Тема 14 Суспільство і природа План

1. Природа як об'єкт філософського аналізу.

2. Географічне середовище та його роль у житті суспільства.

3. Екологічні проблеми, засоби їх розв'язання.

Радимо прочитати:

Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія — К., 1996.— С. 111-135.

Вернадський В.И. Несколько слов о ноосфере // Русский космизм: Антология философской мысли. — М., 1993.— С.303-311.

Грак 1.1., Ящук Т.І. Проблема спрямованості людської історії // Філософія: Курс лекцій. — К., 1993.— С.3-16.

Грушевський М. Очерки истории украинского народа.- К., 1991.— С.16-38.

Канке В.А. Философия: Учебник. — М., 2001.— С.241-249.

Костенко Н. Майбутнє дітей в сюжетах про Чорнобиль // Філософська і соціальна думка. — 1993.— №4.— С.9-23.

Петров В. Походження українського народу. — К., 1992.— С.23-57.

Пружиник В.И. Звезды не лгут или астрология глазами методолога // Многообразие вненаучного знання. — М.,1990.— С.97-132.

Філософія: Навчальний посібник / За ред. І.Ф. Надольного. — К., Викар. 1997.— С.347-382.

Філософія: Курс лекцій.- К., 1994.— С.478-492.

Философия: Учебник. — Киев—Харьков, 1998.— С.397-419.

Чижевский Л.А. Колыбель жизни и пульсы Вселенной //Русский космизм. Антология философской мысли. — М., 1993.— С.317-327.

Швебс Г.И. Идея ноосфери и социальная екология // Вопросы философии. — 1991.— №7.— С.36-42.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991.— С.448.

Поради і матеріали до вивчення теми

Вивчення цієї теми дасть змогу ознайомитися з найбільш широким поняттям «природа», яке охоплює всесвіт, все суще. Це світ, в якому панують розумні закони, перемагає природна необхідність. Тут немає місця примхам, свавіллю, які, на жаль, дуже часто зустрічаються у взаємовідносинах між людьми та в їх поведінці. Суспільство та природа є об'єктами дослідження багатьох наук, оскільки відношення між ними є досить складною і багатоаспектною проблемою.

1. У науковій літературі «природа» вживається в двох значеннях. У широкому розумінні слова природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багатоманітності проявів. А у вузькому розумінні природа — це частина світу, яка протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе суспільство. Інколи кажуть, що природа — це сукупність природних умов і існування людини і людства в цілому. Обов'язково виникає проблема співвідношення «людина і суспільство», «природа і суспільство». Суспільство і людина, дійсно, мають певну природну основу буття, але вони не є частиною природи. Природа під дією людини завжди залишається сама собою. Людина не здатна створити іншу природу, вона тільки дає їй символічне значення. Близькі за змістом поняття «природа» і «матерія». Але пам'ятайте, що матерія — це об'єктивна реальність, яка суттєво відрізняється від природи.

Природа завжди була й є предметом філософського аналізу. Антична філософія будувалася на первинності природного. Видатні давньогрецькі філософи природу розглядали як повноту буття, як наслідок діяльності деміурга (Платон). Життя розглядалося в гармонії з природою.

Середньовічна філософія розвиває концепцію зруйнування природи як наслідок гріхопадіння людини. Над природою стоїть Бог. Людина прагне піднятися над природою, але вона в період середньовіччя підкорена природним ритмам.

У період Відродження філософія фактично реалізує лозунг «Назад до природи». Але тільки в Новий час природа стає об'єктом детального наукового аналізу, місцем активної практичної діяльності людини, масштаби якої з розвитком капіталізму постійно збільшуються і перетворюються в хижацьке відношення до природи, яке продовжується і зараз.

Зверніть увагу на концепцію ноосфери, яка була створена на початку 20-х років XX століття французькими філософами Тейяром де Шарденом і Е.Леруа, а також російським мислителем В.І.Вернадським. Ноосфера — це область панування розуму. Концептуальні ідеї ноосфери були детально розроблені в такій науці, як екологія.

