ВСТУП

У 2007-2008 роках перехід до кредитпо-модульної системи організації навчального процесу в Україні став уже доконаним фактом. Навчальний посібник з модульного курсу «Філософія», скомпонований відповідно до його вимог, включає модулі: «Філософія», «Релігієзнавство», «Логіка», кожен з яких традиційно викладався як окрема навчальна дисципліна. Те­матичну структуру відповідних модулів узгоджено з рекомендованими переліками тем Державних стандартів вищої освіти для освітньо-кваліфі­каційного рівня бакалавр студентів різних спеціальностей. Співвідношення між різними модулями відповідає практиці викладання автором модульно­го курсу для студентів різних внз м. Харкова. Навчальний посібник містить лише базові теоретичні та фактичні відомості, опрацювання яких має бути розширене й поглиблене студентами на семінарських заняттях або само­стійно. Усі потрібні для цього матеріали видано окремо (Философия. Прак­тикум (тексти, творческие задачи, логичсские упражнения, тесты, словари: учеб.-метод. пособие/ сост. К. В. Кислюк. — X., 2007; Кислюк К, В. Филосо­фия в таблицах и схемах; учеб. пособие. — X., 2007).

Наведемо декілька дидактичних рекомендацій з власної практики викладання за кредитно-модульною системою.

Сьогодні, на нашу думку, дуже важко відразу перемістити акценти з аудиторної на самостійну роботу. Тому доцільно розпочати з активізації проведення семінарських занять. Як правило, «середньостатистичний» предмет викладається впродовж семестру і передбачає щотижневий семі­нар. Кожен із 18 нормативних семінарів повинен відбуватися у новій ди­дактичній формі. В ідеалі для підтримання постійної активності студента рекомендується навіть кожне окреме питання семінарського заняття роз­глядати у відмінний спосіб. Маленька викладацька «хитрість» у цьому разі може полягати не в розробці понад 50 видів роботи на семінарі, а в комбі­нуванні з невеличкими видозмінами не більше 10 таких форм. Зокрема, у своїй педагогічній практиці ми використовуємо: 1) виступ з доповіддю (повідомленням); 2) екснрес-контроль; 3) опитування; 4) «круглий стіл»; 5) роботу в малих групах; 6) укладання структурно-логічних схем; 7) напи­сання письмової творчої роботи; 8) «прес-конференцію»; 9) вчителюван­ня студентів щодо своїх товаришів по групі; 10) складання, обстоювання та експертизу авторських проектів. Але, скажімо, метод «круглого столу» можна, застосовувати в декількох Підвидах: а) обговорення проблем (про­блеми) всім складом групи, б) обговорення проблеми з протилежних пози­цій, кожна з яких закріплюється за певною частиною групи, в) обговорення декількох проблем з різних позицій, причому позиції учасників «круглого столу» мають постійно змінюватися.

Запорукою успіху в іншому дуже важливому компоненті кредитно-модульної системи — організації самостійної роботи студентів — є конк­ретність і персоніфікованість поставлених завдань. На наш погляд, непри­пустимо давати студентові загальне формулювання якоїсь теми (завдан­ня). Як правило, тема має бути сформульована розгорнуто й прив'язана до певної літератури, попередньо опрацьованою самим викладачем. У цьому плані добре спрацьовують завдання аналітичного огляду наукової періодики за конкретний рік (з розрахунку: один студент опрацьовує одну

назву часопису за один рік), конспектування текстів першоджерел, а також методичні рекомендації з посиланням на конкретні сторінки, збирання в Інтернеті інформації за актуальною проблемою (наприклад, «Зберіть ін­формацію про доцільність штучного прискорення частоти процесорів для домашніх комп'ютерів»). На наш погляд, у такому підході нема нічого від надмірного опікування. Повністю самостійними, за нашими спостережен­нями, особливо на перших курсах є не більше 10 відсотків студентів, знач­на частина яких після закінчення внуу присвячує себе науково-виклада­цькій діяльності. Переважна більшість з решти студентів на формальність підходу викладачів до організації самостійної роботи відповідатиме фор­мальністю її виконання.

