Вступ

Друга частина навчально-методичного посібника присвячена проблемам соціальної філософії, яка існує в органічній єдності з іншими компонентами філософського знання. Соціальна філософія виступає світоглядною та методологічною основою всіх гуманітарних наук.

Сучасна соціальна філософія є узагальненою соціально-філософською думкою людства, що ґрунтується на теоретичних надбаннях, здобутих національною філософією. Ідейною основою сучасної соціальної філософії є загальнолюдські пріоритети і цінності, її мета — обґрунтування оптимальних шляхів і засобів досягнення соціальної справедливості, забезпечення громадянської злагоди, прогресивного розвитку суспільства.

Методологічну функцію соціальної філософії не можна обмежувати тільки сферою гуманітарних наук. Соціальна філософія виконує функцію відносно до всіх наук. Багато проблем може бути вирішено тільки через методологічне обґрунтування за допомогою законів, відкритих соціальною філософією.

Кожна тема навчально-методичного посібника містить наукові питання, дається рекомендована література, поради та матеріал до вивчення теми, а також питання для самостійного вивчення, для самоконтролю знань, теми рефератів, проблемно-пошукові завдання та вправи. .

Основне завдання навчальне-методичного посібника — дати методичний та теоретичний матеріал для самостійного вивчення відповідних тем, у тому числі про суспільство, природу, людину, цінності, духовне життя суспільства, суспільний прогрес і глобальні проблеми сучасності, філософію науки і техніки.

Авторський колектив не претендує на вичерпний виклад та розкриття всіх філософських проблем і з подякою сприйме зауваження.

Тема 13 Філософський аналіз суспільства План

1. Основні підходи до розуміння суспільства.

2. Суспільство як самоорганізуюча і самовизначаюча система.

3. Рушійні сили та об'єкти суспільного розвитку.

Радимо прочитати:

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.- К., 1996.— С. 13-20, 73-110.

2. Бердяев Н.А. Смысл истории. — М., 1990. —С. 4-50.

3. Бойченко І.В., Бойченко М.І. Історії, предмет, напрямки, детерміністські та ігрові концепції. — К., 1995. — С. 60.

4. Винниченко В. Відродження нації: У 3 т. — К., 1996.

5. Грак 1.1., Ящук Т.І. Проблема спрямованості людської історії (Філософія. Курс лекцій). — К., 1993.— С. 3-16).

6. Грушевський М. Нарис історії українського народу.- К., 1991. — С. 16-38.

7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1991. — С.195-404.

8. Скрипник А.Г. Философия. — М., 1998. — С.564-576.

9. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. — К., 1995. — Т.І. — С. 14-57, 70-78, 147-151, 192-227.

10. Філософія:. Навчальний посібник / За ред. Надольного І.Ф.— К., Вікар, 1997.— С.335- 416.

Філософія: Курс лекцій. — К., 1994. — С.478-515.

Философия: Учебник. — М., 1998. — С. 380-408.

Философия: Учебник. — Киев-Харьков, 1998. — С.397-419.

Філософія: Підручник. — К., 1995. — С.247-260.

Философия/ Под ред. Кохановского В.П. — Ростов, 1995. — С.305-331.

Поради і матеріали до вивчення теми

Ця тема є, по суті, вступною частиною до розділу «Соціальна філософія». Вона включає в себе велику кількість важливих питань. їх вивчення дасть можливість розібратися в проблемах пізнання суспільства та особистості, найрізноманітніших аспектів їх взаємодії. Для розкриття поставлених у темі питань треба ознайомитися з такими категоріями, як «суспільство», «соціум», «соціальне», «діяльність», «історичний процес», «суб'єкт соціального розвитку» та ін.

1. Для вивчення першого питання семінарського заняття радимо прочитати наступний навчальний матеріал: [1, с.13-20, 94-110; 10, с.335-346; 11, с.305-310].

