Питання до самостійного вивчення теми

У чому полягає сутність і призначення людини?

Роль мови в процесі антропосоціогенезу.

Цінності людського буття.

Основні тенденції осягнення людини в історії філософії.

Специфіка та актуальність філософського розуміння проблеми людини.

Поняття «індивід», «особистість», «індивідуальність».

Питання для самостійного контролю знань

Які основні історичні етапи філософського осмислення проблеми людини?

Яка роль парадигми діяльності в розумінні людини?

Характеристики людської діяльності.

Буття, життя, існування людини.

Що таке антропосоціогенез?

Основні проблеми співвідношення природно-біологічного та соціального в людині.

Як співвідносяться в людині природне, суспільне і

духовне начала?

8. Наведіть основні характеристики форм людської діяльності.

9. Окресліть філософські аспекти проблеми безсмертя людини.

У чому полягає значення міркувань про смерть? Які типи відношення до життя і смерті?

Теми рефератів

Психоаналіз і проблеми людини.

Критика біологізаторських та соціологізаторських трактувань людини.

Роль та місце свідомих та підсвідомих факторів у

поведінці людині.

Проблема виникнення людини в її сучасному окресленні.

Людина в пошуках сенсу буття та власного життя.

Проблема людини в екзистенціалізмі.

Проблемно-пошукові завдання та вправи

Деякі високоорганізовані тварини використовують предмети природи як знаряддя праці, в них можна спостерігати інстинктивні форми трудової діяльності. В чому ж тоді різниця між такими тваринами і людиною, яка також використовує примітивні знаряддя праці?

Як ви розумієте природу, сутність та призначення

людини? Чи можливо виробити завершене, вичерпне уявлення про людину? У чому полягає проблематичність людського буття?

5. Покажіть зв'язок розумності людини з тим, що вона здійснює свою життєдіяльність у сфері соціокультурних процесів.

6. Як ви розумієте сенс людського життя?

7. Охарактеризуйте основні аспекти філософського розуміння особи та особистості.

Тема 16

11 Філософія: Навчальний посібник// І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін./ За ред. І.Ф. Надольного. -К.: Вікар, 1997.

Політична система суспільства План

Сутність, структура та функції політичної системи.

Держава — базовий інститут політичної системи,

Особливості політичної системи сучасної України.

Радимо прочитати:

1. Андреев С.С. Политические системи и политиче-ская организация общества //Социально-политическиенауки. — 1992.— № 1.

Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. — К.: «Генеза», 1996.

Аристотель. Политика: Соч. в 4 т. — М., 1983. — Т.4.

Енгельс Ф. Походження сім'ї, приватної власності і держави. У кн. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. Т.21. Гл. V, IX.

Крапивенский С.З. Социальная философия: Учебное пособие. — Волгоград: Комитет по печати. 1996.

Лузан О.О. Політика і суспільство // Політологічні читання. — 1993. — № 1.

Понченко А.М. Політика: теорія і технологія.— К., 1996.— С.5-36.

Політичні структура та процеси в сучасній Україні.- К., 1995.— С. 7-321.

Пріцак О. Хозарська держава — попередниця Київської Русі // Віче, 1992. — № 4.

10. Рябов С.Г. Політологічна теорія держави.— К.,1996, — С. 11-21, 45-69.

Поради та матеріал до вивчення теми

У даній темі передбачається показати сутність та зміст політичної системи суспільства, її різноманітні функції, основні елементи, різновидність політичних інститутів, показати державу як політичну організацію суспільства, джерело права та закону, організуючої сили життя, її власних структур у системі політичних та соціальних відносин; показати політичну владу, політику та мораль, ознаки легітимності влади та політики.

Основні визначення та категорії теми: політика, політичні режими, політична система суспільства, політична форма, політична стабільність, легітимність влади, ліберальна демократія, політичні інститути, політична свідомість. Приступаючи до розгляду першого питання «Сутність, структура та функції політичної системи», слід звернути увагу на політичну систему суспільства як на цілісну упорядковану сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підвладних кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і установкам політичного режиму.