Найбільш ефективним у бальній системі оцінювання знань є нако­пичувальний принцип. Він достатньо легко адаптується до звичного для українських внз підсумкового контролю на зимовій і літній сесіях. Для цього достатньо таким чином упорядкувати критерії оцінювання м проміж­ний модульний контроль, щоб оцінка на іспиті дорівнювала щонайбільше половині загальної кількості балів за курс. Приміром, за 100-бальною шка­лою можна залишити 50 балів на іспит. Ці 50 балів складуть звичну оцінку, помножену на 10. Можливі й інші кількісні варіанти. Але за будь-якого з них бажаний результат легко досягається за допомогою введення кож­ним викладачем необхідного коефіцієнта, щоб зрештою повернутися до 100-шкалою й розподілу балів у ній 50 х 50.

Підрахунок отриманих студентами балів технічно легко вирішується використанням списку студентів з оцінками в Ехсel. Програма автоматич­но підраховує загальну кількість балів, виставляє підсумкову оцінку за віт­чизняною або європейською шкалою, встановлює рейтинг. Таку таблицю щодо кожної академічної групи ми останніми роками робили доступною в локальній мережі внз. Такий підхід має повністю усунити проблему оз­найомлення студентів з результатами своєї роботи.

При застосуванні бальної системи оцінювання знань, як підказує наш досвід, важливо врахувати ще два моменти. По-перше, результати роботи мають до останнього бути відкриті для зміни з ініціативи студента. Якщо раніше викладач вимагав від своїх студентів відпрацювання пропущених занять, поганих оцінок тощо, то за новою системою ініціатива в цьому питанні має повністю належати студентові, ознайомленого в будь-який проміжок часу з кількістю наявних у нього балів. По-друге, бальна систе­ма оцінювання знань спрацьовує значно краще, коли безпосередні оцінки поєднуються з рейтинговим місцем. Більше того, рейтинги з окремих дис­циплін в окремих групах бажано об'єднувати в рейтинги окремих курсів (потоків) за результами навчання за семестр й оприлюднювати на дошці оголошень перед деканатом. У такому зведеному рейтингу обов'язково має бути врахована не тільки успішність студентів, але їх громадська й особ­ливо наукова робота. Види такої роботи й кількість балів за них зазвичай має затверджувати Рада факультету й доводити до відома студентів перед початком нового навчального року (семестру).

Наш досвід доводить — додержання цих, не таких уже й важких для практичного застосування, дидактичних засобів дає можливість залучити до щоденної роботи з вивчення будь-якої навчальної дисципліни не менш як 65-80 % від загальної кількості студентів на курсі (потоці).

МОДУЛЬ І. ФІЛОСОФІЯ

ВИМОГИ ЩОДО ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК СТУДЕНТІВ

Вивчення модуля «Філософія» має на меті сприяти виробленню самостійної світоглядної позиції, на основі якої будуть вирішуватися особисті, професійні й суспільні проблеми. Він також повинен допомогти сформувати загальнотеоретичну базу гуманітарної підготовки за фахом. Студент, що оволодів модулем «Філософія», повинен знати:

• визначення філософії, її місце в сфері духовної діяльності людини;

• вирізняти філософську систему, школу, течію, напрям, основні їх прояви;

• специфіку філософії Давнього Сходу, антропоцентричний ха­рактер античної філософії, гео­центричний — філософії серед­ньовічного суспільства, антро­поцентричний — епохи Ренесан­су, раціоналістичний — Нового часу, постмодерністський — су­часної світової філософії;

• особливості та основні етапи роз­витку української філософської думки, основні елементи філо­софської системи Г. Сковороди;

• субстанційний, суб'єктивіст­ський, сучасний підходи до проблеми буття;

• метричні характеристики про­стору і часу, типологію руху;

• сутність проблеми пізнаваності світу, основні форми емпірич­ного та раціонального пізнання, класифікацію знання, особли­вості наукового пізнання, його форми і методи, основні закони і принципи діалектичного спо­собу мислення;

• поширені стратегії сенсожиттєвих пошуків і ставлення до смер­ті, співвідношення природного,

космічного та соціального в людині;

