Глава 3. Розгляд індивідуальних трудових спорів у судах

Стаття 422. Розгляд трудових спорів у судах

1. Суди розглядають трудові спори за заявами:

1) працівника, якщо він не згоден з рішенням комісії з трудових спорів, або комісія не змогла прийняти рішення з приводу спору чи не розв’язала спір у встановлені строки;

2) роботодавця, якщо він вважає, що рішення комісії з трудових спорів суперечить законодавству;

3) працівника або роботодавця з приводу встановлення умов трудового договору, що укладається, або умов угоди про зміну чи доповнення трудового договору, а також про його тлумачення;

4) працівника, якщо він не звертався з приводу розгляду цього спору до комісії з трудових спорів або спір не підлягає розгляду в такій комісії чи у разі, коли комісію з трудових спорів не утворено;

5) роботодавця, право якого порушене працівником.

Стаття 423. Строки звернення до суду з приводу індивідуальних трудових спорів

1. Працівник може звернутися до суду із заявою про розв’язання індивідуального трудового спору протягом трьох років з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а у справах про звільнення, переведення на іншу роботу, незаконну відмову у прийнятті на роботу — у місячний строк з дня звільнення, переведення на іншу роботу або відмови у прийнятті на роботу.

2. Не обмежуються певним строком звернення працівників до суду із заявами про стягнення нарахованої, але своєчасно не виплаченої працівникові заробітної плати, а також звернення працівників і роботодавців до суду із заявами про визнання права (обов’язку), тлумачення трудового договору або іншої угоди між працівником і роботодавцем, укладеної відповідно до трудового законодавства.

3. Роботодавець має право звернутися до суду із заявою про розв’язання трудового спору протягом трьох років з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права.

Стаття 424. Звільнення працівника від судових витрат

1. У разі звернення до суду з позовом про вимоги, що випливають з трудових відносин, працівники звільняються від сплати державного мита та судових витрат.

Стаття 425. Провадження у справах, що розглядалися комісіями з трудових спорів

1. У разі коли спір був предметом розгляду в комісії з трудових спорів, у тому числі тоді, коли комісія рішення у спорі не прийняла або спір передано на розгляд суду у зв’язку з пропущенням строку його розв’язання, справа розглядається в суді за правилами позовного провадження. Позивачем у справі при цьому вважається працівник і у разі, коли провадження в суді було відкрито за заявою роботодавця.

Стаття 426. Рішення у справах, пов’язаних із звільненням з роботи

1. У разі незаконного звільнення працівника з роботи суд на вимогу працівника приймає рішення про поновлення його на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу або про поновлення на роботі, стягнення на користь працівника середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, заподіяної незаконним звільненням, або про стягнення на користь працівника середньої заробітної плати за період від дня звільнення до дня прийняття судом рішення у справі (цей період не продовжується у разі наступного розгляду справи в апеляційному та касаційному суді і повторного розгляду справи в суді першої інстанції).

2. Розмір моральної шкоди, що стягується на користь працівника у разі незаконного звільнення, не може перевищувати середньої заробітної плати працівника за шість місяців.

3. У виняткових випадках з урахуванням обставин справи і клопотання роботодавця суд може за наявності підстави для задоволення вимоги працівника про поновлення на роботі замість поновлення на роботі прийняти рішення про стягнення на користь працівника середньої заробітної плати за період від дня звільнення до дня прийняття судом рішення у справі (частина перша цієї статті) і моральної шкоди в розмірі середньої заробітної плати працівника за дванадцять місяців.

4. У разі визнання формулювання підстави звільнення неправильним або таким, що не відповідає закону, суд, який розглядає трудовий спір, змінює формулювання і визначає в рішенні підставу звільнення у точній відповідності з формулюванням норм закону.

5. Якщо неправильне формулювання підстави звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника на іншу роботу, суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 427. Виконання рішення про поновлення на роботі

1. Рішення про поновлення на роботі виконується шляхом фактичного допущення працівника до роботи і створення для цього працівникові всіх умов відповідно до трудового законодавства, інших нормативно-правових актів у сфері праці, угод, колективного і трудового договорів. Про поновлення працівника на роботі роботодавець повинен видати наказ (прийняти відповідне рішення). Відсутність наказу не перешкоджає здійсненню трудових відносин, які вважаються поновленими фактом допущення до роботи. У разі коли працівника поновлено на роботі на посаді керівника підприємства, установи, організації, з моменту допуску його до роботи повністю припиняються повноваження працівника, який до цього займав посаду керівника, діяти від імені підприємства, установи, організації в усіх видах відносин.

2. Рішення суду про поновлення незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника підлягає негайному виконанню.

3. У разі затримки роботодавцем виконання рішення, передбаченого в частині першій цієї статті, суд виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки.

Стаття 428. Обмеження повороту виконання рішень з трудових спорів

1. У разі скасування виконаних судових рішень про стягнення на користь працівника заробітної плати, гарантійних, компенсаційних виплат поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення приймалося на основі повідомлених працівником неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Стаття 429. Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2005 року, крім статті 224, яка набирає чинності з 1 січня 2006 року.

2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2005 року:

1) Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року із змінами, внесеними до нього;

2) Закон Української РСР “Про затвердження Кодексу законів про працю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., № 50, ст. 375);

3) Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 30 травня 1972 р. “Про порядок введення в дію Кодексу законів про працю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1972 р., № 23, ст. 187);

4) Закон України “Про оплату праці” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 17, ст. 121; 1997 р., № 11, ст. 89; 2000 р., № 35, ст. 288, № 50, ст. 436; 2002 р., № 41, ст. 294);

5) Закон України “Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 22, ст. 173; 1999 р., № 37, ст. 334);

6) Закон України “Про відпустки” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 2, ст. 4; 2000 р., № 51-52, ст. 449; 2003 р., № 15, ст. 110 із змінами, внесеними Законом України від 10 липня 2003 року № 1114-IV).

3. Кабінету Міністрів України до 1 липня 2004 року підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України:

перелік законодавчих актів, які повинні бути визнані такими, що втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких необхідно внести зміни у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом;

забезпечити затвердження нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом;

забезпечити внесення змін до нормативно-правових актів, що суперечать цьому Кодексу, або скасувати їх.

4. Трудовий кодекс України визначає права та обов’язки, які виникають на підставі юридичних фактів, що настають після набрання ним чинності.

5. Установити, що у разі, коли на день введення в дію цього Кодексу закони допускають можливість укладення трудових договорів у формі контракту, роботодавець і працівник можуть домовитися про встановлення трудових відносин на визначений ними строк. Це правило діє до внесення у відповідні закони змін і не зачіпає статті 338 цього Кодексу. Раніше укладені відповідно до законів контракти зберігають чинність на строк їх дії.

6. У разі коли цим Кодексом встановлено більш тривалий строк для звернення працівника і роботодавця із заявою про розв’язання спору, цей строк застосовується, якщо на день набрання Кодексом чинності не закінчився строк, що був встановлений Кодексом законів про працю України.