Політична система суспільства включає наступні елементи:

соціально-політичні відносини;

політичні інститути;

правові і політичні норми;

політичну культуру.

Слід мати уявлення про зміст кожного елемента політичної системи суспільства.

Політичні відносини є першим фундаментальним елементом політичної системи суспільства. Політичні відносини виникають у суспільстві з приводу здійснення державної влади. Необхідно показати кілька типів або систем політичних відносин у суспільстві:

— по-перше, це відносини, які виникають усередині політичних організацій: між державою та її громадянами, між політичними партіями, політизованими

громадськими об'єднаннями та їх членами, між різними органами, установами, закладами політичної організації;

— по-друге, це відносини, які виникають між різними політичними партіями та політизованими громадськими об'єднаннями (опосередковані політичними організаціями відносини між різними соціальними спільнотами);

— по-третє, відносини між партіями та політизованими громадськими організаціями, з одного боку, та державою — з іншого (опосередковані відносини між суспільством у цілому та його соціальними групами).

Політичні відносини забезпечують динамічний характер політичної галузі. Формою функціонування політичних відношень виступає політична діяльність. Зміст і сутність політичної діяльності є діяльність, яка починається з виникнення того чи іншого інтересу, потреб соціальної спільності, всього суспільства і завершується їх реалізацією, тобто практичними результатами.

Другим елементом політичної системи є політичні інститути як різновид соціальних інститутів. Політичні інститути — це сукупність політичних установ з організованою структурою, централізованим управлінням, виконавчими та іншими структурами. До політичних інститутів відносяться держава, політичні партії, а також суспільні громадські об'єднання, що мають політичну спрямованість. Провідна роль серед них належить державі, яка являє собою систему різних органів, установ, закладів державної системи.

Специфіка політичних інститутів складається в тому, що вони завжди узаконені і їх діяльність регламентується відповідними законами, рішеннями та іншими юридичними актами. Кожний з політичних інститутів здійснює визначений вид політичної діяльності і включає соціальну спільність, верству, групу, спеціалізовану на її виконанні.

Наступним елементом політичної системи суспільства є правові і політичні норми. Вони виконують роль регулятивної підсистеми. Політичні норми — це фіксовані у відповідних актах та нефіксовані, але фактично діючі правила політичного життя. Політичні норми диференціюються, насамперед, за інституційною належністю. Серед них вирізняються державні та політичні норми. Між державними та політичними і суспільними нормами існує суттєва різниця. Державні норми мають обов'язкову силу дії щодо всіх членів суспільства, а їх додержання забезпечується до того ж і примусовими засобами. Норми політичних партій та політизованих громадських об'єднань можуть добровільно сприйматися і виконуватися громадянами.

Правові й політичні норми як регулятивна підсистема надає політичному життю впорядкованості. Певну роль у регуляції політичного життя відіграють норми моралі, але вони безпосередньо не входять до політичної системи, а впливають на неї через політичну культуру. За допомогою правових і політичних норм політико-власні структури інформують суспільство, соціальні групи, окремих індивідів, вірогідну опозицію, обґрунтовують політичні рішення, що приймаються, і визначають модель поведінки всіх учасників політичного життя. Таким чином відбувається формування політичної свідомості і поведінки суб'єктів політичної діяльності.

Четвертим елементом політичної системи суспільства є політична культура. Політична культура — це історичний досвід, пам'ять соціальних спільностей і окремих людей у сфері політики, їх орієнтації, навички, які впливають на політичну поведінку. Політична культура — особлива частина загальної культури суспільства, хоча і володіє певною автономією.

Провідним елементом політичної культури виступають політичні ідеали, цінності, цілі, які формуються перш за все політичними організаціями. Кожна політична партія та політизоване громадське об'єднання керуються певною ідеологічною системою, яка відбиває інтереси тієї чи іншої соціальної групи, визначає її ідеали, цінності, цілі.

