову правосуб’єктність.

4. Юридична особа — роботодавець здійснює свої права та виконує обов’язки, що випливають з трудового законодавства, через її органи, посадових осіб, у тому числі засновників (засновника), повноваження яких встановлюються законодавством, установчими документами або нормативними актами такої особи. У разі коли повноваження діяти від імені юридичної особи-роботодавця надаються засновникам (засновникові) або зборам засновників (учасників, акціонерів, членів), вважається, що ці повноваження здійснює власник юридичної особи-роботодавця.

5. У разі здійснення окремих повноважень роботодавця щодо певних працівників загальними зборами, установчими документами або нормативними актами роботодавця, що приймаються загальними зборами, визначається постійно діючий орган чи посадова особа, що вирішують невідкладні питання, пов’язані з реалізацією працівником своїх прав та виконанням ним обов’язків у трудових і пов’язаних з ними відносинах. Невизначення такого органу чи посадової особи або тимчасова відсутність посадової особи не може бути перешкодою для реалізації трудових прав працівника.

6. Укладення трудового договору чи допуск працівника до роботи керівником відокремленого підрозділу юридичної особи дає працівникові право на пред’явлення будь-яких вимог, що випливають із трудових відносин, до юридичної особи за місцезнаходженням цього підрозділу або за місцезнаходженням юридичної особи на розсуд працівника.

Стаття 31. Правонаступництво в трудових відносинах

1. Правонаступництвом у трудових відносинах вважається продовження трудових відносин у разі реорганізації юридичної особи-роботодавця (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) з можливістю звільнення працівників при цьому лише за наявності підстав, встановлених законом. Правонаступництво в трудових відносинах настає також у разі ліквідації юридичної особи-роботодавця і створення на базі майна цієї особи іншої юридичної особи, яка продовжує ту ж діяльність, що провадилася юридичною особою, яку ліквідовано.

2. Зміна власника або підпорядкованості юридичної особи-роботодавця не тягне за собою припинення трудових відносин.

Стаття 32. Основні права роботодавця та гарантії їх реалізації

1. У трудових відносинах роботодавець реалізує такі права:

1) право на укладення та розірвання трудових договорів з працівниками;

2) право вимагати від працівника належного виконання роботи відповідно до умов трудового договору, дотримання внутрішнього трудового розпорядку, правил охорони праці, дбайливого ставлення до ввіреного йому майна;

3) право на ведення колективних переговорів і укладання колективних договорів, угод;

4) право заохочувати працівників за результатами праці;

5) право застосовувати до працівників, винних у порушенні своїх трудових обов’язків, дисциплінарні стягнення;

6) право видавати (ухвалювати) нормативні акти.

2. Разом з іншими роботодавцями роботодавець реалізує право на створення організацій з метою представництва і захисту своїх прав та інтересів, проводить консультації, переговори, укладає угоди на територіальному, галузевому та національному рівні.

Стаття 33. Основні обов’язки роботодавця

1. У трудових відносинах роботодавець несе такі основні обов’язки:

1) шанувати честь, гідність та інші особисті цінності працівника;

2) дотримуватися вимог трудового законодавства;

3) створювати працівникам належні умови праці;

4) своєчасно виплачувати працівникам заробітну плату та здійснювати інші виплати, передбачені нормативно-правовими актами, угодами, колективними і трудовими договорами;

5) здійснювати загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників, а у випадках, передбачених законами — і членів їх сімей;

6) створювати працівникам належні побутові умови, пов’язані з виконанням ними обов’язків за трудовим договором;

7) забезпечувати працівників відповідно до нормативно-правових актів, угод, колективного і трудового договору засобами колективного та індивідуального захисту;

8) створювати передбачені нормативно-правовими актами, угодами і колективним договором умови для здійснення виборним профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником) своїх повноважень на підприємстві, в установі, організації;

9) забезпечити на вимогу іншої сторони ведення колективних переговорів та укладення колективного договору відповідно до закону;

10) надавати працівникам на їх вимогу повну та достовірну інформацію, що стосується їх трудової діяльності;

11) надавати працівникам та їх представникам повну і достовірну інформацію, необхідну для ведення колективних переговорів та здійснення контролю за виконанням умов угод, колективного договору;

12) виконувати інші обов’язки, передбачені цим Кодексом, нормативно-правовими та іншими актами у сфері праці, та зобов’язання за колективним і трудовим договором.