Зупиніться на питанні про сферу взаємодії суспільства і природи. Однозначної назви ця сфера не має. Одні називають її техносферою, біотехносферою, інші антропосферою, соціосферою. Найбільш адекватно сутність сфери взаємодії суспільства і природи розкриває термін «соціосфера», який співзвучний з терміном «біосфера». В науковій літературі є різні підходи до періодизації історії. Ті, хто вважає основною формою взаємодії суспільства і природи матеріальне виробництво, виділяють такі найважливіші етапи взаємодії: перший — ручного виробництва, другий — машинного, а третій — автоматизованого виробництва. Частина дослідників в основу періодизації і взаємодії суспільства та природи розділяють суспільство на п'ять суспільно-економічних формацій. Поширена точка зору, що існують такі періоди взаємодії природи і суспільства: 1) привласнення; 2) аграрний; 3) індустріальний; 4) ноосферний.

Філософський аналіз потребує і характеристики форм людської діяльності: перетворюючої і пізнавальної, ціннісно-орієнтаційної, комунікативної. Найхарактерніше специфіку людської діяльності відбиває така її форма, як праця. Розкрийте її роль і визначте, чим вона відрізняється від «праці» тварин. Особливо зверніть увагу на роль знаряддя праці, яке виготовляє і використовує людина, та на універсальність людської праці і на її цілеспрямованість.

Усі форми людської діяльності взаємопов'язані. Зупиніться на питанні про зв'язок людини з Космосом. Життя існує завдяки сонячній енергії. На нього впливають магнітне поле, космічне випромінювання, сила тяжіння тощо. Наукова практична діяльність людини свідчить про те, що вона спроможна пізнати природні явища і регулювати свої відношення з ними. Є чотири фундаментальні факти, які відображають «людське обличчя» природи. По-перше, природа володіє здібністю породження людини. Виникнення людського життя стало постійною можливістю. По-друге, людина народжується із «природи». Про це свідчить процес народження дитини. По-третє, природна основа людини є тим фундаментом, на якому можлива поява неприродного, тобто людського буття, психіки, свідомості та ін.

І останній факт — у природному матеріалі людина символізує свої неприродні властивості. Внаслідок цього природа стає фундаментом суспільного життя.

2. У другому питанні треба розглянути одне з найважливіших понять соціальної філософії — географічне середовище. Людина живе і реалізує свої творчі сили на Землі в межах тоненької сфери, яку і називають географічним середовищем. Воно є сукупністю предметів живої і неживої природи, залучених на даному етапі розвитку суспільства в процес суспільного життя. До географічного середовища належить земна кора із корисними копалинами, ліси, води, рослинний і тваринний світ, села, міста, нижча частина атмосфери. Це є та частина природи, що стала об'єктом діяльності людини і виробництва.

Цікаво простежити, як в історії філософії розвивалися уявлення про роль природних умов у житті людей, про їх значення в організації праці, суспільного життя, у вихованні, нормах спілкування.

У середині XVII — на початку XIX століття виникла теорія, що дістала назву «географічний напрямок у соціології» або «географічний детермінізм». Представниками її були: французький філософ Ш.Монтеск'є (1689-1755) — «Про дух законів», «Розвідка про причини величі римлян та їх занепаду»; англійський історик та діалог Т. Бокль (1821—1862) — «Історія цивілізації в Англії»; російський географ та соціолог Л.І. Мечніков (1838-1888) — «Цивілізація і великі історичні ріки», «Етюди оптимізму». Мислителі шукали головні детермінанти розвитку суспільства в географічних умовах життя людини. Всі вищеназвані дослідники ролі географічного середовища вважали, що загальний стан природи, її клімат призводять до природної нерівності, неоднакового статусу людей у суспільстві, до міждержавних зіткнень.

Розкрийте свій особистий погляд на роль географічного середовища. Розвиток історії суспільства залежить не тільки від географічних умов. Існує багато інших чинників, які зумовлюють життєдіяльність людини у суспільстві: знаряддя праці, технології, соціальний устрій тощо.

Абсолютизація географічного чинника привела до спотвореної моделі суспільства, його існування і взаємодії з природою. На початку XIX століття з'явилася така філософська доктрина, як геополітика — теоретичне обґрунтування і виправдовування агресивної політики держав, які намагалися розширити життєвий простір за рахунок інших країн. Вперше термін «геополітика» запровадив швед В.Челлен. Статус ідеологічної домінанти геополітика набула завдяки працям Ф. Ратцеля, який в роботі «Політична географія» географічні умови називає визначальним чинником розвитку держави і народу. Можна стверджувати, що така теорія має реакційну спрямованість. І невипадково Гітлер у книзі «Майн кампф» ці ідеї вважає теоретичним джерелом обґрунтування агресивної політики захвату чужих земель, винищення населення завойованих держав.