Уже неодноразово зазначалося, що філософія допомагає людині визначитися у тому світі, до якого вона належить, зрозуміти себе і навколишнє середовище, осмислити власне буття. Перш за все треба розібратися в такому понятті, як соціальне. Визначення цієї категорії треба розпочинати з установлення елементарно-незаперечливих фактів і підніматися до вершин осягнення його глибокої природи і сутності. Первинна якість соціального — це пізнання через усвідомлення до відмінності даного феномена від природно-тваринного світу. Найголовніша відмінність полягає в способі життя. Тваринне життя відбувається природним чином як існування. Людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Отже, суспільне життя — це реальний життєвий процес, що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою форм і видів діяльності. Таким чином, соціум є особливий спосіб життя людей, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування. Розглядаючи специфіку людського способу життя, зверніть увагу на його соціально-спадкоємний та історичний характер. Тварина не набуває досвіду спадково, вона здобуває його самостійно. Людина багата досвідом поколінь. Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю, а людське життя продовжується в наступних поколіннях.

Отже, соціум як історія постає у вигляді творчості людей в усіх галузях суспільного життя — створення матеріальних і духовних цінностей, перетворення природи, формування нових якостей людини. Це історія людської життєдіяльності.

Філософський аналіз соціуму приводить до висновку, що суспільство є складним, багатолінійним і суперечливим предметом пізнання. Воно охоплює різноманітні стосунки між людьми, які об'єднуються в соціальні групи, нації. Саме в суспільстві реалізуються різні види матеріальної та духовної діяльності людей.

Як бачимо, суспільство — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоча вони є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу.

Існує багато точок зору в поясненні закономірностей розвитку суспільства. Філософські підходи до аналізу соціального життя зародилися ще в стародавні часи. Демокріт, Платон, Арістотель, Лукрецій розглядали природу з точок зору не тільки минулого, але й майбутнього призначення людини, її місце в системі буття. Дайте аналіз тлумачення суспільства в епоху Середньовіччя. Такі мислителі, як Августин Блаженний, Фома Аквінський та інші давали теологічне пояснення історії. Люди виступали як актори драми, автором якої був Бог. Починаючи з епохи Відродження, соціальний розвиток розглядається як продовження історії природи. Закони суспільства стали носити природний характер. Думку про діалектичний характер розвитку історії послідовно проводив Руссо. Він зробив висновок, що політичним ідеалом державного управління суспільством є пряма демократія.

Німецький філософ Гегель дійшов висновку, що історія складається з дій окремих людей, їх активності. Вся історія, за Гегелем, є історією думки, саморозвитку розуму. Зображена Гегелем історія як саморозвиток світового духу є вищим етапом розвитку об'єктивно-ідеалістичної філософії.

Французький мислитель А.Сен-Сімон, керуючись принципом історизму, уявляв суспільство як цілісний організм, що розвивається закономірно, з властивими йому етапами розвитку, в'янення і руйнування.

Видатні філософи України внесли великий вклад у розробку багатьох питань соціальної філософії: про роль особистості й народу в історії, про ідеали, потреби й інтереси, про роль географічного середовища в суспільстві та ін.

При вивченні першого питання зверніть увагу на роль і зміст натуралістичної концепції суспільства, яка одержала широке розповсюдження в ХVII-ХVIII ст. Суть її в тому, що людське суспільство розглядається як природне продовження закономірностей природи, світу тварин і Космосу.

Соціальні явища пояснюються діями географічного та біологічного середовища. Доцільно розглянути питання про те, як з позиції натуралістичної концепції тип суспільного устрою і хід історії зумовлюється ритмами сонячної активності, космічними випромінюваннями (теорія Л.А.Чижевського, Л.Гумільова). Зупиніться на ідеях Ш.Монтеск'є, І.Мечнікова про незалежність розвитку суспільства від особливостей географічного і природно-кліматичного середовища. Суспільство зображується як своєрідний феномен природи. В межах натуралістичного напрямку передбачається, що суспільство може змінити форму свого буття, полетіти в Космос і там почати новий виток своєї еволюції (К.Е.Ціолковський та інші «космонавти»).

Зверніть увагу ще на одну особливість цієї концепції — людина уподібнюється снувальному атому, а суспільство — механічному агрегату індивідів-атомів. Покажіть різницю між натуралістичними й ідеологічними поглядами на суспільство і на людину. Натуралізм бачить у людині тільки природну субстанцію. Ідеалізм навпаки, одухотворяє людину, відриває її від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя в самостійну субстанцію. Таке поняття історії виникає в результаті абсолютизації духовного фактора.

