Поради та матеріали до вивчення теми

Ключовими термінами та поняттями цієї теми є наука, техніка, технологія, індустріальне суспільство, інформаційне суспільство, технотронне суспільство.

1. Поняття «техніка» та «наука» ми зустрічаємо ще у творах Стародавньої Греції у Платона та Арістотеля у зв'язку з аналізом штучних знарядь праці. Вироблений людиною об'єкт вони називали артефактом (лат. штучно зроблений:). Техніку розглядали як сукупність артефактів, а науку — як діяльність людини з розробки, систематизації та перевірки знань.

Філософія науки і техніки (на Заході превалює «філософія техніки») — напрямок філософії, характерний для XX ст. Його поява викликана, передусім, надзвичайно широким розповсюдженням техніки і технічних засобів саме в цьому столітті, а також усеосяжним впливом науки та техніки на всі сторони життя суспільства. (Інтерпретацію природи техніки в різні історичні епохи дивись у додатку А).

Першим виданням, спеціально присвяченим техніці, можна вважати книгу І. Бекмана «Керівництво з технології, або пізнання ремесел, фабрик та мануфактур», видану в 1777 році в Геттінгемі (Німеччина). Століттям пізніше вийшла книга Е. Каппа «Основи філософії техніки» (Брауншвейг, 1877), звідки, власне, й пішла назва особливого напрямку філософії. У 1897 р. француз А. Еспіна видав книгу «Джерела технології», але найбільш визнаними авторитетами у справі заснування філософії техніки є Ернст Капп та неотоміст Фрідріх Десауер («Філософія техніки», «Проблема реалізації», 1927 р., Бонн).

Суттєвий внесок у розроблення філософії науки і техніки зробили французи Е. Дюркгейм, М. Вебер, А. Бергсон, Ж. Еллюль, німецькі філософи Е. Кассірер, М. Хайдеггер, Ф. Рапп, Г. Рополь, американські філософи та соціологи Д. Белл, Р. Айріс, А. Тоффлер, X. Сколімовськи, Р. Мертон, англієць Дж. Бернал та інші, а також такі філософські течії, як неокантіанство, позитивізм та наукознавство.

Перші позитивісти (О. Конт та Г. Спенсер) заявили, що тільки наука здатна дати істинне, позитивне знання. Метафізика займалася пошуком причин та сутностей. Науку ж цікавлять не стільки причини, скільки технологія, бо головне питання для науки не «чому?», а «як?». Засновники позитивізму зробили великий крок у розумінні поняття «філософія техніки». Це не випадково, що О. Конт отримав інженерну освіту в політехнічній школі, а Г. Спенсер займався практичною інженерною діяльністю на будівництві залізниці в Англії.

Другим джерелом філософії техніки став марксизм. Він, як філософський матеріалізм, був і соціально-економічним, і технологічним детермінізмом. Слід звернути увагу на те, що технофілософська традиція була найбільш наочна саме у матеріалізмі ще задовго до марксизму. Механіцизм був першоджерелом філософії техніки, бо саме в ньому світ уявлявся як механізм, як машина. Пізніше марксизм як діалектичний матеріалізм, протиставив себе механістичному та метафізичному матеріалізму. Але марксизм не заперечував свого зв'язку з наївним атомізмом стародавніх греків і механіцизмом Середньовіччя та Нового часу. Як писав про це Ф. Енгельс, з кожним відкриттям матеріалізм невідступно повинен був змінювати свою форму.

Ще одним джерелом, як ми вже говорили, став прагматизм з його апеляцією до здорового глузду та корисності. У. Джеме вважав, що теорія — це засіб, знаряддя й програми практичної діяльності — її техніка. Д. Дьюї доводив, що вся діяльність мислення є технологічним процесом підбору інструментів та засобів вирішення практичних завдань. Критерієм істини прагматизм визнає корисність та ефективність. Саме ці показники є вищими при оцінці техніки.