Політична культура пов'язана з конкретною політичною системою. Вона означає:

по-перше, пізнавальні орієнтації, які охоплюють знання про політичну систему, її роль і функціонування;

по-друге, емоційні орієнтації, які відображають відношення до політичної системи, її функцій та учасників її діяльності;

по-третє, оціночні орієнтації, які відображають особисте відношення до політичної системи, її учасників та їх дій.

Політична культура виступає важливою складовою частиною духовного життя суспільства, знаходить вираження в політичній свідомості, у тому числі його ідеології. Однак багато орієнтацій, які складають політичну культуру, йдуть від природи, інтуїтивно і часто проявляються поза волею, без попередніх роздумів. Такі почуття визначають поведінку громадян і сенс політичної діяльності, сприяють формуванню більш глибоких уявлень про політику.

Політична свідомість виступає лише однією із форм реалізації політичної культури разом з несвідомими реакціями орієнтованого порядку й імпульсивними актами поведінки. Поведінка — це спосіб існування культури, без якого політична культура неможлива.

Таким чином, політична культура надає політичному розвиткові певної цілеспрямованості.

По закінченні першого питання необхідно розглянути функції політичної системи. Кожна функція визначає певну систему якостей. На цій підставі можна відокремити наступні основні функції політичної системи суспільства:

по-перше, визначення цілей і завдань суспільства;

по-друге, мобілізація ресурсів;

по-третє, владо-політична інтеграція суспільства;

по-четверте, регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

по-п'яте, легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

При вивченні другого питання «Держава — базовий інститут політичної системи» необхідно звернути увагу на історичний розвиток розуміння держави. Держава існувала не завжди. Це результат розвитку цивілізації суспільства. В епоху первіснообщинної формації не було необхідності в особовому органі влади. Влада здійснювалася через авторитет старійшин або вождів.

Диференціація та ускладнення суспільного життя вимагали особливого органу, який би повноважно виконував регулювання та управління різноманітними функціями суспільства. Для реалізації цих функцій необхідні певні органи, які в сукупності складали державу.

До основних ознак держави відносяться: система органів влади; визначена територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави, територіальний розподіл населення, пристосований для зручного управління; права, які закріплюють відповідну систему норм, та інші.

Далі слід розглянути функції держави. Держава виконує внутрішні та зовнішні функції. Внутрішніми прийнято вважати господарсько-організаційну, управлінську, соціальну, національно-інтегративну, демографічну, освітянську, культурно-виховну, екологічну, правоохоронну функції. До основних зовнішніх функцій держави слід віднести дипломатичну (встановлення широких сталих економічних, політичних, культурних та інших зв'язків з іншими державами) і оборонну.

Функціонування держави у внутрішньополітичному і зовнішньополітичному просторі набуває особливого значення, оскільки без цього політичного інституту неможливі національна ідентифікація і самовизначення. В такому разі функції держави покликані «захистити» вільний розвиток нації як складової світового співтовариства.

Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, так само і здійснювати владу вона повинна певними способами і методами. До них перш за все належить форма держави як спосіб (або порядок) організації і здійснення державної влади. Далі в цьому питанні можна розглянути структуру форми держави. До неї відносяться наступні елементи:

державне правління;

державний устрій;

державний режим.

Слід мати уявлення про зміст кожного елемента структури форм держави. Державне правління є першим елементом даної структури. Державне правління є спосіб організації вищої державної влади. Історично склалися дві форми:

монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок;

республіка, коли вища державна влада здійснюється

виборним колегіальним органом, який обирається населенням на певний строк.

У сучасних державах є такі форми правління:

президентська республіка, де голова держави (президент) одноособово або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам (наприклад, США, Аргентина, Іран, Швейцарія);

напівпрезидентська республіка, де голова держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом (наприклад, Росія, Україна, Фінляндія, Франція);

парламентська республіка, де голова держави (президент) не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН);

дуалістична монархія, де голова держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра.