Вивчаючи перше питання, треба зупинитися на деяких соціопсихологічних вченнях про суспільство і людину [11, с88-92]. Принципово іншу від раніше перелічених теорій зробив видатний представник соціальної філософії XX ст. австрійський невропатолог, засновник психоаналізу 3. Фрейд. Це ґрунтовне вчення, яке посилює глибинні закономірності соціальної поведінки людей, історії, культури. За Фрейдом, для забезпечення психологічного життя особистості, а разом з тим і соціально-збалансованого стану соціуму та творчого розвитку культури, необхідно розібратися у таємниці підсвідомого, навести міцні мости між структурними підрозділами психіки, надати генетично вродженій енергії можливість реалізовувати себе у вигляді й формах культурно-творчої діяльності. Отже, З.Фрейд спробував осягти соціальність зовсім з іншого боку — з боку зумовленості і притаманних людині біопсихологічних спонукань, які є також життєвими і важливими. Але не треба перебільшувати і абсолютизувати детермінуючу роль біопсихічних чинників всупереч економічним, політичним і соціокультурним чинникам, як це робив З.Фрейд. Його послідовники А.Адлер, К.Юнг, Е.Фромм критикували знаменитого психіатра за перебільшення ролі сексуального і підсвідомого в детермінації поведінки людей. Послідовники З.Фрейда вважали, що індивідуальний потяг має не лише біологічну зумовленість, а ще й соціальну.

Нарешті, розгляньте ще одну точку зору швейцарського психолога, культуролога Карла Густава Юнга, який звертає увагу на колективне підсвідоме, яке часом веде до колективних психозів, масових рухів, війн. Вони докорінно змінюють вигляд соціуму, плани і спрямованість історичного процесу.

Пізніше Е.Фроммом був переглянутий біологізм 3. Фрейда, внесено суттєві корективи в бік більш виваженого розуміння соціальних і обмеження біопсихологічних чинників. Послідовники З.Фрейда більш пізнього часу (К.Хорні, Г.Салліван, А.Кардінер та інші неофрейдисти) відстоювали тенденцію реформ класичного психоаналізу на засадах обмеження біологізму й механіцизму З.Фрейда шляхом «доповнення» його доктринами, здобутками суспільних наук.

Особливий вплив мало вчення К.Маркса про осмислення соціуму не лише в контексті історії, а і в межах діяльності та спілкування людей. Зупиніться на теорії К.Маркса, який аналізує суспільство як природно-історичний процес, як підсистему об'єктивної реальності. У нього суспільство є матеріально-духовне формування із своєю специфікацією, структурою, функціональними особливостями та закономірностями розвитку. Саме К.Марксу належить історично перша спроба глобального філософського моделювання соціуму у вигляді суспільно-економічної формації.

При вивченні першого питання потрібно звернути увагу на таку категорію, як суспільно-економічна формація [10, с. 387-392]. Вона постає у двох вимірах:

як філософська категорія, що служить для відображення конкретно-історичного типу суспільства, який характеризується певним способом виробництва, надбудовою і формами суспільної свідомості;

як історичний тип суспільства з певним способом виробництва, відповідними надбудовою та формами суспільної свідомості.

Розгляньте ці визначення докладніше і дайте свою інтерпретацію.

Вивчаючи основні елементи формації, розкрийте роль виробничих відносин, сукупність яких утворює реальний базис суспільства. Покажіть відповідну роль саме виробничих відносин у системі інших соціальних відношень. Вони формуються на підвалинах певних продуктивних сил і не залежать від свідомості людей. Кожному реальному базису відповідає надбудова у вигляді політичних, правових інститутів, певних форм суспільної свідомості.

Методологічне значення поняття суспільно-економічної формації визначають сучасні дослідники суспільства. Вони свідчать, що абсолютизація цього поняття, на жаль, породжує безвихідь і призведе до неконкретного забезпечення закономірного характеру історичного процесу взагалі. В марксистській літературі історичний процес було «загнано» в формаційну схему — первісне, рабовласницьке, феодальне, буржуазне та соціалістичне суспільства,— яка вважалася найвищим соціальним устроєм. Крім того, всі «досоціалістичні суспільства» характеризуються як «передісторія» людства, а дійсна історія розпочинається з часу соціалістичної революції. Як, на ваш погляд, така інтерпретація поняття не змінює початковий зміст, не веде до виключно політичного змісту та значення? Виходить, що суспільно-економічна формація розглядається як якийсь ідеальний тип суспільства, якого в реалії не існує. Мабуть, немає сумніву щодо існування поділу формацій на п'ять етапів. Це не сам всесвітньо-історичний процес, це лише його теоретична модель. Розсудливе і послідовне матеріалістичне трактування неминуче обернулося формаційним Редукціонізмом [1, с. 98-99; 10, с. 387-392].