Позитивізм, марксизм та прагматизм — це не безпосередні джерела філософії техніки. Виникнувши в останній третині XIX ст., філософія техніки змінюється під впливом життя, під впливом розвитку техніки. У філософії техніки кілька «днів народження». Перший — це 1887 рік, рік виходу в світ першої праці саме філософії техніки, яку написав Е. Капп. У концепції Е. Каппа головне питання в наступному: як людина будує штучне середовище? На думку Е. Каппа — це органічна проекція. Органопроекція — це безсвідомий процес відбудови техніки за взірцем людського організму.

Організм Капп розумів цілісно. Це не тільки тіло, а й думка, життя організму. Він підкреслював, що весь організм допомагає мозку мислити.

Механізм Капп називає смолоскипом, який дає світло всьому організму.

Таким чином, заслуга Е. Каппа в тому, що він уперше поставив головне питання філософії техніки: що таке техніка взагалі? Капп, спираючись на античне розуміння техніки — як сукупність корисних мистецтв, на відміну від мистецтв розважальних та естетичних, визначив техніку як штучно створені засоби. Це й знаряддя праці, і машини, і мова, і писемництво, і пошта, і військова справа, і держава, і виховання. Як основу для всіх різноманітних компонентів сукупності техніки він запропонував засіб їх створення — органопроекцію як техніку всіх технік. Таким чином, заслуга Каппа в тому, що він уперше поставив проблему техніки як самостійну філософську проблему і тим самим став засновником філософії техніки. Другий рік «народження» філософії техніки — 1972 рік, рік публікації «Пределов роста», першого звіту Римського клубу. В цьому звіті було показано, що техніка стала важливою проблемою XX ст. Третій «день народження» філософії техніки не має певної дати. Це час закінчення індустріальної фази цивілізації та її перехід з інформаційну фазу. Наприкінці XX ст. технологічне суспільство змінюється на інформаційне. Сьогодення привносить нові джерела в розвиток філософії техніки. На межі століть виникає так звана східна тенденція розвитку філософії науки та техніки, її засновником можна вважати французького мислителя Р. Генона (1886-1951), який висунув тезу про зміну техногенної цивілізації на традиційну східну цивілізацію. Р. Генон визначає її як таку, в якій духовний порядок панує над усіма іншими, де наука, як і всі інші інститути, є мінливою, другорядною.

Традиції, за Геноном, — це сукупність «надлюдських» знань, духовних ідей, які отримують покоління в спадок за допомогою жерців. Такі субраціональні знання неможливо отримати раціональною сферою. Генон прямо вказує на алхімію, астрологію як на гілки традиційного знання. Технофілософські ідеї Р. Генона полягають в наступному. По-перше, він критикує західноєвропейську традицію гуманізму як породження епохи Відродження і заперечення вищих небесних принципів, зведення всього до людського виміру. Генон вводить термін «технолатрія» — віра в нескінченну могутність техніки. Самі люди поступово перетворюються в машини. По-друге, Генон стверджує, що необхідно повернутися до традиційної східної техніки. її головними характеристиками є таємність, знання є тільки освяченими. Особливо це стосується техніки влади, яка законна тільки тоді, коли освячена духовною ієрархією. Демократія, за Геноном, у всіх її проявах — це омана, кривда і незаконна влада. Істинна влада дарується тільки зверху.

Таким чином, філософія в обличчі філософії техніки східної традиції проходить своєрідне коло. В Середньовіччі філософія була служницею теології. Потім стала слугувати науці. В ХІХ-ХХ ст. перетворилася в служницю ідеології. Зараз ми бачимо як філософія, переодягаючись у східну одежу, знову починає слугувати теології.

Основні принципи філософії науки як особливої галузі знання були розвинені Р. Мертоном у праці «Наука, техніка і суспільство в Англії XVII ст.», опублікованій у 1933 р. В ній Мертон висунув на перший план роль пуританської релігії і моралі в становленні науки Нового часу. Пізніше він сформулював концепцію науки, яка в 60-і роки стала домінуючою. Філософською основою цієї концепції були позитивістські ідеї соціальної нейтральності і кумулятивного характеру зростання наукових знань, а загальносоціо-логічною основою — структурний функціоналізм. Філософія науки і техніки змушує нас по-іншому розглядати окремі традиційні проблеми філософії, зокрема: що таке людина, що таке природа, які можливі між ними системи взаємозв'язку, якою є природа людського інтелекту? І водночас — цілий комплекс соціальних проблем.