Державний устрій є другим елементом структури форми держави. Державний устрій включає адміністративно-територіальний розподіл країни. До основних видів державного устрою належать:

проста або унітарна держава, яка виключає окремі державні утворення всередині держави. Вся країна має єдині вищі органи влади і розподіляється на адміністративно-територіальні одиниці. Деякі унітарні держави (наприклад, Іспанія, Італія, Португалія, Україна) включають автономні утворення;

складна держава, де її частини мають суверенітет, усі ознаки державності. Складні держави поділяються на федерації — союзні держави і конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань.

Державний режим є третім елементом структури форми держави. Державний режим є способом здійснення державної влади певними методами і способами. До основних видів державного режиму відносяться:

1) демократичний режим — державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, забезпечують легальні можливості вільного волевиявлення; врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути; 2) тоталітарний режим — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; усунення вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення, зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи (расизм, фашизм, диктатура). У третьому питанні «Особливості політичної системи сучасної України» важливо усвідомити специфіку політичної системи країни. Одним із напрямків її є особливості формування політичної системи України. Першою особливістю є відносна стабільність політичної системи України, хоча залишається небезпека трансформуватися в нестабільність з причин конфліктів між основними політичними силами суспільства. Існують можливості нестабільності з причин конфліктів між різними регіонами.

Другою особливістю політичної системи України є реальність відносно низьких темпів соціальних процесів у суспільстві. Самостійна політична система сучасної України молода, фактично не має достатніх ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування.

Політична система сучасної України діє в умовах складної політичної і соціальної ситуації. Не забезпечується повне відтворення структур життєдіяльності суспільства, його духовної системи.

Наступна особливість політичної системи суспільства України характеризується централізованістю і з деякими елементами регіоналізації і децентралізації. Політична система здійснює повністю комплекс функцій, необхідних для забезпечення функціонування сучасного цивілізованого суспільства.

Українська держава, реформуючи політичну систему, намагається зміцнити суверенну державність, поширює економічні й культурні зв'язки з іншими державами і, в першу чергу, з країнами Співдружності на рівноправній і суверенній основі, удосконалює політичну організацію суспільства.

Слід розкрити основні органи законодавчої та виконавчої влади України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України. Конституція визначає, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади і відповідає перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями Конституції України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України. Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

Далі необхідно показати, як формується громадянське суспільство в державі.

В Україні, як і в інших країнах СНД, довгий час були відсутні умови для існування громадянського суспільства, що призвело до повного одержавлення суспільного середовища. Одержавлення суспільства, насамперед, торкнулося економіки, відбулося з'єднання влади і власності. Тому не випадково в Україні, як і в інших державах Співдружності, початок політичних і економічних реформ пов'язаний з відродженням громадянського суспільства, формуванням правової держави.

Формуються і громадянське суспільство, і правова держава одночасно. В такій державі виключається диктатура будь-якого класу, політичної партії, політичного руху, бюрократії, відбувається вільне змагання суспільно-політичних організацій у межах Конституції держави. В умовах громадянського суспільства та правової держави реалізуються громадянські права людини на рівні міжнародно визнаних норм.

Далі необхідно показати сутність Конституційних прав і свобод громадян України. Згідно з Конституцією усі люди є вільні, рівні у своїй гідності та правах (ст. 21). Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22). Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23), має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29).

По закінченні розгляду третього питання слід звернути увагу на проблему формування державності України. На сучасному етапі в країні відбувається процес формування суверенної демократичної держави. Існує поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Верховенство закону проявляється в тому, що всі політичні партії і політичні рухи, суспільні об'єднання діють у межах Конститупії держави відповідно до законів. Програми і статути, які приймаються партіями і суспільними організаціями, вся їх діяльність не повинні протирічити діючому законодавству.