• основні сфери суспільного життя та його принципові про­блемні вузли, форми включення людини в суспільну систему, прикметні риси лінійно-прогре­сивного, циклічного та сучасного підходів до історико-філософського процесу; перспективи і про­блеми становлення глобального інформаційного суспільства;

• основні філософські поняття і категорії та найвидатніших мислителів минулого й сучасно­го, зокрема; Конфуція, Платона, Арістотеля, Сократа, Августина, Фоми Аквінського, Т. Мора,

Р. Декарта, Т. Гоббса, Д. Юма, Д. Локка, Ф. Бекона, І. Канта, Ґ. В. Ф. Гегеля, Ф. Ніцше, 3. Фройда, К. Маркса, М. Гай-деґгера, Ж.-П. Сартра, митр. Іларіона, Г. Сковороду, П. Юркевича, П. Копніна.

Студент, що вивчив філософію,

зобов'язаний уміти:

• діалектично розкривати взаємо­зв'язок усіх явищ дійсності;

• окреслювати актуальні для нього проблеми, відокремлюва­ти в них істотне від несуттєвого, співвідносити з особистою жит­тєвою позицією, шукати шляхи їхнього вирішення:

інтерпретувати зміст текстів філософських першоджерел.

Тема 1. Філософія, її призначення, зміст та функції в суспільстві

План викладу

1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування

2. Структура та функції філософського знання

3. Співвідношення філософії з наукою і релігією

4. Історико-філософський процес. «Основне питання філософії»: різноманіття підходів

Ключові поняття й терміни: аксіологія, етика, естетика, іде­алізм, історія філософії, матеріалізм, світогляд, філософія, філо­софія історії, філософування.

1.1. Поняття, предмет і ознаки філософії та філософування

Назва філософія походить від двох

грецьких СЛІВ — філос (любов) і софія Філософія (мудрість), отже, дослівно філософія — це «любов до мудрості». У найпростішому визначенні

Філософія — це система теоретичних поглядів на

світ у цілому і місце людини в ньому.

Тому іноді кажуть, що філософія цікавиться всім. Про­те, насправді, предмет філософії, коло філософських про­блем, чітко структурований. Умовно в ньому можна виді­лити три основні частини: 1) навколишній природний світ; 2) суспільство; 3) внутрішній світ людини. Неважко здо­гадатися, що всі вони взаємопов'язані. Так, унікальність і неповторність «Я» кожної людини неможливо собі уяви ти інакше, ніж через порівняння з іншими людьми. Перей­шовши до вивчення суспільства як другої частини предме­та філософії, відразу розумієш, що суспільство повноцінно функціонує тільки у взаємодії з навколишнім природним оточенням, з яким, висловлюючись мовою сучасних учених, воно обмінюється речовиною, інформацією та енергією.

Світогляд Незалежно від того, вивчала людина коли-небудь філософію чи ні, в неї вже на рівні

здорового глузду наявні широкі уявлення про себе та світ, у якому вона живе. Ці узгляднення називають світоглядом. Між філософією та світоглядом є дві суттєві різниці:

• філософія теоретична, а світогляд покликаний керува­ти практичною поведінкою людини;

• філософія універсальна, а світогляд — справа суто ін­дивідуальна.

Певний світогляд має кожна людина, але при цьому да­леко не кожна є філософом. Утім, можна сказати, що фі­лософія є особливим — теоретичним — типом світогляду, який спромігся піднестися від особистих проблем до всезагальності погляду на проблеми людства в цілому.

Дуже поетично, але разом із тим дуже влучно пока­зав предмет філософії у своєму відомому філософському діалозі «Бенкет» великий давньогрецький філософ Платон (428—347 рр. до н. е.), навівши міф про андрогінів. У ньому розповідається про те, що раніше існував третій людський рід, який поєднував у собі чоловіче і жіноче начала. Боги, нажахані могутністю андрогінів, розітнули їх на дві поло­вини. Відтоді кожен з нас шукає свою половинку (Бенкет, 189 (і—193 а). Подібно до того як звична любов штовхає нас до єднання з коханою людиною, любов до мудрості спрямовує філософію на те, щоб подумки охопити світ у цілому.