Але безпосереднім предметом дослідження для цього напрямку є об'єкт і сутність науки й техніки, їх взаємовплив та взаємозв'язок, їх місце серед інших явищ людської діяльності.

На наш погляд, предметом філософії науки і техніки є система:

Людина.

Наука.

Технологія.

Техніка.

Природа, духовний світ. При цьому слід підкреслити, що центральне місце в цій системі займає саме технологія. Нагадаємо, що визначення «філософія техніки» в англомовній літературі має вигляд як «рМІозорпу оі іесппоіо^у», але зовсім не як «рЬіІозорЬу оі ІесЬішіие». Таким чином, говорячи про філософію техніки в західному розумінні, ми вимушені говорити про феномен «техніка й технологія». Технологію можна визначити як сукупність операцій з цілеспрямованого застосування техніки та як способи поєднання окремих рамок процесів людської діяльності. Є ще одне визначення технології — це сукупність умов, чинників, компонентів, що забезпечують оптимальне використання та застосування техніки.

Поняття технології не є другорядним порівняно з наукою та технікою. Навпаки, значною мірою значення і оцінка техніки визначається саме в технологічному аспекті, адже недарма існує вислів: «Техніка в руках варвара перетворюється на металобрухт». «Технологія, — як

визначає американський соціолог Дж. П. Грант, — пронизує собою усі наші думки про світ і про нас самих. Пришестя технології поставило вимогу змін у нашій уяві про те, що є добре, що таке добро, як треба розуміти здоровий глузд і шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність та ірраціональність, красу та потворство».

Сьогодні рівень технології, тобто розуміння і використання природних, людських та соціальних вимірів техніки значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства. Німецький філософ Г. Рополь зазначає: «Разом із технікою повинен імпортуватися і орієнтований на техніку спосіб життя: успішна передача техніки пов'язана з відповідною передачею культури».

У XX столітті були розповсюджені два основних типи визначень техніки: вузький та широкий.

У вузькому сенсі техніка — це сукупність матеріальних засобів, які штучно виготовлені з неорганічного субстрату методами інженерної діяльності, або коротко — це артефакти. В цьому випадку акцент ставиться на генезисі

техніки.

У широкому сенсі визначення техніки здійснюється не на її генезисі, а на її соціальних функціях: техніка — це засіб діяльності. В широкому сенсі техніка не обмежується світом природи. Техніка притаманна і духовному, і психічному світам. Наприклад, техніка мислення, техніка дискусій, техніка любові. Існують різноманітні техніки, починаючи з живопису, спорту і закінчуючи технікою управління людьми, політичними технологіями. Терміни соціо-техніка, психотехніка підтверджують думку про те, що техніка стала всезагальним феноменом.

Виникає питання: «Що є спільним між машинною технікою, технікою мислення і технікою спорту?». Якщо дати відповідь на це питання, то можна говорити про сутність поняття «техніка».

Для цього треба розглянути онтологічну характеристику техніки. По-перше, техніка завжди залежить від суспільства і людини, а тому вона носить суб'єктивний характер. Суб'єктивність техніки — її перша онтологічна характеристика.

Друга характеристика техніки — топологічна. Техніка є ніби відбитками руки того чи іншого покоління людей. Третя онтологічна характеристика техніки в тому, що вона принципово раціоналізована. Техніка — це фундаментальна людська здатність, що має початок у свідомості. В житті людина оволодіває технікою, стає особистістю, індивідуальністю .

Техніці можна навчати, чим вона й відрізняється від мистецтва, навчати якому неможливо. Міра мистецтва, як і науки — це істина. Мистецтво за допомогою чуттєвих образів виражає істину, сутність. Міра техніки — це корисність.

