Контрольні запитання

1. Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для філо­софії? 2. Чому категорія буття є вихідною для філософських міркувань про світ? 3. Чим відрізняються суб'єктивістський і субстанційний під­ходи до проблеми буття? 4. Які нові підходи до проблеми буття при­внесла філософія XX ст.? 5. Яким бачить механізм буття синергетика? 6. Що таке матерія як абстрактне поняття? 7. Яку роль поняття матерії відіграло в історії західної філософії? 8. Чому вважається, що немає матерії без руху, а руху без матерії? 9. Дайте визначення простору і ча­су та їх характеристик ? 10. Що таке свідомість, якою — матеріальною чи ідеальною — вона є за своєю суттю? 11. У чому полягає основна особливість свідомості? 12. Які основні етапи передбачає процес усвідомлення? 13. Чим він відрізняється від способу дії комп'ютера? 14. Які структурні компоненти свідомості прийнято виділяти? 15. Що таке маніпуляція свідомістю? 16.3 якою метою і де вона застосовуєть­ся, які загрози для людини і суспільства містить у собі?

Тема 9. Гносеологія

План викладу

• Пізнання як предмет філософського аналізу

• Істина і знання

• Наука і наукове пізнання

• Діалектика як теорія і як метод

Ключові поняття й терміни: агностицизм, відчуття, гносео­логія, діалектика, інтуїція, істина, закон, категорії, метафізика, моделювання, об'єкт, пізнання, скептицизм, сприйняття, суб'єкт, уявлення, філософія науки.

9.1. Пізнання як предмет філософського аналізу

Теорія пізнання (гносеологія) — розділ фі­лософії, що вивчає природу пізнання, законо­мірності пізнавальної діяльності людини.

Пізнання — процес здобуття, переробки, передавання та використання знань про навколишній світ.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знань про світ до власне світу, чи спроможна наша свідо­мість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне ві­дображення дійсності.

Можливі два основні підходи до вирішення цієї проблеми: Гносеологічний оптимізм стверджує можливість об'єк­тивного пізнання світу таким, яким він є насправді, поза людською волею і свідомістю.

Агностицизм (І. Кант, Д. Юм) повністю або частково за­перечує пізнаваність світу.

Структуру процесу пізнання становлять суб'єкт та об'єкт пізнання, його результа­ти (знання) та умови.

Суб'єкт пізнання — це той, хто пізнає. У ролі суб'єкта пізнання можуть поставати як окремі люди, так і наукові ко­лективи, людство в цілому.

Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнаваль­на діяльність суб'єкта.

Суттєвий коригувальний вплив на результати пізнан­ня справляють також умови пізнавальної діяльності. В експерименті американських психологів дві дівчини- близнючки проводили інтерв'ю з чоловіками: одна на хитко­му містку над вопоспадом, інша — на твердій поверхні перед входом. За залишеним номером телефонувало вдвічі більше чоловіків, з якими розмовляли на хиткому містку.

Матеріалізм проголошував: дійсність може бути об'єктом пізнання лише тією мірою, якою вона увійшла до сфери діяльності суб'єкта. Визначальним критерієм у межах тако­го підходу є практика. пізнання і практика взаємопов'язані, практика є основою пізнання, його метою. Практична діяльність — це різновид людської життєдіяльності, спря­мований на перетворення світу (наприклад, перетворення дерева на стіл). Тварина пристосовується до середовища і змінює себе (мутує), людина ж пристосовує світ до себе. Практик ставить питання не про те, що становить собою річ, про те, до чого вона придатна.

Об'єктом пізнання стають не лише феномени природи, але й суспільні явища, стосунки між людьми; урешті-решт, сама свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність в усій поліфонії її проявів теж можуть бути об'єктом пізнання. Пізнання може спрямовуватися на дослідження не лише об'єктивного світу, але й ідеальних об'єктів: числа, площи­ни і т. ін. в математиці; абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху у фізиці; тієї чи іншої цивілізації в суспільствознавстві тощо. Навіть сама люди­на може опинитися в ролі об'єкта пізнання. Учений, який винаходить нові ліки, виступає як суб'єкт пізнання. Коли той самий учений, як це неодноразово траплялося в історії медицини, бажає випробувати свій винахід на собі, він пере­ходить у статус одночасно й об'єкта пізнання.

Отже, суб'єкт пізнає об'єкт, і цей процес перебігає на кон­кретно-чуттєвому й абстрактно-логічному рівнях. Згідно з класичним поділом кожному з цих рівнів відповідають по три форми.

Форми емпіричної стадії пізнання такі:

відчуття — чуттєва фіксація окре­мих властивостей предмета;

• сприйняття — цілісний, багатоаспектний чуттєвий об­раз, який відбиває вже не окремі ознаки, а предмет у цілому. Цей образ виникає на підставі даних чуттів, але не є їх ме­ханічною сумою;

■ уявлення — форма чуттєвого відображення, яка відтво­рює властивості дійсності за відбитими в пам'яті слідами предметів, що їх суб'єкт сприймав раніше.

Мислення аналізує дані чуттєвого досвіду, даючи уза­гальнене знання.

Вичленовують такі форми раціональної стадії пізнання:

• поняття — вузлова форма думки, в якій відображають­ся загальні, найістотніші властивості предмета чи явища, зв'язки і відношення дійсності;

• судження фіксує зв'язок предмета з його .суттєвою ознакою. Судження граматично виражається розповідним реченням, наприклад: «Троянда червона»;

• умовивід — форма думки у вигляді міркування, коли з одного чи кількох вихідних суджень висновуються нові знання, причому без звернення до органів чуття. Наприклад, уже у стародавні часи люди знали, що Земля має форму кулі, і до цього знання вони прийшли за допомогою такого умови­воду: тільки кулеподібні тіла відкидають тінь у формі диска.

Поняття, судження та умовиводи опиняться в центрі на­шої уваги під час вивчення модулю III «Логіка».

Інтуїція — форма пізнання, яка характе­ризується тим, що суб'єкт не усвідомлює

Інтуїція

шляху власної думки, але при цьому здобуває нове істинне знання про світ. Шляхом інтуїтивного осяяння зроблено ба­гато наукових відкриттів. Відомо, приміром, що французь­кий математик А. Пуанкаре знайшов оригінальне розв'язання, сідаючи в поштову карету.

Інтуїція — це кульмінаційний момент творчого проце­су: всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього існу­вали осібно, раптом поєднуються в єдину систему. Інтуїція характеризується такими ознаками, як безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів здобуття нового знання. Неусвідомленість характеризує інтуїцію як процес, а несподіваність та безпосередність — як результат.

Про значення інтуїції для пізнавальної діяльності було відомо філософам здавна. Про це міркували і Платон, і Декарт. Однак з точки зору сучасної психології в інтуїтивному акті немає нічого надзвичайного. Як правило, інтуїтивне осяяння відбувається після того, як людина тривалий час мізкувала над певною проблемою, зібрала всю необхідну інформацію, перебрала всі можливі варіанти розв'язання. Перехід пізнавальної діяльності в інтуїтивну фазу означає, що для напрацювання правильного розв'язання задіюються додаткові ресурси головного мозку, які вивільняються за рахунок економії на процесі його усвідомлення. Щось віддалено схоже відбувається, коли закриваються на комп'ютері всі програми, крім тієї, роботу якої треба пришвидчити.