Ознаки філософії Можна назвати ще декілька ознак філосо­фії, які роблять її дуже специфічною, ні на що інше не схожою сферою духовної діяльності людини:

1. Теоретичність — упорядкованість, системність фі­лософського знання. Філософія використовує особли­ву термінологію, яка складається зі спеціальних понять (наприклад, субстанція, буття, матерія). Філософські міркування мають бути аргументовані, захищені доказами. Псиною мірою ця зарозумілість філософії для звичайної людини пояснюється її бажанням уберегти себе від за­надто поверхових спроб мудрувати з будь-якого питання. А цього приводу знаменитий німецький філософ XIX ст. ґ. ІЗ. Ф. Геґель із жалем писав про те, що попри наявність у кожної людини рук і ніг, вона не поспішає ставати чобо­тарем. Водночас з огляду на те, що кожен з нас наділений розумом, він вважає себе здатним міркувати не гірше за професійного мислителя.

2. Загальнозначущість, тобто спрямованість на роз­в'язання таких проблем, стосуються не окремих осіб, а людства в цілому, кожної людини як представника люд­ського роду.

3. Вічність. Проблеми, поставлені у центрі філософсь­ких роздумів, актуальні не лише в якийсь окремий історич­ний період, а в усі часи й для всіх народів.

4. Первинність. Тільки відповівши самому собі на за­питання: хто така людина, хто я такий у цьому світі, можна успішно розв'язувати конкретні життєві проблеми (здобу­вати освіту, створювати родину, дбати про матеріальний добробут тощо).

5. Універсалізм — намагання виявити найзагальніші закономірності в житті природи і суспільства. Попри все мінливе розмаїття речей і процесів, філософія шукає в нав­колишньому світі єдину, стійку першооснову.

6. Критичність і рефлективність. Філософському мисленню властива вимога не приймати беззастережно жодну готову думку, жодну традицію. Філософія сумні­вається і в тому, що на рівні здорового глузду видається чимось беззаперечним. Але ця критичність — не самоціль філософії, не прагнення зруйнувати встановлений порядок речей; вона є початковим моментом рефлексії — вдумливо­го пошуку ясних і точних підвалин, на яких можна будувати світогляд. За приклад може слугувати відомий вислів фран­цузького філософа XVII ст. Р. Декарта: «Мислю — отже, іс­ную». І справді, навіть якщо ми уявимо, що нас більше не іс­нує, то за мить зіштовхнемось із парадоксом: наше уявлення себе-неіснуючого таки існує — у конкретний момент нашого мислення.

Філософування Поняття філософія слід відрізняти від філософування, запропонованого знамени­тим німецьким філософом Мартином Гайдеґґером (1889- 1976). Він вважав, що «філософія — це філософування», яке полягає у глибоко особистісних міркуваннях людини про унікальність і неповторність власного існування на світі. Філософування, за М. Гайдеґґером, є невідворотнім, оскільки воно спричинене ситуацією «закинутості» людини у світ та її «скінченності» (смертності). Дійсно, людина спершу народжується, а тільки потім починає усвідомлювати своє існування. Природно, що в неї виникають запитання: навіщо я існую в цьому світі, навіщо мені цей світ?У пошу­ках відповідей людина приходить до усвідомлення межі свого буття, своєї смертності. Отже, людина не за власним бажанням приходить у світ і не зі своєї волі його покидає. Що ж їй залишається? Тільки час між народженням і смер­тю, упродовж якого вона й віддається філософуванню. Та­ким чином, підсумовував М. Гайдеґґер, філософування є фундаментальним способом людського буття¹.

Проте необхідно таки внести певні уточнення у взаемозв’язок між філософією та філософуванням, насправді, притаманним кожній людини саме тому, що вона — люди­на; філософування як різновид духовної діяльності і спри­чинило, врешті-решт, появу професійної філософії. У свою чергу, фахово цікавлячись питаннями людського існування у світі (а також оприлюднюючи результати своєї діяльності під час викладання як навчальної дисципліни), філософія тим самим допомагає людині задовольнити найважливішу з її духовних потреб — у сенсожиттєвих пошуках.