Техніка — це не тільки здібність людини, а й здібність природи. Але ця здібність (природна) залишається потенцією, поки людина не перетворить її на техніку. В цьому і є дуалізм техніки. Техніка — це посередник між природою та суспільством. Сутність техніки виявляє себе у співвідношенні між суб'єктом та об'єктом. Техніка, по суті, є співвідношенням єдності суспільства і природи, яке має онтологічну основу в суб'єкті та об'єкті. Отож при розгляді техніки доцільно враховувати її природний вимір, людський вимір (у тому числі — психологічний, етичний та інші), соціологічний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний тощо).

Сучасні німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили дев'ять характерних елементів техніки:

прикладне природознавство;

продукування надлишків продукції, ефективність;

розкриття глибин упорядкування природи;

самозабезпечення людського існування;

втілення ідей та задумів людини;

воля до влади над природою;

комплекс інструментів та засобів;

вивільнення людини з-під влади природи;

предметне втілення схеми людської діяльності. На наш погляд, до цих елементів слід додати: самореалізацію творчості особистості; намагання облегшити своє життя та самореаліза-ція в ньому.

(З основними концепціями походження техніки можна ознайомитися за допомогою додатка Б).

Наука виникає як спеціальне культивування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. Наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватися, доводитися, аналізуватися. В загальному плані термін «наука» використовується у трьох значеннях:

в найпершому значенні — як будь-який свідомо зафіксований досвід (у такому випадку говоримо: «Це буде мені наукою»);

у широкому значенні — як сукупність достовірних, перевірених та обґрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання;

у вузькому значенні — як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат.

Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання саме стільки науки, скільки в ній математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає в Європі взірцем науки як такої. Це має своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом з дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

єдність у цьому знанні описування, пояснювання та передбачування;

наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові; єдність кількісного та якісного аналізу предмета; наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовано конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

наявність вихідних принципів та аксіом, загально-філософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

задоволення певної соціальної потреби; можливість перевірки знань та їх об'єктивність. Це дає підстави зробити висновок про те, що наука і техніка — це наслідок розвитку сутнісних сил людини, вони є феноменом культури. Звідси — орієнтири розвитку науки, техніки, технології. Це розвиток людини, її творчих здібностей, культури мислення, задоволення нових потреб. Техніка, технологія та наука докорінно змінюють всю систему людських зв'язків з природою і людини з людиною, при цьому вони є досить складними явищами суспільного життя, пов'язаними з глибинними засадами людського існування, які мають між собою необхідний зв'язок.

Історію цього зв'язку, періодизацію розвитку науки і техніки, а також її вплив на розвиток суспільства ми розглянемо у другому питанні.

2. Вивчення другого питання «Розвиток науки і техніки та його вплив на суспільство» треба починати з періодизації розвитку суспільства залежно від розвитку науки і техніки.

Американський дослідник Г. Кан дає таку періодизацію розвитку суспільства, пов'язану з розвитком науки і техніки: велика сільськогосподарська революція, що відбулася приблизно десять тисяч років тому і забезпечила людству стабільні засоби для існування; великий перехід, що розпочався у XVII ст. переходом від традиційного суспільства до технотронного (панування техніки). Цей період має три стадії:

а) індустріальна революція (почалася приблизно 200 років тому);

б) технологічна революція (розгорнулася у другій половині XX ст. і триватиме приблизно 200 років);

в)постіндустріальна революція (вона знаменуватиме собою повернення до прямих зв'язків з природою на основі надзвичайно гнучкої та розвиненої технології).

Дещо інші періоди в розвитку суспільного науково-технічного поступу виділяє французький соціолог Ж.-П. Кантен. Це три хвилі: перша хвиля — промислова революція, друга хвиля — науково-технічна революція XX ст., третя хвиля — технологічна революція, що почалася у 80-х роках XX ст.