Важливо відзначити, що з часом «геополітика» втратила реакційний зміст. Але й сьогодні серед політиків деяких країн виникає бажання приєднати певну територію сусідніх держав, завоювати вихід до моря, океану тощо. Географічні умови, дійсно, є важливими складовими теорії і практики політичних відносин та процесів. Географічний погляд постає як один з елементів наукового бачення розвитку суспільства з урахуванням природних чинників як об'єктивних домінантів людського існування.

Аналізуючи роль географічного середовища як частини природи, яка на даний історичний момент включена в процес суспільного виробництва, не слід нехтувати його впливом і абсолютизувати його значення. Особливої уваги потребує розкриття питання про вплив географічного середовища на життя людини, держави. Умови життя формують стиль і спосіб життя, психологію, традиції, звичаї. Не треба навіть переконувати, що темперамент, способи ведення господарства, традиції у нашого народу зовсім інші, аніж у японців, китайців чи в якутів. А хіба не очевидна, особливо зараз, роль корисних копалин, водних ресурсів, кліматичних умов у житті країн. Закономірні, сприятливі умови позначаються на житті людини і держави, вони прискорюють їх розвиток, зумовлюють, деякою мірою, інтенсивність праці, врешті-решт, позначаються на способі життя і характері особистості.

Але не можна не бачити і того, що в однакових кліматичних умовах зовсім по-різному живуть різні народи. Існує багато прикладів, коли в менш сприятливих природних умовах народ має вищий рівень життя, вищі якісні характеристики соціальної, виробничої сфери, рівень демократії і в цілому культури. Отже, тут справа не в географічних умовах, а в економіці, управлінні, політичній системі, в організації роботи тощо.

Розкриваючи питання про роль географічного середовища, необхідно взяти до уваги всі чинники суспільного розвитку. Звісно, що матеріальний добробут народу створюється не географічними чинниками, а працею людей, вмінням раціонально аналізувати і використовувати систему виробництва, розподілу, споживання.

Важливе значення в розвитку суспільства належить такому природному чиннику, як народонаселення. Людина — головна дійова особа суспільного життя, його суб'єкт і рушійна сила. Існує спеціальна наука — демографія, яка досліджує динаміку чисельності населення, міграцію, сім'ю, народжуваність, смертність та інше. Розкрийте питання — від чого залежить рівень народжуваності? Які головні фактори, що впливають на динаміку відтворення населення і на демографічну ситуацію в державі? Для вивчення цього питання радимо прочитати наступний навчальний матеріал: [1, с. 121-125; 9, с. 366-381].

3. Вивчаючи третє питання, треба розібратися, перш за все, в сутності і призначенні такої науки, як екологія: дати філософський аналіз характеру та масштабів екологічної проблеми; розглянути шляхи виходу з екологічних труднощів. Слово «екологія» походить з грецької мови, що в перекладі означає — «ekos» — оселя і «logos» — вчення. Екологія — це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, взаємодію людини з цим середовищем і шляхи забезпечення умов для ії життя. Ставлення людини і суспільства до природи стало такою «больовою» проблемою, таким своєрідним центром, у якому сконструйовані різні сторони економічного, суспільного та культурного життя людини. Екологічні проблеми, тобто проблеми відносин між суспільством та природою виникають у тому випадку, коли поєднання природного і штучного, природного і неприродного опосередковане цивілізацією, не збалансоване. Прикладом може служити виробництво штучного газу фреону, дестабілізуючого озоновий шар в атмосфері. Відносини між людиною та природою порівняно недавно були виділені в окремий предмет і позначені поняттями «техносфера», «соціобіогеосистема» та інше.

Соціальна екологія виявляє в оточуючому середовищі штучні елементи і описує їхній взаємозв'язок з природними процесами. Так склалося, що існування людини ґрунтується на такому ставленні до природи, при якому її самоцінність невичерпна. Для панування над природою людина і суспільство не повинні сприймати ії як органічне ціле, а обмежуватися тільки тим, що корисно. Для того щоб людина ставилася до природи як до об'єкта самоцінного, необхідно, щоб вона розуміла умови свого існування як невіддільні від «здоров'я» природи.

Наприкінці XX століття людство зіткнулося з глобальними проблемами, які стали загрожувати самому існуванню цивілізації і навіть життю на Землі. До таких проблем можна віднести: запобігання світової термоядерної війни, створення умов для соціального прогресу народів на основі консенсусу їхніх інтересів, довіри і загальнолюдської солідарності; забезпечення економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами; запобігання шкідливих наслідків науково-технічної революції.