Однобічність тлумачення історичного процесу як лінійної схеми, що складається з п'яти формацій, викликало потребу розробки нелінійного підходу до розуміння історії.

Потрібно розглянути вчення більшості західних учених, які не прийняли концепцію формаційного аналізу суспільства. Зупиніться на теоріях класичних представників цивілізаційного напрямку у світовій філософії, таких як: М.Я.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі [10, с.395-403].

М.Я. Данилевський вперше розглянув проблему цивілізації як проблему множинності цивілізацій. Людське суспільство він розглядає як низку автономних, послідовних і співіснуючих соціальних організмів, які називає культурно-історичними типами, і лише на етапі зрілості — цивілізаціями (єгипетська, китайська, стародавньосемітична, індійська, іранська, європейська, грецька, римська та ін.).

Розгляньте точку зору О.Шпенглера, який тлумачить цивілізацію не як зліт, а як омертвіння відповідної історичної культури. Таких культур вісім: китайська, вавилонська, єгипетська, антична, арабська, західна, культура майя та російська. Чому О.Шпенглер найдокладніше зупиняється на чотирьох культурах — індійській, античній, арабській та західноєвропейській?

У англійського філософа А.Тойнбі налічується понад тридцять цивілізацій. Розвинутими він вважає двадцять одну, а пізніше їх чисельність зводить до тринадцяти. Збереглося, на його думку, лише шість цивілізацій: західна, візантійсько-ортодоксальна, російсько-ортодоксальна, арабська, індійська, далекосхідна.

У кожного з вище перелічених філософів категорії цивілізацій є відмінності не лише в епітетах, а й у семантичному значенні. Отже, у Данилевського цивілізація — це пік розвитку культури, у Шпенглера, навпаки, — це період не розвитку, а омертвіння певної локальної культури. У Тойнбі цивілізація є життя суспільства, взяте як у внутрішніх, так і в зовнішніх його аспектах.

Існують і інші міркування про суспільство. Популярним серед них стало вчення про ідеальні типи суспільства. Воно було започатковане німецьким філософом, соціологом і істориком Максом Вебером [1, с.99-100]. У нього історичний процес не включається ні в систему формаційного аналізу, ні в яку іншу. Він не дотримується систематизації історії. Домінує одиничний факт, унікальна подія або процес. Вебер вважає, що зміна одних ідеальних типових понять іншими залежить не тільки від ситуації в системі культурних цінностей, а й від прогресу історичного знання. У нього матеріальні й духовні детермінанти суспільного розвитку є рівнозначними. Тобто духовні чинники зумовлюють економіку не менше, ніж економіка розвитку духу. Але, незважаючи на рівноправність чинників, Вебер перевагу надає духовному чиннику.

Розглядаючи концепцію ідеальних типів на прикладі капіталістичного способу виробництва, він стверджує, що в основі капіталістичної економіки, як раціонально організованого суспільства, лежить релігія. Ідею раціональної організації соціуму на прикладі капіталізму як зразка раціональності розробили В. Зомберг, В.Д. Даль, X. Гадамер та ін. їх вчення стало основою для розвитку такого напрямку у філософії, як герменевтика.

Раціоналістичну позицію було взято для формування нової моделі соціуму — теорії соціальної системи, засновником якої став американський філософ Т.Парсонс. Він розглядав суспільство як своєрідну систему координат дії, де основними елементами є: соціальна система, система культури та система особистості. Характер суспільних відносин залежить від соціальних взаємозв'язків індивідів та соціальних систем. Зверніть увагу, що в теорії Парсон-са система культури впроваджується в систему особистості засобом соціалізації особистості. Це поняття має опорне значення. Система суспільних відносин, за Парсон-сом, зводиться до особистих стосунків між людьми, які трактуються як психологічні. Тому соціальна система суспільства психологізується і розглядається як незалежна від історичних, матеріальних, соціальних та соціально-політичних умов.

Аналіз розглянутих теорій про суспільство свідчить, що воно є надзвичайно складним і суперечливим предметом пізнання. Вивчати суспільство треба як цілісну систему, з різних сторін.