Ще на початку 60-х років французькі соціологи виділяли п'ять стадій економічного розвитку європейського суспільства:

традиційне суспільство, що жило за рахунок продуктів, які воно брало переважно з природи, без суттєвих змін останньої;

підготовка зрушення — це період епохи Відродження і початок епохи Нового часу;

зрушення — період перших технічних відкриттів промислової революції;

індустріальне суспільство, що активно переробляє природу на основі машинного виробництва; постіндустріальне суспільство — суспільство, що використовує автоматизоване виробництво, кероване інформаційною технікою, в усіх сферах життєдіяльності й орієнтоване на масове задоволення життєвих потреб своїх членів.

Ж. Еллюль, загалом, поділяючи подібний погляд, виділяє у зв'язку з цим у розвитку техніки три стадії: знаряддя ручної праці; машини; автомати.

Ми розуміємо, що в основних рисах наведені раніше періодизації збігаються. Вони чітко поділяють історію на індустріальний та доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на станах якісних змін науки, техніки та їх зв'язку.

Констатуємо як висновок:

Наука і техніка можуть розвиватися як через поступові кількісні нагромадження, так і через досить радикальні зміни в їх вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку визначається, звичайно, як еволюційний, а другий — як революційний.

Першою технічною революцією вважають так звану неолітичну революцію у знаряддях праці, що відбулася приблизно 10-8 тис. років тому. До цієї революції знаряддя праці, які виготовляли з каміння протягом близько 1,5— 2 млн років, були грубі і примітивні. Але раптом знарядь праці стає набагато більше, вони значно досконаліші і їх іноді важко відрізнити від творів ужиткового мистецтва.

3. Другу, дуже важливу за наслідками, технічну революцію Європа переживає у другій половині XVIII ст. Це так звана промислова революція: тут виникають машини, для яких характерна наявність трьох конструктивних елементів: робочого знаряддя; передавального механізму; силового пристрою.

Машини надзвичайно збільшують продуктивність праці, поступово починають проникати в різні сфери життя.

Першою науковою революцією більшість дослідників вважають виникнення науки в XVII- XVIII ст., тобто виникнення сучасної експериментальної науки. У цей період уперше створюється наукова теорія, що містить всі необхідні ознаки науки як такої — це класична механіка Ньютона. Ця теорія мала добре розвинений математичний апарат і давала можливість обчислювати і передбачати хід фізичних процесів.

На межі ХІХ-ХХ ст. відбулася нова наукова революція, внаслідок якої утворилася некласична наука — теорія відносності, квантова механіка, галактична технологія, кібернетика.

Наука в XX ст. вийшла на дослідження «мікро», «макрос та мегапроцесів світу в їх єдності і тим самим відкрила шлях до небачених раніше техніко-технологічних зрушень. Це, зокрема, створення космічної техніки, генної інженерії, комп'ютерної і лазерної техніки, ядерної і лазерної енергетики та ін.

Одним із наслідків цієї революції був вихід науки та техніки на принципово новий рівень взаємодії: складність сучасної техніки є такою, що керувати нею без попереднього наукового дослідження, обґрунтування та експериментування неможливо. Тому наприкінці XX ст. відбулися процеси органічного злиття розвитку науки і техніки та виходу науки на провідне місце в її зв'язку з технікою.

Результатом цього стала і певна революція у конструкції машини: з'являється так званий четвертий елемент машини — кібернетично обчислювальний пристрій, що породив тенденцію до перетворення машини в саморегульований машинний комплекс. Усі ці наслідки дозволяють говорити про новий етап науково-технічної революції — інформаційний.

Уперше про інформаційне суспільство на початку 60-х років XX ст. написав у Японії Масуда. Термін «інформаційне суспільство» в його уявленні мав вузький сенс — технологічні зміни у виробництві. Пізніше, в 80-х роках, Масуда в своїй книзі «Інформаційне суспільство як пост-індустріальне суспільство» застосував цей термін до еволюції суспільства в цілому. Він писав, що інформаційне суспільство буде новим типом суспільства. Людину нового типу суспільства Масуда назвав пото іп*е11і£епз — людина інтелігентна, інформаційна.

