Арістотель

Інший великий давньогрецький філософ. Арістотель (384-322 до н. е.) усупереч

Платонові стверджував, що основою буття є перша матерія, яка принципово не може бути визначена. Найпростішим визначенням цієї першої матерії постають основні стихії (вогонь, повітря, вода, земля), які є пасивним матеріалом буття у створенні речей. Утім, жодна матеріальна річ не може існувати без форми. Отже, усі матеріальні речі — офор­млені, тобто є результатом взаємодії матерії та форми. Саме форма є тим рушієм, який обертає потенційне, можливе буття на буття актуальне, тобто реально існуюче.

Матерія та форма, за Арістотелем, складають (1) ма­теріальну та (2) формальну причини існування природних речей. До них він додає (3) рушійну, те, звідки бере свій по­чаток річ, те, що її створює (наприклад, батько є причиною власної дитини); а також (4) цільову, те, задля чого річ існує (приміром, мета прогулянки - покращання здоров'я) (Ме­тафізика, 1013 а). Арістотель розмірковував і про Першо - двигун, єдиний, вічний, неподільний, який спричинює рух усього на світі, залишаючись при цьому нерухомим.

У своїй етиці Арістотель виділяє два типи чеснот:

• діаноетичні, пов'язані з розумовою складовою душі (мудрість, практичність, винахідливість);

• етичні, пов'язані з вольовою складовою душі (муж­ність, наполегливість тощо).

• Перевагу Арістотель віддає діаноетичним чеснотам: адже саме вони спонукають людину займатися наукою.

• Арістотель заклав теоретичні основи логіки як науки. Йому належить формування закону протиріччя (неможливо, щоб водночас були істинними і певне висловлювання, і його заперечення) та закону виключеного третього (з двох взаємо - протилежних суджень істинним може бути тільки одне).

• Суперечка про те, хто має рацію — Платон чи Арісто­тель, — є вічною. Арістотеля вважають батьком західної на­уки, а Платона — фундатором ідеалізму, найвпливовішого напряму в історії західної філософії.

• Засновник школи епікуреців Епікур жив у 341-270 рр. до н. е. Епікурейці стверджували, що метою людського життя є атараксія, тоб­то безтурботний стан духу, свобода від душевних тривог і тілесних страждань. Досягнення цього стану вони бачи­ли на шляхах вироблення раціональної життєвої позиції. Вона мала полягати в додержанні правильного ставлення до смерті, долі і богів, себто трьох найбільших бід, здатних відвернути людину від атараксії, а також розумного розме­жування задоволень і втіх.

• Перш за все, повчав Епікур, не слід боятися смерті: адже вона є тоді, коли нас нема, а ми є тоді, коли немає її. Пев­ною мірою цей афористичний вислів справедливий: фізич­но людині неможливо перетнутися зі смертю, але здолати свій душевний страх перед нею важко, навіть за порадою Епікура. До богів Епікур радив ставитися підкреслено нейтрально. Спираючись на власне оригінальне бачення фізичного устрою Всесвіту, близьке до атомізму Демокріта, він повчав, що боги не мають такого вирішального впливу на перебіг світових подій, який їм приписують, тому їх легко задовольнити звичайними, традиційними жертвопринесеннями. Так само Епікур закликав не бути рабом Долі: і закономірність, і випадковість існують, але вони діють самі по собі, незалежно від того, поганою чи доброю власне є людина.

Одні втіхи, на думку Епікура, є «природними і необхід­ними», вони потрібні людині; інші ж не є ні природними, ні необхідними, їх слід уникати. Посилаючись на не відомі нам тексти Епікура, його античний біограф Діоген Лаертський уточнював, що:

• природними і необхідними будуть ті бажання, що за­побігають стражданню, скажімо, бажання спраглої людини напитися води;

• природними, але не необхідними — ті з них, що урізно­манітнюють задоволення, але не викорінюють страждань, наприклад, витримане вино і делікатесні страви;

■ не природними і не необхідними — те, що тільки збурю­ватиме інші бажання і тим самим народжувати інші стра­ждання від їх незадоволення, наприклад, почесні статуї та вінки переможців різноманітних змагань⁷.

Те, що насправді пропагувало філософське вчення Епікура, молена називати ідеалом «негативної свободи». Воно перетинається із ученнями шкіл індійської філософії. У темі «Буддизм» модулю II «Релігієзнавство» ми просте­жимо його суголосність із філософськими компонентами віровчення цієї світової релігії.

Представники впливової філософської школи стоїков (Зенон Кітійський та

Стоїки

Хрісіпп у Греції; Секека, Епіктет і Маріс Аврелій у Римі) вважали, що у світі панує безумовна необхідність, доля, фа­тум: час людського життя — мить; його сутність — довічна плинність; все, що належить тілу — потік, душі — видіння і дим (Марк Аврелій, Наодинці із собою, кн. 2, 17). Від долі все одно не сховаєшся, адже великий лікар Гіпократ, хоча й вилікував незліченну кількість хворих, сам таки помер, Олександр Македонський і Гай Юлій Цезар знищили де­сятки тисяч своїх воїнів, зруйнували десятки міст, але й самі знайшли свою смерть (кн. З, 3). Тому треба «жити згідно з природою», тобто сприймати все, як є. Колись відомому стоїку Епіктету (II ст. н. е.) хтось поскаржився на перехо­жого, який його облаяв. «Подякуй йому за те, що він тебе не побив», — розрадив філософ. «Та він ще й побив і поранив мене», — наполягав співрозмовник. Епіктет відразу відповів: «Подякуй долі, що він тебе не вбив!» ⁸

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

• 1. Дайте визначення міфологи та її засадничих рис? 2. Співставте філософію та міфологію? 3. Назвіть передумови виникнення філосо­фії та виділіть найважливішу з них, на вашу думку? 4. Розкрийте сут­ність процесів «переходу від міфу до логосу» та «поглинання міфом логосу» відповідно? 5. Поясніть, що таке ортодоксальні та неортодоксальні школи індійської філософії? б. Сформулюйте основні ідеї ортодоксальних і неортодоксальних шкіл індійської філософії та своє ставлення до них? 7. Чому Дао — наріжне поняття китайської філосо­фії? 8. Простежте різницю в підходах даосизму та конфуціанства до розуміння Дао? 9. Укажіть основні етапи розвитку, головні проблеми, найвідоміших представників античної філософії? 10. У чому полягає космоцентричний характер античної філософії? 11. Яку основну тен­денцію в пізнанні першооснови світу можемо простежити в античній філософії? 12. У чому ви вбачаєте сучасне значення вислову «Пізнай самого себе»? 13. У чому полягає протилежність філософських сис­тем Демокріта і Платана? 14. Які основні принципи етики обстоювали античні мудреці? 15. Чи згодні ви з твердженням, що епікурейці про­пагували гонитву за чуттєвими насолодами, а стоїки — боягузливе ставлення до випробувань долі?