2. У другому питанні треба розкрити суспільство як самоорганізуючу і саморозвиваючу систему, як об'єктивно-суб'єктивний процес розгортання людської життєдіяльності. Одним із досягнень XX ст. можна вважати уявлення про соціальну систему. Завдяки їй можна дати характеристику суспільства як певної цілісності, що поєднує індивідів різноманітними зв'язками і відношеннями. Пам'ятайте, що суспільство характеризується такими властивостями:

- Самодіяльністю;

- Самоорганізацією;

- Саморозвитком;

- Самодостатністю.

Якщо перші три властивості притаманні не лише суспільству в цілому, а й, у тій чи іншій мірі, окремим сферам суспільства, то така властивість, як самодостатність, характерна лише для суспільства в цілому.

Майте на увазі, що для аналізу суті системної організації суспільства треба, перш за все, співвіднести це поняття з системними закономірностями природи, з тими передумовами, на основі яких виникає культура і цивілізація. Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зокрема, фізичного й духовного, джерелом ресурсів, що використовуються на виробництві. Одночасно вона є і середовищем існування суспільства.

Перебуваючи в тісному взаємозв'язку, природа і суспільство утворюють систему «суспільство—природа». Свою цілісність ця система могла б зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.

Необхідно визначити різницю між системою тваринного світу і людського суспільства. Це різниця між природою і культурою, яка створюється людиною, та є і матеріальною, і духовною. Світ культури включає в себе і процес, і результат людської діяльності, спрямованої як зовні, так і всередину людини.

Перша форма — передача технології діяльності. Розкрийте діяльність як засіб соціального існування [1, с107-110].

Друга форма — передача досвіду не прямо, а з використанням норм, наказів і заборони. Це більш складна форма передачі культурної спадщини, передача цінностей, ідеалів, які відображаються в формі символів і мають дуже велике значення.

Можна відмітити два джерела саморозвитку суспільства. Перше — це протиріччя природної і культурної організації людини і її спільності. Друге джерело пов'язане з суспільними відношеннями, що виникають в процесі трудової діяльності людини.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства, і, навпаки, дисгармонія яких веде до конфліктів і деформацій. Поняття і сфера суспільного життя розкриває різнопланові процеси, стосунки, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні.

Треба дати характеристику різних сфер суспільного життя, таких, як:

Матеріальна, яка охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили і виробничі відносини.

Соціально-політична, яка включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві. Ця сфера охоплює такі явища і процеси, як війна, революція. В ній функціонують такі інститути, як держава, партія та ін.

Духовна сфера — це погляди, ідеї, уявлення,

Культурно-побутова, яка охоплює виробництво культурних цінностей, освіту, виховання та ін.

Розкрийте тісний зв'язок і єдність між названими вище сферами життя. В центрі кожної сфери повинна стояти людина. Вона має, насамперед, діяти і мислити. Саме діяльність є умовою, рушійною силою, засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Завдяки діяльності людина поборола початкову тотожність з природою, піднялася над нею, набувши надприродного статусу і форми свого буття.

Вивчаючи друге питання, треба пам'ятати, що суспільство є система різноманітних суспільних відносин, які виникають у процесі діяльності та спілкування і закріплюються соціальними інститутами. Визначати провідну чи другорядну роль соціальних відносин можна лише в абстракції, на рівні теоретичного аналізу. В реальному житті важко розібратися в переплетінні суспільних взаємозв'язків і стосунків. Суспільство — це єдина, цілісна система.

Зазначена цілісність системи суспільних відносин визначається поняттям «спосіб життя». Він є синтетичною характеристикою сукупності типових видів життєдіяльності людей у єдності з умовами життя суспільства. «Спосіб життя» реалізується через діяльність, виробництво, в якому виділяються такі провідні елементи: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Спосіб життя відбиває також і рівень розвитку духовної культури суспільства, моральні норми, цінності, орієнтації. Суспільство, як цілісна соціальна система, функціонує завдяки виробництву і постає як живий організм, з усіма особливостями економічних, соціально-політичних, ідеологічних, культурних, сімейних та інших відносин.

Особливу увагу зверніть на роль суспільного виробництва, яке є досить складним утворенням. Воно включає в себе дві підсистеми: матеріальне і духовне виробництво. Матеріальне виробництво націлене на задоволення потреб людей (житло, одяг, харчування тощо), а духовне створює певне духовно-теоретичне середовище, дає необхідні знання, творить цінності.