Основні риси постіндустріального суспільства такі:

по-перше, якісно змінюється сфера обслуговування. Виникають нові види сервісу. Сервіс стає виробничим. У цій сфері в СІЛА зайнято понад 70% робочої сили;

по-друге, зростає роль жінок у суспільстві. В СІЛА понад 50% працюючих жінок;

по-третє, комунікація як спілкування між людьми і головний засіб взаємодії витісняє транспорт. Близькість до університетів та культурних центрів стає важливим просторовим фактором;

по-четверте, час та швидкість комунікацій стали визначними параметрами ринку. Успіх сучасної людини все більше залежить від сучасних засобів інформації.

З чотирьох гілок влади (виконавчої, законодавчої, судової та інформаційної) головною стає влада засобів масової інформації (ЗМІ).

Згідно з думкою А. Тоффлера, першими симптомами наближення до цієї хвилі, що з'являються уже наприкінці 50-х років XX ст., можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку, призвело до роздроблення напрямків його застосування і на цій основі — до збільшення сучасної однорідності виробничих показників (це відкривало можливість уніфікації з подальшим застосуванням обчислювальної техніки), а з другого боку — до занепокоєння та незадоволення стандартизацією життя, що стрімко насувалося на розвинені країни.

Уже в 70-80-ті роки наслідки НТР стають все більш негативними, в першу чергу, в галузі атомної техніки.

Р. Опенгеймер після випробування атомної бомби пригадав рядки з Бхагаватгіти, які належать одному з богів індуської трійці — Шиві-руйнівнику: «Я стаю смертю, руйнівником світу». Пригадаймо аварії атомних підводних човнів СРСР і США, соціально-екологічні наслідки Чорнобиля. Розгортання НТР дуже швидко стало призводити до небезпечних екологічних наслідків. Це спричинило перенесення акценту з пропагування техніки на розроблення нових технологій та технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному врахуванні антропологічних, психологічних, екологічних, етичних та інших чинників функціонування техніки й технічних комплексів. Біогенна інженерія, замкнені безвідхідні виробничі цикли, ефективне використання природних ресурсів, охоплення ширшого, ніж звичайно, кола чинників, залучених до виробництва, максимальне врахування людських потреб, психологічних уподобань, етичних норм — усе це суттєві риси технологічної переорієнтації.

Провідна роль у всіх цих процесах належить кібернетичним та електронно-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп'ютерної техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати названими процесами.

Інколи сучасний стан справ у суспільстві порівнюють з казковою ситуацією: джин вирвався з пляшки, а приборкати його вже неможливо.

За класифікацією К. Ясперса, у другій половині XX ст. сформувалися три позиції щодо оцінки впливу техніки та науки на суспільство.

Оптимістична оцінка розвитку техніки резюмована в різних варіантах концепції технократизму. її започаткував американський дослідник Т. Веблен. Вихідну тезу можна сформулювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або подолати ті негативні наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби і передумови гармонізації життя і процесів у суспільстві. Для такої оцінки, безперечно, є підстави. Справді, помітно, як прогрес техніки дає змогу переборювати смертельні раніше хвороби, зменшувати гостроту екологічної кризи, вирішувати конфліктні ситуації у суспільстві, забезпечувати динамічний стан суспільної інфраструктури, але громадськість непокоїть те, що за кожним новим поворотом у науково-технічному потоці виникають нові небезпеки, причому масштаб загрози зростає, і наперед невідомо, чим людство повинне буде розрахуватися за чергову технічну вигадку.

Нарешті, розвиток техніки веде до дедалі більшого її проникнення у психологічні сфери людського життя. Тут виникають застереження морального і гуманістичного характеру: чи не приведе цей розвиток до тотального контролю за людьми з боку інформаційно-поліцейських служб? До тотального контролю за думкою?

Песимістичний напрямок оцінки техніки дістав назву технофобії — жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки висувають наведені раніше аргументи і роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки і техніки. На їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, як до перетворення самої людини на елемент технічних пристроїв. Людина вже відлучена від натуральних форм та проявів життя, від природи, а надалі ця тенденція стане домінуючою.