Філософський аналіз екологічних проблем потребує з'ясування не лише сутності екологічної кризи, а, перш за все, причин її виникнення, аналізу масштабності і глибини особливостей сучасного її стану, прогнозування майбутніх тенденцій розвитку, реальних шляхів теоретичного і практичного вирішення складних екологічних проблем.

Розгляньте в цьому питанні сутність сучасних екологічних проблем та засоби, які, на ваш погляд, можуть подолати, розв'язати існуючі проблеми. Найхарактернішим виявом екологічних проблем, які залишилися після XX ст., можна вважати:

загрозу підвищення температури на Землі внаслідок концентрації вуглекислого газу та інших хімічних речовин в атмосфері;

руйнування озонового шару Землі — тонкої оболонки, що міститься в стратосфері і оберігає життя від згубної радіації Сонця:

виснаження киснепостачальників Землі, пов'язане з варварським вирубленням лісів;

виснаження Світового океану, що поряд з лісами є основним постачальником кисню для життєзабезпечення планети. Забруднення океану, наприклад нафтою, змінює властивість віддзеркалювання і порушує відповідні пропорції вологості;

забруднення навколоземного та навколишнього середовища хімічними сполуками, радіоактивними речовинами;

— поступове вичерпування природних ресурсів.

Озбройтеся фактами і розкрийте катастрофічні екологічні ситуації, що трапилися за останні роки на Землі (Японія: фірма «Гісо» викидає в океан метил-ртуть; Чорнобильська катастрофа 1986 року; забруднення Землі гербіцидами — Кримська, Кіровоградська, Одеська та інші області України). Захист природи від знищення постає сьогодні як проблема виживання людства на Землі за умов зростання технічного потенціалу й промислового виробництва.

Глобальність екологічних проблем вимагає нового погляду на природу, шанобливого, бережливого захисту природи як необхідної умови життя, як вічної умови існування людської цивілізації, як чинника, поза яким людське життя неможливе.

Щоб зупинити екологічну катастрофу, треба навчитися новому екологічному мисленню. Прапор такого мислення підняв відомий природодослідник В.І.Вернадський, який обґрунтував потребу дбайливого планомірного природокористування, збереження природних ресурсів Землі, контролю за їх використанням, виховання екологічної свідомості. Необхідно формувати нове світобачення, світорозуміння з питань відношення до природи. У всьому світі іде пошук екологічного світогляду, єдиної планетарної свідомості.

Економічна свідомість є складним духовним феноменом екологічної культури, формування її неможливе без чіткої концепції екологічного виховання. Вона повинна змінити старі, ненаукові і несучасні уявлення про взаємодію суспільства і людини. Люди мріють, що на зміну сучасній техногенній цивілізації прийде екологічне суспільство, яке зможе подолати екологічну катастрофу.

Проблеми екології опрацьовані такими видатними вченими, як А. Сахаров, А.Печчеї, І.Павлов, М.Амосов, М.Борр, Н.Вінер, А.Ейнштейн та ін. Спільна турбота про стан справ на планеті обов'язково приведе до подолання екологічної кризи. Але це може статися тоді, коли буде докладена воля і бажання багатьох людей, усіх урядових і неурядових організацій, виробників, учених і особливо молоді, якій саме і доведеться жити в XXI столітті.

На сучасному етапі Україна здобула статус незалежної держави і вступила в новий історичний період свого розвитку. За природними умовами вона є однією з найбагатших країн світу, що дає підстави з оптимізмом дивитися у майбутнє. Разом: з тим Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Адже економіка України формувалася без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу. Внаслідок цього економіка перенасичена хімічними, металургійними та іншими виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище.

Деформована галузева структура виробництва спричинила його деформовану територіальну організацію. Виникли гігантські центри надмірного зосередження промисловості, що характеризуються високим антропогенним впливом на природне середовище. Це насамперед Донбас і Придніпров'я — найбільш забруднені регіони в Європі. Внаслідок нераціонального застосування засобів хімізації, сільського господарства в ґрунтах накопичуються залишки мінеральних добрив і пестицидів. В останні роки намітилася тенденція до зменшення застосування хімічних і зростання біологічних засобів захисту рослин.

Екологічна ситуація в Україні з метою її оздоровлення потребує мобілізації зусиль усіх урядових і неурядових організацій, учених, виробників, господарських і контролюючих органів, громадськості.