Матеріальне виробництво є генетичною основою виникнення суспільного виробництва, умовою розвитку його підрозділів, виступає дійовим стимулом духовного життя людей. Нарешті, матеріальне виробництво визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва, зумовлюючи певну соціальну структуру суспільства, тип політичної організації, тип особистості, зміст права, моралі. Але матеріальне виробництво як основа суспільного розвитку, не визначає абсолютно всі інші сфери, тому що залежить саме від цих сфер. Крім того, воно не є єдиною і вищою метою.

Розібравшись у суті матеріального виробництва, зупиніться на єдності його з духовним виробництвом, яке базується на задоволенні потреб людини. Вони, з одного боку, є спонукальним чинником будь-якої діяльності, з другого — постають відносно самостійним процесом виробництва потреб.

Підбиваючи підсумки відносно другого питання, можна сказати, що суспільство — це надскладна система, яка включена до суперсистеми Космосу і Землі та має особливу специфіку в своєму генезисі, функціонуванні й розвитку. Джерело його розвитку дуже складне і являє собою сукупність природних, соціальних, духовних сил. Світова цивілізація стоїть перед дилемою пошуку вирішення глобальних проблем сучасності. Людство зможе вижити, якщо не буде насильства при вирішенні проблем суспільства і забезпечення права кожної людини й біосфери в цілому на існування згідно з їх суттю.

3. У третьому питанні треба розглянути джерела розвитку суспільства, які займають чільне місце в роздумах багатьох мислителів. Плідним вивчення буде лише тоді, коли будуть розглядатися різноманітні чинники, які міняються місцями за тих чи інших історичних умов. Простежте розвиток філософської думки, найрізноманітніші точки зору про основні чинники суспільного розвитку. Починаючи з Арістотеля, який визначав за джерело розвитку першопоштовх, філософська думка поступово прийшла до більш-менш спільного розуміння проблеми — джерело розвитку знаходиться в суперечності, в єдності й боротьбі між протилежними сторонами. Усі явища являють собою єдність протилежних сторін. Вони виключають, протидіють і водночас зумовлюють одна одну. Цієї точки зору про джерело розвитку дотримувалися Платон, М. Кузанський, І. Кант, І. Фіхте і, нарешті, гегелівське вчення про єдність і боротьбу протилежностей. Проаналізуйте цікаві вчення, які з'явилися набагато пізніше — це німецький і французький екзистенціалізм, негативна діалектика Т. Адорно та Г. Маркузе.

Деякі філософи акцентують увагу на такому чиннику, як діяльність людей [10, с.405-416]. Вивчення його має глибокий методологічний сенс. Вони вважають, що найсуттєвіша властивість людської діяльності — це саме здатність бути рушійною силою суспільного розвитку.

Розглядаючи такий чинник, як діяльність, необхідно пов'язати його з інтересами, серед яких особливе місце займає матеріальний, який характеризує відносини власності, поєднує людей у різні соціальні спільноти або роз'єднує їх.

У філософській літературі немає однозначного поняття природи інтересу. Одні вчені вважають, що інтерес об'єктивний, інші — суб'єктивно-об'єктивний. Існують підстави, що більш правильна точка зору — інтерес об'єктивний.

Серед факторів, що впливають на розвиток суспільства, треба виділити матеріальне виробництво, ефективність якого, в свою чергу, залежить від багатьох чинників — зовнішніх і внутрішніх.

Розгляньте їх суттєву роль. В залежності від збігу історичних, природних, соціальних і навіть моральних обставин роль зовнішніх і внутрішніх чинників може змінюватися. Цю зміну важливо своєчасно врахувати. До внутрішніх чинників, як правило, відносять: рівень розвитку «людського фактора» виробництва, характер та рівень виробничих відносин, стан матеріальної бази виробництва тощо. Необхідно зробити детальніший аналіз цих факторів. Особливу увагу зверніть на роль науки як соціального інституту і чинника розвитку матеріального виробництва, на сутність і напрямки сучасної науково-технічної революції, на їх сучасний етап (інформатика та технологічна революція) [1, с.161-170].

Особливої уваги потребує вивчення суб'єктів суспільного розвитку. Суб'єкт — це носій предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямованої на об'єкт. Суб'єкт є особистість, яка діє свідомо і несе відповідальність за свої вчинки. В кожній особистості живуть і функціонують індивідуально-конкретні потреби, інтереси, цілі витоки, які треба шукати в суспільстві.