Нарешті, нейтральну оцінку науково-технічного розвитку можна передати словами К. Ясперса: «Одне, в усякому разі, очевидне: техніка — лише засіб, сама собою вона не є ні доброю, ні поганою. Усе залежить від того, що з неї зробить людина, тому вона служитиме в тих умовах, в які людина її поставить». «Оскільки техніка сама не ставить перед собою ніякої мети, вона перебуває по той бік добра та зла, або передує їм».

Коли кажуть, що за допомогою ножа можна зробити хірургічну операцію і врятувати життя людині, а можна навпаки — убити людину, то чомусь забувають про те, що ніж спеціально зроблений для того, щоб розтинати речовину чи тканину, а, отже, сам факт його створення передбачає таку культуру і таке розуміння існуючого, за яких припускається можливість і виправданість механічного розвитку природно існуючого під час людського втручання у світ. Наполягання неприпустимості вбивства свідчить лише про бажання обмежувати сферу застосування ножа, а не про ліквідацію його властивості розтинати.

На наш погляд, заслуговує на життя і точка зору М. Хай-деггера, який стверджував: «Техніка — ні добро, ні зло, ні щось нейтральне». Цей вислів одержав назву першого закону історії техніки. Хайдеггер писав, що техніка сама змушує людину служити їй і це спонукає людину до протистояння природі за допомогою саме тієї техніки, яку він розвиває Се-зіеіі. Буття технізується, і техніка стає сутністю сучасного буття. Над людиною та її буттям з'явилася загроза катастрофи і тому людина повинна звернутися до своєї суті та суті техніки.

У межах аналітичної філософії техніки сформульовані техноаксіологічні імперативи, які визначають принципи оцінки техніки:

Цінності технічного прогресу необхідно узгоджувати з людськими цінностями.

Гуманістичні цінності (соціальні, етичні, естетичні, екологічні та ін.) повинні бути важливішими за техніко-економічні.

Методологія оцінки техніки включає два принципи:

Принцип системної оцінки (всебічність).

Принцип пріоритету соціального аспекту над технічним, економічним і будь-яким іншим ефектом. При оцінці техніки слід дотримуватися наступної шкали пріоритетів:

Вплив техніки на перспективи життя населення певної держави і світу в цілому.

Вплив техніки на здоров'я людей та на навколишнє середовище.

Задоволення життєвих потреб населення.

Оптимізація співвідношення технічного і соціального розвитку держави.

5. Оптимізація відносин між технікою і людиною.

При цьому слід враховувати як позитивні, так і негативні чинники впливу віртуальної реальності на життя окремої людини і суспільства в цілому. Перетворившись у буденне явище, віртуальна реальність подеколи негативно впливає на духовний світ і культуру людини, її образ думок і життя. Виникає необхідність контролю над соціальною, моральною та іншими проявами віртуальної реальності.

Отже, науково-технічний прогрес проходитиме впевнено, з нарощуванням темпів, але вимагатиме від країн, що займають у ньому передові рубежі:

1) комплексного розв'язання проблем життя в умовах технологічної революції;

поступового залучення до науково-технічного поступу широкої світової громадськості, бо інформаційно-технологічні перетворення не можуть мати локального характеру. Політика в постіндустріальному суспільстві може справді перетворитися на «соціальну технологію»;

пріоритетного розв'язання гуманітарних проблем, бо йдеться про перехід до інтелектуальніших і потужніших засобів життєдіяльності. Деякі дослідники вважають, що за таких умов може суттєво зрости роль релігії, традиційних суспільних та загальнолюдських цінностей.

Висновки:

Феномен техніки є проявом того особливого становища людини у світі, що визначається намаганням самоутвердитися у бутті через опанування за допомогою скінченного нескінченним.

Найважливішою особливістю сучасного науково-технічного розвитку є вступ його в період «третьої хвилі», тобто в період технологічної революції, що пов'язана з фронтальним упровадженням комп'ютерної та електронно-обчислювальної техніки.

3. У колі проблем філософії науки і техніки знаходиться усвідомлення сутності науки і техніки, їх зв'язків з підвалинами людського способу буття та наступом суспільства, осмислення перспектив розвитку індустріальної цивілізації.