У чому виражається активна роль особистості в суспільстві? Розгляньте це питання відносно кожної сфери — соціальної, політичної, духовної. В яких діях знаходить своє втілення роль народних мас, груп та інших соціальних спільнот. Від дій саме особистості залежать колорити і унікальність суспільного життя.

Підготуйте питання про роль видатних історичних особистостей. Від чого залежить роль цих особистостей у суспільному розвитку? Зупиніться на соціальних умовах, суспільних потребах (становище в економіці, політиці, в державі), на стані об'єктивних умов діяльності, на якостях особистості, на її розумінні законів розвитку суспільства і, що не менш важливо, на здібностях таланту або геніальності конкретної особистості.

При вивченні питання про суб'єкти історії зверніть увагу на поняття «соціальні групи» [1, с.179-192; 10, с.408-416]. їх поділяють на малі, середні й великі. Чим вони відрізняються одна від одної? До малої групи належать: сім'я, первинні виробничі об'єднання. Існують формальні і неформальні малі групи. їх роль як суб'єктів соціального розвитку незначна, але у формуванні особистості буває навіть визначальною. Значно вищою є їх роль як суб'єкта суспільного розвитку середніх груп, що виникає на основі об'єктивних обставин життя. Великі групи, в порівнянні з іншими, є головними суб'єктами суспільного життя.

Треба зупинитися на ролі класів, які серед великих соціальних груп є найважливішими суб'єктами розвитку суспільства. Дуже багато філософів приділяли увагу вивченню цієї групи людей. Існує багато точок зору про їх сутність — це самостійні групи, що об'єднуються на основі розрізнених інтересів, відмінностей у психології, ідеях. Є і така характеристика цих великих соціальних груп, які відрізняються: місцем у певній історичній системі суспільного виробництва, відношенням до засобів виробництва, роллю у суспільній організації праці, способом одержання і часткою прибутку — це марксистське визначення класів. Дайте його оцінку. Чи дійсно класи пов'язані лише з матеріальним виробництвом?

Розгляньте питання про конфлікти, повстання, революції, які виникають в результаті загострення суперечностей між класами в різних сферах суспільства. Ви зіткнетеся з різними точками зору з цього питання. Марксизм розглядає класову боротьбу як рушійну силу розвитку антагоністичних суспільств. Боротьба, згідно з цією теорією, приводить до революцій, до зміни однієї суспільно-економічної формації іншою. Зовсім виключені як суб'єкти історичного розвитку середні класи, затушовано єдність суспільства. В західній філософії існують інші підходи відносно соціальної структури суспільства. Це теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Розгляньте ці теорії. Згідно з ними: класи зникли, існують тільки соціальні «пласти», або шари. Замість поняття «класи» користуються поняттям «страт», ознаки його різні — це рід занять, розмір прибутку, престиж, звички та інше.

Дайте характеристику соціальної структури, яка склалася в сучасній Україні. Варто зупинитися на ролі і значенні в житті суспільства інтелігенції (що в перекладі з латинської означає «знавець», «фахівець»). Суб'єктом суспільного розвитку є також народ. З'ясуйте зміст цієї категорії. В широкому розумінні — це все населення тієї чи іншої країни. Існують різні філософські розуміння ролі народних мас в історії. Сучасна соціальна філософія розглядає народ як справжнього суб'єкта історії, творця глибоких матеріальних, духовних переживань [10, с.413-416].

У західній філософії існують три концепції маси:

1. Аристократичний варіант (Ф.Ніцше, Г.Лебон, Х.Ортегаі Гассет).

2. Ліберально-демократична концепція (Е.Фромм,Х.Арендтта та інші).

3. Маса є пасивна більшість напівосвічених людей, якіє опорою всякого конформізму. Вона потребує як політичного, так і культурного виховання.

Еліта, згідно з цією теорією, розбещує маси і сама розбещується ними. Кожна з розглянутих концепцій має свої вади, свої раціональні моменти.

Усі переглянуті вище чинники можуть відігравати визначальну або підпорядковану роль. Це залежить від збігу конкретно-історичних обставин. Визначення пріоритетів носить відносний характер. Абсолютну роль, мабуть, відіграє людська праця, діяльність, яка є сутністю способу буття людини.